Петро Гузiк "Pussy Бабусі"

Кам’яна стіна за спиною була холодною, шорсткою, але Наталя не відчувала дискомфорту — лише реальність. Вона, нарешті, знову її торкнулась. Справжня. Мерзенна. Кривава.

Погляд її був спрямований кудись у порожнечу, але внутрішній зір без упину прокручував сцени, що щойно відбулись: кожне розпороте тіло, кожен розріз, кожен спазм м’язів, коли жертва ще жива, але вже в агонії.

Повітря навколо смерділо: трупною жовччю, вмістом кишок і кров’ю, яка застигала густими, блискучими згустками на її грудях, руках, шиї. Вона було її бронею.

Кімната нагадувала скотобійню. На підлозі — калюжі, ніби відлиті з темного вина. Кишки, шкіра, відрізані кінцівки — все це розкидано в хаотичному ритмі бійні. Один зі шматків печінки прилип до об’єктива камери, мов нагадування про пекло, яке тут щойно зафіксували.

Її пальці ще тремтіли — не від страху, а від надлишку задоволення.

В голові все ще лунав фінальний крик того, що довго тримався, що просив, благав, погрожував, обіцяв. Його голос зривався коли він бурмотів молитви і врешті зник — у хрипі, коли вона розрізала трахею. На долоні в неї досі залишався шматок волосся — вхопила, коли той намагався втекти. Він сіпався в конвульсіях, як риба на гачку.

Алекс сидів поруч, його погляд блукав по кімнаті, але він ніби не бачив безладу. Лише результат. Він закурив — запах тютюну врізався в ніздрі, змішуючись із металевим присмаком смерті.

— Ти все ще королева. — сказав він хрипло, дивлячись на неї. Сказав ніби кинув слова, як хтось кидає троянду на домовину.

Наталя посміхнулась, але в цій посмішці не було людського. Її лице — змащене кров’ю, з темними розводами під очима — скидалося на древнє божество війни, що тільки-но отримало свою жертву.

— Я ніколи нею не переставала бути. — відповіла тихо.

Вона обернулася й поглянула на стелю. Там лишилися сліди — криваві бризки, що розійшлися вгору, як наслідок одного особливо вдалого удару по сонній артерії.

Її зіниці розширилися, як у хижака, що відчув нову хвилю адреналіну. Пульс — глухо стукав у скронях. Це був момент істини: не родина, не минуле, не дім. Ось — істинна Наталя. Кривава, прекрасна, спустошена і живіша за всіх на цьому світі...

— Що вам потрібно? — голос чоловіка у дорогому костюмі тремтів від паніки, хоч він намагався зберегти самовладання. Його пальці, доглянуті, з гладкою шкірою, то згиналися, то знову розпрямлялись, ніби намагаючись вивільнити хоч якусь частку напруження, що обплутало його тіло, як зашморг.

Його товариш по нещастю, з обличчям, помережаним старими шрамами та кров’ю, мовчки витер рукавом розбитий ніс.

Перед ними — Наталя. Її очі, холодні та порожні, не виражали ані гніву, ані задоволення. Вони просто дивились. Як дивиться ніж на шию. У руках вона тримала скальпель — блискучий, мов срібна змія. І поки вона мовчки дивилася на обох чоловіків, лезо повільно оберталося в пальцях, лишаючи на долоні невидимі круги смерті.

— Я хочу, щоб ви роздяглися. Обоє. — її голос був тихим, але в ньому звучала не прохання — наказ.

— Я впевнений, що це якесь непорозуміння, — почав чоловік у костюмі, підіймаючи руки у безсилий жест захисту. — Ми можемо домовитись. Я багата людина. Заплачу скільки скажете.

Його голос тремтів, але він намагався говорити рівно. Марно. У цій кімнаті не було місця для «домовимось». Наталя обережно, із педантичністю, поклала скальпель на металевий стіл, поряд із іншими інструментами. Потім взяла в руки щось інше — сірий, важкий електрошокер для худоби, грубий, як сама ідея його використання на людині.

Вона натиснула кнопку — коротке тріск, блакитна іскра, що танцювала між електродами, прорізала тишу, як шепіт диявола. В приміщенні запахло озоном і страхом.

— Я сказала роздягтися. Це не прохання. — вона повільно підняла шокер і направила його просто в груди чоловіку в костюмі.

Той зробив крок назад.

