Ніч неону
Тієї ночі сни прийшли до мене не як забуття, а як прозріння.
Я побачив їх усіх — кожного зі своїх сповідників.
Жінка-кіберморфіністка, сповідь якої я продав виробникам нейророзваг. В її зламаних очах віддзеркалювалось моє власне обличчя — розмите, множинне, як і її свідомість, що тепер належала всім і нікому.
Хлопчик, якому порадив "більше молитися" після зізнання про домашнє насильство. З його батька я взяв "пожертву на храм". На шиї хлопчика тепер петля з вишитих церковних стрічок.
Літня сусідка, якій я позичив під заставу її житла. Її вузлясті руки тягнуться з-під завалів сміттєвого колектора нижнього міста.
Молодий священник у Капернаумі дивиться мені в очі, прикутий на стовпі спустошуючого вогня віри.
Один за одним проходили вони перед моїми очима — нескінченна процесія душ, які я зрадив, продав, занедбав, використав. Кожна історія, наче піщинка з гори мого гріха, яку птах переносить дзьобом. І для кожної піщинки я мусив пережити всю глибину страждань, спричинених моєю байдужістю.
Я пережив цілі життя в цю ніч — життя, де кожне моє слово, кожна дія ставала каменем спотикання або ланцюгом для іншої душі. Я бачив, як мої “відпущення” не звільняли, а заковували глибше.
І десь на межі між глибоким відчаєм та першим проблиском світанку я зрозумів, що крізь цю нескінченність страждань проходить майже невидима, але найважливіша стежка. Шлях повернення до себе.
Коли ранок нарешті прийшов, я був спустошеним. І вперше за багато років — собою.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!