Стати Королевою

Офелія Ельдер

Тесс. А ми нарешті повертаємося до наших Фелі і Тіффані. Не знаю як ви, а я вже почала сумувати за ними. 

Третій день завершився, а заразом квест з адаптацією. 

“Досягнення отримано. Також на ваш ігровий баланс буде нараховано монети” 

Сповіщення від системи вже не дивувало. Але як ними користуватися? 

“Все просто. Коли потрібно можеш викликати магазин. Я ж пояснювала…, – почала було Ліза, але швидко виправилася, – а це ж Джен” 

– Добре, тоді пізніше мені ще раз розкажеш. А як щодо основного квесту? – запитала я, трохи схвильовано.

“У відкладених. Запуститься пізніше” – відповіла Ліза. 

Чудово. Мабуть, це на краще.  

Я заплющила очі і приготувалася до того, щоб побачити спогади Джен і нарешті почати діяти так, як характерно для мене. 

Але нічого не відбулося. Чому? Скільки днів витратила на довгі медитації, і все ж виконала цей квест. Знову збій у системі? Це вже занадто.

Я спробувала як личить справжній аристократці взяти себе в руки. Через деякий час почувся дещо механічний голос 

“Вибачте за очікування. Йде обробка вашого запиту” 

Я здригнулася. Вже звикла до звичайного голосу Лізи і зараз це видалося підозрілим. 

“Деякі спогади можуть бути недоступні, ви все ще хочете переглянути наявні?” – почула запитання таке ж беземоційне як раніше. 

“Так, – твердо відповіла я” 

Джен теж не бачила усі мої, тому це буде справедливо. На мить запанувала тиша. 

Тесс. Коли ледь не забула, що події в екстрі відбуваються пізніше, ніж цей розділ. 

Тепер я відчула, що Ліза усе ще тут і заспокоїлася. 

“Ти впевнена, – перепитала вона, – не будеш потім шкодувати?” 

“Не знаю, – чесно відповіла я, – може просто фактами відправиш мені цю інформацію, якщо це важливо”

“Спробую, але не можу гарантувати, – похмурим тоном відповіла вона.” 

Розмова завершилася і я підготувалася до отримання спогадів. Це викликало хвилювання і цікавість водночас. Якою ж була Джен, як вона зазвичай діяла і що відчувала. 

Я заплющила очі, сіла в позу лотоса і стала чекати. 

Спогади ставали поруч з моїми власними один за одним, закриваючи прогалини, які мала. Але тих самих білих плям було все ще багато. Вона забула це? Чи я не маю знати? 

Джен, справжнє прізвище якої відрізнялося від вказаного в листі, народилася у Відні. У гімназії познайомилася з Себастьяном; вони стали друзями, але втратили зв’язок після закінчення. Потім Джен вступила до Віденського технічного університету на факультет електротехніки та інформаційних технологій.

Це було справді неочікувано.

У вісімнадцять вона дізналася, що може потрапляти в інші реальності, так само як ми помінялися одна з одною. Дивно, але здавалося, що її батьки почали розлучення саме через це.

Що ж, на третьому році навчання Джен кинула університет і обірвавши усі зв'язки з рідними втекла, а інакше це не назвеш, аж в Корею. Я маю на увазі Південну, вічно забуваю, що у цій реальності це дві різні країни. 

– Чекай, а ким Джен працює? – розплющила очі і запитала у Лізи. 

Чомусь про це не було жодної інформації. 

“– Офіційно флілансерка, – відповіла з деякою насмішкою.” 

– Фрі що? – перепитала я вголос. 

“Працює з дому, – пояснила Ліза.”

“А неофіційно? – уточнила я.” 

“Сценаристка невдаха. За її сюжетом так і не було нічого знято, – відповіла вона.” 

“А чому я пропустила той момент, що вона якось була пов'язана з цим вашим кіно, – похмуро зазначила я. 

Ліза замовкла, обдумуючи відповідь. 

“Це не видавалося важливим, – невпевнено пробурмотіла вона, – усе одно ж не повернеться до цієї роботи” 

Але мене цікавило не це. А причина, чому вона пішла? Чому ще раніше кинула інженерію? Та й тепер Джен складала враження людини, яка постійно тікає від проблем і замість того, щоб боротися вона…

А що як так само вчинить з моїм королівством. Не витримає тиску…і просто все кине. 

Я відчула як мене накриває занепокоєння і не одразу почула дзвінок в двері. 

– Ох це мабуть Тіфф прийшла, піду відкривати! – не бажаючи більше перебувати у цьому підвішеному настрої, різко встала зі свого місця. 

Вона точно може розповісти мені все. 

“Стій, – спробувала зупинити мене Ліза” 

“Щось не так? – перепитала, стишуючи ходу.”

“Я не можу побачити хто прийшов і це мене непокоїть, – пояснила стривожено, – ось і вирішила попередити” 

Я подякувала їй і повільно наблизилася до дверей. Перед ними нікого не було. Може помилилися квартирою? 

А ще можуть спокійно зламати замок. Хоча у моїй реальності легко зустрітися з найманцем, якого найняли для усунення людини. Тому тут ще безпечно. 

Більше у мою квартиру не дзвонили тому я вирішила, що це й справді так. Але про всяк випадок зателефонувала Тіфі, щоб вона приїхала. З нею мене стане спокійніше. 

Хоч Рю Йон Су й стверджував, що вона може бути небезпечною, але до цього часу вона була хорошою подругою для Джен та й мені не зробила нічого поганого. 

