Стати Королевою

Коли він пішов я залишилася стояти на місці, наче та статуя в саду палацу. Не знаю навіть скільки часу пройшло. До тями мене привів дверний дзвінок. 

А чи зачинила я двері? 

Торкнулася ручки, перевіряючи свої здогадки і зрозуміла, що була права. 

 – Ти якась надто розсіяна для аритсократки, щось сталося?  – запитала Тіффані схвильвано. 

Я не була певна у її щирості, але вона видавалася не поганою людиною, тому я вирішила залишити свої думки при собі. Ще буде час познаймитися з нею краще і зробити правильні висновки. 

 – Не важливо. То ти допоможеш мені з одягом для виходу,  – швидко перевела тему на інше. 

Обговорю потім усе вже з Джен. Система не надавала мені варіантів, тому я вирішила діяти на власний розсуд. 

 – А так,  – кивнула Тіффані, мабуть, відчуваючи себе незручно. 

 – Не хвилюйся за мене,  – натягнула я свою усмішку, яку на обличчі Джен була важко повторити,  – проходь всередину. Якщо будеш щось пити можу зробити. 

 – О, то ти не така вже й проста. Окей, разом обговоримо каталог,  – вона швидко роззулася і почала виймати з сумки, щось схоже на журнал. 

Я зміряла її зацікавленим поглядом, а вона й справді старанно підготувалася. Налила воду у чайник і ввімкнула його. 

 – Ложку кави без верху і пів цукру,  – на цьому моменті я пошкодувала за свої поспішні слова, але ж сама напросилася, тому тепер повинна виконувати. 

Хоч як би це не давило на мою гордість. Собі насипала більшу чашку зеленого чаю, без додавання цукру. У моїй реальності надавали перевагу чорному чаю або ж квітковим, тому зараз хотіла спробувати новий. Щодо кави, її подавали лише в кафе, де вона була дуже дорога. 

 – Отже, леді Офеліє. 

 – Так,  – відірвалася від своїх роздумів я,  – і почала уважно її слухати. 

Поставила дві чашки на стіл і сіла навпроти неї. 

 – Я буду показувати тобі одяг якоїсь епохи, а ти маєш вказати на той, який найбільш схожий до того, який носять у твоєму світі,  – сказала вона діловим тоном, не залишаючи жодного місця для експресії. 

Я кивнула і приготувалася до цікавого екскурсу у їхню історію моди. Назви й наряди мерехтіли у мене перед очима, а я все не знаходила потрібного. 

 – Зачекай,  – попросила я,  – хочу ще раз переглянути попередню. 

Тіффані кивнула і перегорнула сторінку. 

 – Щось подібне ми одягаємо на свята присвячені королівству,  – задумливо проговрила я і додала,  – але, тільки ті, які святкують не часто. 

 – Добре я запам'ятаю,  – кивнула Тіф і продовжила гортати сторінки. 

 – Зачекай,  – зупинила її,  – це наш повсякденний стиль. 

 – Сукня в стилі ампір, я подумаю, що можна з цим зробити. 

Допивши чай, ми підійнялися з місця і вона пройшла до гардеробу Джен. Переглядаючи її одяг так, наче робила це безліч разів, Тіф кинула на ліжко декілька блузок, і те що тут називалося футболками. Мені такий термін був незнайомий. 

 – Вибач, але довгих спідниць Джен не носить, а суконь зовсім не визнає,  – з деякою виною промовила вона,  – тому зараз можу запропонувати тобі, хіба широкі штани чи джинси. 

Про джинси я теж чула вперше. 

 – Але ж на люди леді не можна виходити у такому одязі,  – спробувала заперечити я з ніяковою усмішкою. 

 – Чи можу називати тебе просто Офелія. 

 – Авжеж,  – кивнула я швидко. 

 – Так от, ти не помреш, якщо просто приміряєш. 

 Кивнула. Усе ж вона не змушувала мені йти  у тому одязі. Хоча натомість сама Тіф була в вільній короткій футболці з якимось написом і тому, що тут називали шорти. Моя реальність не дозволяла такої свободи вибору, та й це було надто.