— Або я засуну його тобі в сраку, і зроблю так боляче, що гроші більше не матимуть значення.

Він здригнувся, ніби удар струму вже пройшов тілом. І почав нервово знімати піджак.

Татуйований гмикнув, ледь усміхнувся.

Костюм мовчки, але поспіхом скидав шар за шаром — краватку, сорочку, ремінь. Його рухи були незграбні, пальці не слухались, але страх гнав його вперед. Наталя стояла мовчки, як жриця вівтаря, спостерігаючи, як жертви самі готуються до ритуалу.

Підлога під ногами здавалася ще темнішою. Камери блимали червоними вогниками. Залізні двері зачинені. І навіть повітря, здається, згустилось — ніби небо впало вниз і перетворилося на бетон.

— Добре, дуже добре, — протягнула Наталя, не приховуючи задоволення, розглядаючи двох чоловіків, що стояли перед нею, роздягнуті, беззахисні з купою одягу біля ніг.

У татуйованого ніс розбитий у кількох місцях, кров підсохла коричневими згустками, змішуючись із синім чорнилом, що вкривало його тіло. Тюремні символи, сувеніри з місць позбавлення волі, витатуйовані за роки за ґратами, тепер виглядали блідою, жалюгідною спробою нагадати про колишню силу.

Костюм, знявши маску елегантності, виявив себе справжнім — пухкий, м’який, мов недопечене тісто, з тремтячими руками і очима, наповненими смертю. Його живіт, ніби окремий орган, а ноги ледве тримали тіло.

Наталя мовчки кинула йому зв’язку металевих ключів.

— Прикуй його. — її голос був спокійним, майже ласкавим, що від цього тільки більше лякав. Вона вказала на Х-подібний хрест із металу, вмурований у бетонну підлогу. На кінцях були оббиті шкірою кайдани, обгорілі по краях, зі слідами іржі, крові і часу.

— Слухай сюди, суко... — татуйований рвонувся в її бік. Але Наталя не здригнулась. Вона підняла шокер і з блискавичною точністю вдарила йому в груди.

Тріск.

Чоловіка мов підкинули — він відлетів назад і впав на бетон, затрусившись у жорстких судомах. Його тіло вигиналося, немов хребет ось-ось зламається, слина змішалася з кров’ю. У приміщенні запахло паленим м’ясом.

Вона підійшла ближче. Спокійно, мов йде не до людини, а до пса, котрого ще треба навчити слухняності.

Тріск. Ще один удар. Очі чоловіка закотилися, і з горла вирвався хрип. Анус розслабився і він випустив рідку калюжу лайна.

— Прикуй його. І швидко. — повторила вона.

Костюм, змокрілий від поту, не смів перечити. Його руки тряслися, але він підняв татуйованого з підлоги. Повільно, обережно, ніби кожен рух може привести до ще більшого болю, він підвів його до хреста.

Коли металеві кайдани замкнулися на зап’ястях і щиколотках, по приміщенню прокотився важкий, тваринний стогін. Татуйований звісив лису голову, дихаючи хрипко, а костюм дивився на все це, втрачаючи себе, втрачаючи людину в собі. По його щокам текли сльози.

— А тепер трахни його.

— Що?

— Я сказала візьми свій хуй і трахни його! Виїби в сраку, проникни через чорний хід, заміси глину, засунь його туди де сонце не світить!

Товстун заплакав, але дивлячись на шокер котрий знову прокинувся електричною змією в її руках, хлипаючи повернувся до хреста. Взяв свій в’ялий член в руки і плачучи почав його дрочити.

— Слухай сюди. — голос Наталі звучав тихо, але кожне слово — мов скальпель, що розрізає плоть. Вона повільно підійшла ближче, тримаючи в одній руці шокер.

— Неважливо, ким ти був раніше. — вона схилила голову набік, вдивляючись у його обличчя, наче вивчала нову цікаву іграшку. — Неважливо, скільки рахунків у тебе в банках, які двері відчинялись перед тобою. Це твоє життя... — вона зробила паузу, повільно провела пальцем по шиї, — …закінчилося. Тут ти ніхто.

Товстун стояв, мов паралізований, його тіло тремтіло — не від холоду, а від того самого сирого страху, що пробирається крізь кістки, стискає нутрощі і стирає волю.

— Ти або зараз трахнеш його, — вона вказала на татуйованого, прикутого до металевого хреста, — або я переб’ю тобі коліна. Обидва. По черзі. І залишу тебе в свинарнику живцем. Свині не гидують м’ясом, навіть якщо воно ще дихає.