Через півгодини вона приїхала до мене і як завжди вихором залетівши у приміщення поставила на підлогу якусь коробку. 

Вона щось купила? 

Спочатку вона скинула взуття і міцно обійняла мене, а потім змовницьки підморгнувши, видала. 

– Ох Дженні, невже у тебе з'явився таємний прихильник про якого я не знаю? Чи це все ж таки у тебе, Фелі? 

Я з нерозуміння глянула на неї, а потім мій погляд опустився на коробку. О Світла богине, невже мені хотіли віддати саме її? 

– А може мені погрожують? Зачекай хвильку? – я обережно взяла коробку і відправивши Тіфі на кухню пішла у кімнату Джен. 

У ту саму, яка була її сховком і яка так мені не подобалася. 

“Лізо, – налякано покликала я, – можна якось її просканувати, щоб дізнатися чи вона безпечна” 

“Авжеж, не хвилюйся, – теплим тоном сказала вона, – Мені й самій цікаво, що це. Відправ її у інвентар і я поверну після перевірки” 

Я важко зітхнула. Ліза знову не пояснила мені це заздалегідь, хоча й виконати її вказівки виявилося зовсім не складно. 

Через деякий час коробка знову опинилася у мене в руках. 

“Можеш відкривати тільки дуже не дивуйся, – попередила вона”

На кухні разом із Тіффані я обережно відкрила коробку. Усередині була гілочка сушеного гіацинту і лист. 

Тремтячими руками взяла його в руки. 

– Тут тільки одне речення…сподіваюся ти чудово влаштувалася, моя Фелікс. 

Нічого не розумію. Скільки себе пам'ятаю жоден зі знайомих не скорочував мене так. Що за маячня тут твориться? 

– Фелікс, має значення успіх або щастя…, – задумливо промовила Тіфф, – тоді це має бути хтось закоханий у тебе? – глянула на мене зацікавлено, але я не знала. 

Спробувала передивитися лист і конверт у пошуках відповідей, та більше нічого не знаходила. 

Офелія. Може ти маєш якусь підказку для мене, Тесс. 

Тесс. Я знаю рівно стільки, скільки й ти. Я це бувально на ходу( чи то на льоту) написала. 

Офелія. А ну ти ж казала, що тобі не потрібно довіряти. 

Тесс. Ну за законом жанру ти повинна перевірити чи немає там зашифрованого тексту. А, і хіба ти не знаєш це краще за мене? 

Я ледь всміхнулася. Але насправді я не знала цього. Листи завжди були звичайні і без жодних прихованих сенсів. 

Але про це нікому не потрібно знати. Тесс, на превеликий мій жаль не рахується. 

– Тіфф, ти не знаєш як можна проявити текст… – повернулася до неї, але вона вже щось дивилася у своєму телефоні. 

– Чат пише…ну для нас найпростіший спосіб це тепло, – вона задумливо стала з місця і направилася коридором. 

Через деякий час вона повернулася з арома свічками. 

– Сподіваюся цього досить, – вона повільно провела листком паперу і там справді почав проявлятися текст. 

– Що це за мова? – з нерозумінням запитала Тіфф. 

Я глянула через її плече і здивовано завмерла. Я була впевнена, що спочатку текст був моєю рідною, але потім букви почали, наче стрибати перед моїми очима і змінилися на зовсім незрозумілі письмена. 

Ті від яких віяло чимось давнім і надзвичайно небезпечним. 

– О Боже, що це таке, – злякано скрикнула Тіффані, ледь не підпаливши листок. 

– Не знаю, – протягнула я і забравши в неї листок глянула ще раз. 

Так, через декілька разів, таки змогла прочитати декілька слів. І ось, що у мене вийшло…сумую…чекаю…зустріч…скоро. 

– Сумую, чекаю, зустріч і скоро, – прочитала Тіффані слова, які я виписала, хоча ручкою було для мене навіть після адаптації важче писати, ніж пером. Насправді вони вже були і у мене, але не дуже прижилися. 

Вона вже випила води прямо з під крану і тепер виглядала краще. 

– Це вже занадто для звичайного жарту, – пробурмотіла вона, пробуючи вдихнути. 

– І справді, – я була у тому ж стані, що й вона,  – а може цей…як його…а точно – сталкер. Більше схоже. 

– Тоді я можу з тобою жити. Не приймеш мене як сусідку по квартирі? – чи то в жарт чи то серйозно відповіла вона. 

Тіфф як завжди могла легко змінити атмосферу на краще. І за це я їй була вдячна. 

– А платити за тебе, хто буде? Чи ти будеш за цю хатню робітницю? – підтримала я, відчуваючи, що мені стає легше. 

– А чом би й ні? – серйозним тоном відповіла вона після чого голосно розсміявшись. 

Я не змогла не підхопити її сміх. І ситуація з листом стала сприйматися простіше. Єдине, що мені з ним робити далі? Викинути чи залишити? 

Системне сповіщення з'явилося одразу ж після моїх думок. І що ж мені з ним зробити. Хоча навіть якщо я його викину я ж можу забрати його поки не винесу на смітник. 

То чи є тут вибір насправді? Краще залишу це до часу поки не буду повністю впевнена. 

Тесс. Може краще його спалити, а у воді. Напрягає мене цей неочікуваний поворот сюжету. 

Офелія. Можливо й прислухаюся до твоєї поради, усе ж мені не спокійно також.