 – Вибач, але це мій звичний стиль. Я й так довго шукала щось що найменше тебе шокує,  – ледь розсміялася вона і вийшла з кімнати, даючи мені час на те, щоб зібратися з думками і одягнути абсолютно чуже для мене. 

Спочатку я одягнула блузку із легкої тканини, молочного відтінку, а потім завмерла. 

Чому я це зробила? Тому що, не було різних застібок, замочків, шнурочків і подібного. 

Чи це через те, що я стаю Дженіфер. Може краще нікуди не йти, а цілий день медитувати в надії, що усе стане на свої місця. 

Дихати стало важко. Серце забилося швидше. Опустившись на  холодну підлогу я спробувала заспокоїтися. 

 – Офелія, у тебе там все добре?  – почулося занепокоєне від Тіффані,  – чи можу я зайти? 

 – Так,  – видихнула я. 

 – Ти чого?  – вона вбігла і опустилася до мене на підлогу, взявши мене за руку,  – Може мені води тобі принести? 

 – Ні,  – підняла на неї порожній погляд,  – просто мені страшно, Тіффані,  – визнала я. 

І одразу стало легше від того, що я озвучила це вголос. Що я не заховала це глибоко всередину, дозволяючи цьому почуттю рости в мені. 

 – Що ти не повернешся додому?  – задала логічне питання вона. 

Але не це хвилювало мене насправді. Попри думки Джен я вірила, що вона справиться. 

 – Ні,  – похитала головою я,  – втратити себе, забути хто я і звикнути до світу, який мені не належить,  – відповіла я, слова зірвалися так легко, наче у них і зовсім не було того жахаючого сенсу. 

 – Ти не повинна хвилюватися про це, Офеліє,  – з дивною я б сказала ніжною усмішкою, яка зовсім не личила її образу, сказала Тіф,  – будь певна, я допоможу тобі в цьому. 

От тільки, слова її чомусь зовсім не вселяли довіри. Навпаки, видавалося, вона зробить усе, щоб усе сталося так як я боюся. Але, можливо, це все теж через Джен, яка завжди усіх вміла підозрювати. 

“Можливо ти хочеш зробити вибір”  – тут як тут зявилася ще одна вельми підозріла особа. Ліза.   

“Я зроблю це пізніше”  – не задумуючись, відмовила я. 

Це зараз точно не на часі. Потрібно зібратися з силами, а то тільки й роблю, що розклеююсь на кожному кроці. Я  – Офелія Ельдер, аристократка відомого роду і скоріше за все, майбутня королева. А як я у такому випадку хочу взагалі керувати королівством? 

 – Я хочу приміряти одяг. Краще відкладемо цю розмову для прогулянки,  – рішуче встала з місця і взяла в руки штани, щоб одягнути. 

Тіф здивовано подивилася на мене, але вийшла, перед тим, мовивши. 

 – Я усе ж наллю стакан води, так на всяк випадок. 

Зібравшись, подивилася в дзеркало. На мене все ще дивилася розгублена незнайомка, хоч мені відоме її ім'я. Але мені так хотілося сподіватися, що знову побачу у відображенні себе. 

Не певна, чи насправді ми ще побачимось? 

Пройшла декілька кроків кімнатою. Відчуття були незвичайні, резинка штанів душила талію, штанини постійно запліталися і складалося враження, що ще трохи і я впаду. 

 – Тіффані,  – покликала я. 

Вона швидко пройшла всередину і окинула мене коротким поглядом. 

 – Футболку заправ в штани. Можна носити і поверх, але зараз мода така. 

Я виконала її вказівки і так одразу стало краще. Подивилася ще раз на свій новий вигляд. В цілому це виглядало навіть гарно. 

А далі почалися нові примірки. У цьому були плюси суконь, їх принаймні немає як комбінувати з іншими частинами, як тут. 

 – Точно, я згадала,  – сплеснула руками Тіффані і відкрила шухляду, починаючи щось у ній шукати. 

 – Це ж точно мало бути десь тут,  – бурмотіла вона,  – нарешті вона вийняла акуратно складений одяг у незвичайному стилі, який змусив мене зачудовано дивитися. 