Костюм почав шепотіти — молитви, прокльони, обіцянки. Але слова губилися, тонули під її поглядом — глибоким, як ніч, з холодним полиском божевілля. Її зіниці не тремтіли. Вона чекала. Терпляче. Наче смерть сама, котра прийшла не забирати, а наказувати.

— Вибирай. — вона зробила крок ближче. — Або він , або — ти станеш стравою. Повільно. Болісно. Просто — куском плоті.

Чоловік почав ридати, плечі його трусилися, а сеча повільно стікала по нозі, залишаючи на бетоні темну калюжу.

— Отже? — запитала вона востаннє, і посмішка, тонка і ледь помітна, з’явилася на її губах. Справжнє обличчя — демона в шкірі жінки — відкривалося лише тоді, коли людину ламали остаточно.

Костюм домігся слабкої ерекції, обережно зчистив лайно з сідниць лисого і розсунув їх. Голівка члена вперлася в сфінктер, він натиснув сильніше і увійшов. Увійшов на диво легко.

— Ого, татухи то блатні а сам підар підаром?,— засміялася Наталя,— дивись як гладенько увійшов! Давай жирний, виїби його так щоб його блядська матуся позаздрила!

Розмазуючи сльози по щоках, він однією рукою обійняв лисого і почав трахати його. Розуміючи що на кону його життя, Костюм прискорився, і як міг імітував задоволення від процесу.

Наталя повільно поклала шокер на стіл. Клацання ударилось об бетонні стіни й зависло в повітрі, як шепіт перед стратою. У повітрі густо стояв запах металу і поту наче смерть давно вже мешкала в цій кімнаті й терпляче чекала свого чергового акту.

Вона розстібнула сукню з такою ж акуратністю, з якою священик відкриває мощі мученика, і поклала на стілець. Її тіло, нагадувало статую, викопану з могили — холодну, мертву, але ще здатну рухатись.

Костюм затремтів наче його щойно витягли з крижаної води. В очах — паніка, змішана з незбагненним збудженням. Страх і сором ворушилися в ньому як черви в гнилому м’ясі. Він ковтнув слину, але горло не послухалося.

Наталя сіла на край металевого столу. Вона розсунула ноги, почала пестити себе руків’ям ножа — , більш схожим на тесак.

— Це тобі стимул, солоденький, — хрипло сказала вона. — І пам’ятай що ми знімаємо фільм, тому я хочу щоб ти добряче нафарширував його сраку.

Той, що прикутий до хреста, сіпнувся, ланцюги задзвеніли — мляво, приречено. Його обличчя перекосила гримаса ненависті, з носа текла свіжа кров, яка вже почала засихати під губою.

— Клята сука! — вирвався хрип. — Я виріжу твоє серце! Я…

Вона підійшла ближче. У руках — якийсь предмет. Пласкогубці, на яких ще залишилися частини шкіри — з попередніх «зйомок».

— Не зважай на мене, — кинула вона товстуну через плече. — Продовжуй.

Вона схопила зв’язаного за голову, втиснула пальці в щелепу так глибоко, що почувся хрускіт. Той заревів, намагаючись відвернутись, але її хватка була мов капкан. Жінка схопила його язик, і потягнула. Ніж, котрим щойно вона пестила себе, одним різким рухом відрізав орган.

— Він мені набрид , так краще, — прошепотіла Наталя, облизуючи краплю крові з леза.

Коли Наталя повернулася до столу, її кроки лунали в порожнечі кімнати, немов удари молота по бетонній підлозі. Повітря стало ще важчим — ніби сам підвал затамував подих.

Алекс стояв спиною до неї. У руках він тримав стару дерев’яну коробку, потемнілу від часу. Коли він підняв кришку, зсередини виповзла темрява — густа, задушлива. Із темряви всередині він витягнув її.

Латексна маска свині. Пошарпана, потріскана на згинах, але все ще така ж впізнавана. Та сама котру вона одягала в моменти найбільшої жорстокості. Маска котра була останнім, що бачили в своєму житті сотні закатанових «акторів». Наталя завмерла.

— Ти... зберіг її? — прошепотіла вона, голос прозвучав так, ніби належав не їй.

Алекс не відповів одразу. Лише підійшов ближче, підняв маску на рівень її обличчя, немов корону.

