Стати Королевою

 Переді мною з'явився синій екран і я уважно читала те, що там прописувалося. 

“Додатковий квест

Назва – Дар Душі.

Рівень складності – S

Завдання – Зрозумійте, що насправді означає ваш дар і як ним керувати. 

Термін. База за сім днів, додатково час до повернення. 

Нагорода –  Вам буде дозволено використовувати цю здібність як додаткову без застосування монет. 

Додатково. 20000 ігрових монет і здібність четверта стіна. 

Покарання за невдачу – смерть”

Я декілька хвилин дивилася на останнє слово і, мабуть, здавалася божевільною, яка дивиться в одну точку. Але чи не занадто жорстоке таке покарання. Я завмерла. Усі інші квести, які я проходила раніше були простішими і цей видався надскладним. 

Але я повинна. Чого б це не коштувало? 

“Слухай, Лізо, ти зараз серйозно?” – усе ж перепитала я. 

“Повністю” – без жодної краплі співчуття мовила вона. 

“Ясно, – не засмутилася і продовжила, – підказки будуть?” 

“Авжеж, це ж квест ти щось проходиш отримуєш і йдеш далі, – пояснила вона” 

Джен зітхнула з полегшенням і більше не запитувала. Вона зможе. 

– Лукреціє, з чого мені починати? – рішуче звернулася до неї і та щиро всміхнулася. 

– З азів – ти маєш зрозуміти з чого усе почалося і як ти вперше активувала свій дар. 

Зітхнула. Це було ще десять років тому і пам'ятати це було майже нереально. 

– Я спробую пригадати. Але якщо чесно усе так, наче одного дня я просто прокинулася в кімнаті переходу, – рівним тоном пояснила я, наче мені було байдуже. 

– Кімната переходу? – перепитала вона з нерозумінням. – А далі що? – не відставала вона і я важко зітхнувши усе ж відповіла. 

– Це зала з мерехтливими стінами від якої ведуть різні коридори, – пояснила і продовжила тихо, – а далі…я прокинулася у тілі зовсім іншої людини.

– О Господи, скільки ж тобі років було, – занепокоєно запитала вона. 

– Дивно, що ви не згадали вашу Світлу богиню, – усміхнулася я. 

– Чому я повинна змінювати віру через якусь дурну нову реальність, – скривилася вона і міцно стиснула мої руки. 

– Це сталося у день, коли я стала повнолітньою. Насправді я була впевнена, що це сон, тому не встигнула злякатися, – заспокоїла її я, – те що це правда я дізналася, коли зі мною зв'язалося Бюро потраплянців. 

– І таке існує? – щиро здивувалася вона і перевела тему на інше, – отже, ти можеш переносити тільки свою душу і це стається тоді, коли ти переступаєш поріг, – підсумувала вона. 

Я кивнула. Мабуть, вона хотіла почути щось інше, але це була єдина відповідь, яку я могла надати. 

– Якщо це працює за таким принципом, тоді ти маєш якось перетягнути мене у той коридор. Але з того, що я чула про цей дар ніхто з провідників не спав, коли використовував дар, – задумливо проговорила вона. 

– Мабуть, ви вже забули, що це особливість нашої реальності, – кинула я. 

– Точно, та зараз ми маємо зосередитися на дослідженнях. Пройди зі мною. 

Я неохоче підвелася з місця. У мене до неї вже знизилася після цих сумнівних прогулянок. Ми пройшли в меншу бічну кімнатку, де було багато приладів неясного призначення і якісь артефакти, до яких я втратила будь яку довіру. 

А посередині стояло крісло як в кабінеті лікаря. 

– А може не треба? – благально запитала я, відступаючи, крок назад. 

– Я ще навіть нічого не почала робити, Офеліє і те було лиш випадковістю, – тихо, без краплі вини відповіла Лукреція. 

Я підняла брову, але змовчала. Як знаєте, леді Лукреціє. Все ж підступність ніхто не відміняв. 

Байдуже знизавши плечима я лиш тихо запитала. 

– То що мені робити далі? 

Спочатку вона просила мене одним за одним підійти до магічних приладів усіх кольорів веселки, щоб щось перевірити. 

Але нічого не відбувалося, більше не бачила жодних дивних видінь, а мій стан залишався сталим. 

– І що з тобою не так? – зміряла мене важким поглядом. 

– Мені звідкіля знати, – зміряла її байдужим поглядом, наче мене ця ситуація й зовсім не стосується, – але усе ж таки, що мало відбутися? 

– Вони мали показати твої показники, – розгублено відповіла вона, – але тебе, наче огортає якась захисна плівка. 

Системний захист, чи що? Саме тому Арчі ще не знає хто я? 

– Якби ж тільки усе вийшло ми могли б знати як діяти. А тепер ми як сліпі кошенята, – вона притулилася до холодної стіни кімнати, а потім щось обдумавши сказала. 

– Авторка. Тесс, чи як її правильно, точно має щось про це знати, – пильно глянула на мене, чекаючи чи то підтвердження чи заперечення. 

Зітхнула. Повинна, але чи захоче нам щось пояснити? Чи не поставить сам сюжет вище за своїх персонажів?

– Добре. Я поставлю одне тільки запитання на яке вона точно дасть відповідь. Як можна керувати цим даром і як провернути це дивне перенесення душі, чи що воно там? 

Тесс. Скидається на те, що це два питання записані як одне. 

Лукреція. Ви й справді відповіли? 

Тесс. Я ж уже пишу цю книгу. Мені зовсім не важко перейти в розмови з персонажами. 

Дженіфер. Рада, що ти тут. То як допоможеш? 