 – Вибач, я забула, що найідеальніше для тебе підійде саме цей комплект,  – емоційно відповіла вона. 

 – Це неймовірно гарно,  – прошепотіла я, торкаючись легкої тканини і забувши про втому поспішила приміряти. 

 –  Дякую,  –  засяяла вона, щиро всміхаючись,  –  це моя робота,  –  додала горда. 

 –  Ти справжня майстриня,  –  похвалила її. 

Хоча мені усе ж потрібна була допомога Тіффані, щоб не заплутатися в ньому і нічого не порвати. 

 – Неймовірно, наче для тебе створювала,  – задоволено промовила вона, а потім стрімголов побігла на кухню, витягнула альбом, тобто скетчбук, підказала память і почала швидко олівцем щось малювати. 

 – Може хоч цього разу усе вийде,  – пробурмотіла вона і з головою занурилася вроботу. 

На неї нахлинуло натхнення, тому я мовчки сіла поряд з цікавістю спостерігаючи за тим, як вона малює різні комплекти одягу.  Час від часу, вона підіймала погляд на мене і підмічаючи ще якісь деталі домальовувала. 

Тіф завершила, поклала олівець, потягнулася і сказала. 

 – Дякую, Офеліє, давно я вже так багато ескізів не малювала. 

 Слово було для мене майже чужорідним, але здається я зустрічала його, коли вчила мови. 

 – Будь ласка,  – натомість відказала, радіючи, що й у цій реальності змогла комусь допомогти. 

Але далі вона сказала те, що змусило мене спочатку завмерти, а потім й зовсім обуритися. 

 – Слухай, Офеліє, можеш допомогти мені з моїм проєктом?  – запитала вона своїм звичним тоном. 

 – У чому ж підступ?  – не змогла не задати зустрічне питання. 

 – Та нічого складного,  – розгубилася вона,  – просто тобі потрібно буде ходити у моєму одязі,  – всміхнулася вона. 

 – І це все? 

 – Авжеж,  – кивнула вона, але чомусь я їй не повірила. 

“Лізо?”  – звернулася до системи. 

“Якщо я правильно розумію, – одразу ж відповіла вона,  – то Тіффані, хоче зробити з вас когось на кшталт моделі, але не в звичному розумінні цього слова. Більше як людину, яка буде рекламувати її одяг, – завершила вона.”

“Тобто вона хоче найняти мене аристократку, так? – обурилася я.”

“Можливо” – скоріше за все знизала плечима вона. 

Зміряла Тіффані холодним пронизуючим поглядом, одразу руйнуючи ту атмосферу, яка до цього була між нами. Відчувши, що щось не так, вона швидко продовжила. 

– Тобі ж усе одно цей стиль підходить найкраще. 

Однією фразою, Тіф легко зупинила увесь той потік обурення, який мала вилити на неї. 

– Змушена погодитися, – насупилася я. 

– Тоді згода? 

– Згода, – важко зітхнула я. 

Вона щасливо всміхнулася і потягнувши мене за руку сказала. 

– Леді Офеліє, чи відвідаєте ви шопінг зі мною? Обіцяю тільки найкращі магазини. 

– Тоді потурбуйтеся про мене, Тіффані, – підхопивши її настрій і одразу ж забуваючи про всі проблеми від її світлої енергії, відповіла я. 

Знайшовши на одній з полиць капелюшок і взявши сумочку, взулася і пішла слідом за Тіффані. 

Мені було дещо лячно від того, що я ось так швидко познайомлюся з цим новим світом, але водночас я відчувала справжнє захоплення. Наче дитина, яка тільки пізнає світ. 

– Тримайся поруч, – дала настанову Тіффані. 

– Звісно, – не стала заперечувати я.

Загубитися в перший день перебування в новій реальності не хотілося. Та й хвилювалася, що Ліза замість того, щоб допомогти надасть квест у якому я повинна буду сама знайти шлях додому. 

“А ти кумедна” – почула я її голос у своїх думках, – ти точно сподобаєшся Кесседі, – розсміялася вона” 

“Це та хто надала завдання Джен?”

Ліза лиш підтвердила мої здогадки, але завершила розмову.