— Вона досі пахне тобою, — нарешті сказав. — Вона пам’ятає кожен твій подих.

Наталя простягла руки й обережно взяла її, наче боялася зруйнувати магію. Одягнула.

Світ змінився.

Кольори втратили своє природне тепло, наче їх залили кривавим фільтром. Звуки стали глухими, приглушеними, наче через стіну сну. Маска лягла на її обличчя, ніби чекала цього моменту багато років.

За нею забрязкав ланцюг. Хтось спробував вирватися.

Наталя не поверталася. Просто простягнула руку до столу, взяла плітку. Її пальці ковзнули по руків’ю — рух, що колись був таким звичним. Згадка про біль, про контроль, про абсолютну владу.

— А зараз... — сказала вона низько, приглушено, маска спотворила звук, — прийде біль.

Вона розмахнулася пліткою і з силою опустила її на плечі товстуна розриваючи його шкіру. Удар за ударом вона шматувала його спину, клапті шкіри і крові злетіли в повітря і осіли на жінці та стінах підвалу. Від шквалу ударів спина костюма перетворилася в місиво, він впав на підлогу і завив як дикий звір. Жінка переступила його. Накинула плітку на шию лисого, і цим імпровізованим зашморгом почала душити чоловіка. Його обличчя посиніло, він захрипів, з рота вийшло ще більше крові.

Краєм ока побачила, що Алекс теж роздягнувся і дивлячись на її роботу мастурбує.

Це її збудило ще більше. Вона посміхнулася, схопила товстуна за волосся і потягла до столу. Зі столу взяла ніж з довгим, гострим лезом і гачком на кінці. Зробила поріз на лінії росту волосся, підчепила шкіру ножем і почала здирати його обличчя ніби гелловінську маску. Чоловік закричав. Наталя відкинула обличчя в бік і почала зрізати довгими смугами шкіру з грудей повністю ігноруючи його крики. З силою всадила ніж чоловікові в живіт і розрізала його як свиню, дістала клубок ще гарячих нутрощів і накинула тому на шию, частину запихнувши до рота. Він давився власними кишками, поки її пальці видавлювали його очі.

Прикутий до хреста застогнав. Наталя підвела голову на цей звук. Зі столу жінка схопила паяльну лампу. Її пальці впевнено обійняли металевий корпус, мов частину власного тіла. Вогонь спалахнув шипінням, як змія, що прокинулася в гніві. Жінка повільно підійшла до хреста, і піднесла язик полум’я до члена лисого.

Плоть зашипіла, потемніла, а потім зайнялося. Стовп диму, чорного як попіл зіниць, поповз угору, повільно заповнюючи кімнату. Запах гару змішався з потом і кров’ю — смердючий, аромат з минулого, який вона добре знала.

Лисий застогнав, його тіло вигиналося. Він не бачив, що Наталя дивилася не на нього, а в саме полум’я. У масці свині, що приховувала її обличчя, вона була наче дух спокути. Безлика. Безжальна. Бездушна.

— Вогонь очищає, — прошепотіла вона. — Але перед тим — він показує, з чого ти зроблений.

Алекс мовчки спостерігав, мастурбуючи свій покритий пірсингом член. Вона підняла зрізане обличчя костюма і огорнула ним його член. Алекс ледь здригнувся від задоволення коли вона почала дрочити йому обличчям. Він заплющив очі повністю віддаючись хвилі задоволення. Видавши гучний стогін він кінчив, сперма змішалася з кров’ю на руках Наталі.

— Це було божественно, — прошепотів він.

— Приєднаєшся?

За допомогою тесаків вони обрубали зап’ястя і щиколотки татуйованого. Він каменем впав на підлогу. На місці члена було місиво з обгорілої плоті. Обрубками рук він намагався прикрити обличчя, Алекс ламаючи щелепу розкрив рота і почав виривати один за одним зуби, Наталя тим часом ґвалтувала нещасного ножем, котрим зрізала обличчя Костюма. Кров вкривала їх тіла, стікаючи на бетонну підлогу. Вони різали, рвали, шматували тіло, перетворюючи людину на шматок м’яса котрий на диво ще був живий.

— Я хочу щоб ти трахнув мене!

Алекс накинувся на неї як дикий, голодний звір. Схопив слизьке від крові тіло і увійшов. Його зуби кусали її шию, груди коли він різко, сильно входив в неї. Лежачи в крові та кишках вона закричала коли відчула перший оргазм.