Тесс. Спробую. Чисто теоретично можна за стандартним способом керування магією. Думаю для початку тобі варто навчитися бачити аури, потім магічні зв'язки і тоді обережно відділити душі Ликерії і Лукреції. І потім якось перетягнути її душу у інше тіло. 

Лукреція. Як я й думала тобі відомо, моє попереднє ім'я. 

Дженіфер. Хто, що і куди?

Тесс. Вибач, але, мабуть тобі прийдеться зрозуміти на практиці. 

– Так буде швидше, – я втомлено сіла на крісло, щоб спробувати краще про це подумати. 

І побачила як очі Лукреції сповнилися справжнім жахом. Вона спробувала щось прошепотіти, але було вже пізно, повіки закрилися і я провалилася у дуже дивний сон чи видіння.

 “Я наче знову опинилася у тому самому місці, що тоді через кулю. Мене оточували безліч різних душ, але я просто пропливала повз них, не маючи змоги навіть доторкнутися. Що це за місце і чому я тут? Невже це і є практика. 

Тесс. Ти усвідомлюєш себе, Джен?

“Мабуть” – невпевнено відповіла я. 

Тесс. Тоді спробуй наблизитися ближче до якоїсь з енергій

Вона надала мені вказівки, які я спробувала виконати. Та це виявилося не так і легко. Коли я наближалася вони лише віддалялися. Що ж я роблю не так? 

Тесс. Забудь про ціль. Ти тут заради того, щоб подивитися на них. Тобі ще рано дізнаватися про них. Не думай ні про що і просто наблизися до них. 

Здається я зрозуміла. Наспівуючи якусь першу ліпшу пісню, яка спала на гадку я знову плавала тут. Усе й справді вийшло, коли я не думала про це. Але що ж робити далі. Я підпливла наскільки змогла близько і зрозуміла, що ця енергія належить Лукреції. Невже сама того не усвідомлюючи я підпливла куди потрібно. 

Тесс. Молодець. У тебе чудово вийшло. Тепер скажи мені що ти бачиш? Яких вона кольорів і чи не обплітають її якісь нитки? 

“Вона різних кольорів. Але складається враження, що вона розділена і це дві частини. Також тут дуже багато тих ниток і я не дуже розумію до кого вони тягнуться”  

Тесс. Ти можеш ближче глянути на це? 

Спробувала, але нічого не вийшло і я розчаровано зітхнула. 

Тесс. Цього достатньо. Просто спробуй повторити в реальності. 

“Дякую за допомогу” 

Я прокинулася там само де й лежала, а біля мене саме схилилася Лукреція. Розмову з Тесс було завершено.

Я хотіла подивитися цю її ауру чи душу, але зараз для мене це було важко повторити. І чому в розумінні Тесс це так просто? 

Ліричний відступ. 

“Бо вона спостерігачка. Такому типу людей значно легше застосувати подібні здібності” – як завжди вчасно з'явилася Ліза. 

“О зрозуміло” – відповіла я. 

Тоді мені потрібно навчитися краще спостерігати за іншими для початку. 

“Або все простіше і вона просто крадійка здібностей. Тут одне з двох.” – додала вона буденним тоном. 

“У сенсі? Як вона може скопіювати здібність, якщо вона  з немагічної реальності” – не зрозуміла я. 

“Це діє не на все, авжеж є безліч винятків,” – неохоче, наче їй було заборонено це розповідати пояснила Ліза, – та й це не та тема, яку мені можна обговорювати”

Тесс. Вже б договорила, я взагалі теж тут. 

Ліза. Ось тому й не пояснюю. Запитай в Кесседі, якщо так цікаво. 

Тесс. Мені зовсім не важко. Але чи захоче вона говорити. 

Ліричний відступ завершено. 

І справді? Я повністю поділяла думку нашої авторки, але сподіваюся вона потім сама все розповість. 

– Дженіфер? – нарешті до мене долинув оклик Лукреції. 

– Нічого, що ви назвали моє справжнє ім'я? – наполохано запитала я. 

– Ти не чула мене, скільки б я не кликала. Подумала, що це єдиний спосіб, – чи то роздратовано чи то з виною в голосі сказала вона. 

– Вибачте, – пробурмотіла я. 

Пояснити, що я відключилася від реальності через телепатичну розмову з системою не могла. Потрібно навчитися говорити з Лізою, так щоб це не впливало на зовнішній світ. Інакше це стане надзвичайною проблемою у якійсь кризовій ситуації. 

– То що? – перепитала вона. 

– Вашу ауру, чи душу і магічні зв'язки, які йдуть від вас, – лаконічно кинула я. 

– Це чимось допомогло тобі? – запитала вона серйозно. 

– Можливо, – знизала плечем я і продовжила, – зараз ви закриті від мене і це дещо насторожує. 

Вона важко зітхнула. 

– Усе одно потрібно спробувати йти цим шляхом і побачимо куди він приведе, – сказала вона дещо підбадьорливо і додала, – а зараз нам час додому, ти надто багато пережила, потрібно відпочити. 

Вона з турботою допомогла мене піднятися з місця і вийти приміщення. 

Повільно ми йшли коридорами і спускалися вниз сходами. Я ледве переставляла ноги, бо тільки зараз зрозуміла наскільки втомилася. 

Як тільки ми опинилися в кареті я відчула як повіки закриваються і я засинаю. 

Потрібно гарно виспатися, коли опинюся в маєтку. Наступні дні обіцяють бути ще більш виснажливими. 

Потрібно було відмовитися поки мала змогу. Тепер…

Скільки я ще разів про це пошкодую за весь час перебування тут? Мабуть, навіть не має сенсу задумуватися про це.