Стати Королевою

Лукреція вийшла з малої вітальні з дивним передчуттям. Ніхто, окрім роду Ельдер навіть не здогадувався, що насправді в собі несуть потраплянні для їхнього світу.

Тут завжди було лиш два варіанти або велике процвітання, або ж суцільне руйнування.

Вона зловила себе на думці, що не запитала надзвичайно просте і важливе питання.

“Скільки людей вже знають про те, хто ти насправді”

Повертати назад було вже пізно, а турбувати її після довгого дня не хотілося ще більше. Хай відпочине. Хтозна яким саме способом вона потрапила сюди.

Тому вона обов'язково розпитає її завтра і пояснить правила, щоб вона не зробила так, що її справжня внучка й зовсім не зможе повернутися.

А зараз сон.

Хоча вона не була певна, що їй це узагалі вдасться, адже інформація, яку надала та дівчина змусила її хвилюватися.

Вона і Офелія мали один і той самий день народження. А ще ця дівчина народилася тоді, коли померла сама Лукреція, наче стала її наступницею.

Але раніше вона приховала свої емоції, тому тепер це дасться взнаки.

З важкими роздумами вона відкрила свої покої і прослизнула всередину.

– Ти підтвердила свої побоювання, Лукреціє? – почула вона голос Велезара з тіні і здригнулася.

З того часу як вона давним давно розповіла правду їхні відносини значно погіршилися. Наскільки, що вони зустрічалися лише з необхідності. І тепер, коли вона відповість ствердно усе стане лише гірше. Їхня внучка…

– То так чи ні? – запитав він, знову звертаючись до неї.

Потрібно було відповісти одразу, а не роздумувати над тим, що зовсім не має значення.

– Так, на жаль, – глухо відповіла і поки її чоловік не встигнув вставити свої гострі слова додала, – але вона сказала, що Офелія точно повернеться.

Головне, щоб вона слідувала правилам.

Він подивився на неї з насмішкою в очах.

– Ти також про це говорила і що я отримав натомість. Жінку яку я кохав понад усе на світі й зовсім пішла.

“От же. І як він може так нахабно брехати. Кохав, аякже” – відповіла справжня Лукреція уїдливо.

У цій реальності я прочитала багато книг про потраплянні, щоб зрозуміти, як діяти. Та їх всіх обєднувало одне – героїня змінює сюжет чи робить усе, що так званий головний герой закохується в неї і вони живуть довго й щасливо.

І усі ті автори дружно забували про іншу сторону медалі. Потрапляння можуть зруйнувати чиюсь долю на шляху до свого щастя.

Багато років тому, після своєї смерті я почала ділити одне тіло з аристократкою Лукрецією, але з часом вона й зовсім припинила виходити назовні і тепер лиш набридала мені своїми коментарями.

– Вона каже, що ти говориш неправду, – втомлено відповіла я, відчуваючи роздратування.

Мені було якихось двадцять з гаком, коли я померла і замість нормального подружнього життя мусила бути у цьому дивному трикутнику, чи як це узагалі можна назвати. Жити з чужим чоловіком, виховувати не своїх дітей і єдине у чому знаходити радість це у нових винаходах для цього світу.

– Я спробую востаннє! – вигукнула розлючено – і сподіваюсь, що наступні років тридцять чи скільки ви будете набридати одне одному, а я нарешті знайду спокій від вас!

Усе своє життя я присвятила тому, щоб могти відділити свою душу від душі Лукреції, але вона вчепилася у мене мертвою хваткою, не бажаючи бачитися з чоловіком.

Хоча Велезар мав настільки нестерпний характер, що я повністю розуміла її.

– Я спробую повірити тобі, – зміряв її холодним поглядом і додав вже м'якше, – востаннє. І проконтролюй, щоб Фелі теж повернулася.

Вона кивнула, відчуваючи як роздратування накочується з новою хвилею. Лукреція хотіла вірити, що цього разу вона насправді отримає свободу.