Кривавий місяць

10 April 20XX Мирослав

Тато обійняв сина.

- Синку, добре що ти повернувся. Може замиришся з Катериною, закінчиш свою бізнес-академію…

- Батьку, знову ви… Я вирішив що піду в Поліцію. А з Катею я розлучився вже дуже давно… Ми навіть не спілкуємось.

Добре, підеш у відділ вбивств. Подумай, якраз там ти зможеш ловити покидьків. Все як ти мріяв.

- Я сам хочу вирішувати за себе, батьку.

- Ну якщо передумаєш, то на столі лежить візитка їх начальниці.

Вночі Мирославу знов снилась мертва дівчина, вона бігла до нього та намагалась щось сказати. Проте коли вона наблизилась до хлопця, її обличчя розплилось, а потім Мирослав зрозумів що це інша дівчина. Вона протягнула руки і обійняла його, так що хлопець не бачив обличчя мерця, проте відчував крижаний холод її тіла. Коли він повернувся щоб подивитись на обличчя дівчини, її голова відвалилась з шиї та покотилась долом. Її мертві очі дивились на Мирослава…. Страх заполонив душу юнака. Проте на небі з`явилась зоря і він почув голос “Слава, прокинься. Це тільки мара”

Біля Мирослава, на кроваті сиділа його старша сестра Святослава.

- Що, знову мертві дівчата сняться?, - спитала сестра.

Мирослав кивнув головою

- Слухай, братику, можливо ти послухаєш мене та поїдеш в те містечко.

- Я подумаю, Свята.

- І викинь ту стару ляльку, - додала сестра.

Вранці Слава вирішив таки подивитись на те містечко і на роботу туди.

На столі все ще лежала візитівка. Мирослав взяв її та приклав до сканера смартгодинника, - “Еллі, Набери номер”. В накладках-навушниках через деякий час відповів жіночий голос, котрий був притаманний скоріш за все для жінки середніх літ.

- Алло!

- Орися Миколаївна?

- Так

Це Мирослав Михайлович, я хотів поговорити щодо роботи, коли можна прийти для співбесіди на конкурс…

- А Слава, як там Свята?

- Та добре…

- Приїджай, конкурсу не потрібно, ми будемо раді взяти вас офіцером карного розшуку по вбивствам до себе на роботу. Ми вже домовились з твоїм батьком. Так що можеш приїжджати сьогодні, якраз і обговоримо умови і познайомишся з колективом.

Хоча всередині Слави і буянив протест, десь в мізках було чутно слова - “це кумовство і корупція”, проте … не хотілось сидіти на шиї у батька з сестрою та й це була практично робота його мрії.

Але є одне але, - додала керівник відділу, - в наше місто приймають тільки тих хто не має патологічних хвороб або мутацій. В тебе ж їх немає?

Ні, немає

Ну, я мала попередити. Я розумію що це попахує нацизмом (євгенікою, - уточнив про себе Славко), але такі правила встановила корпорація. Звісно візьми з собою свою біометрику.

Ця жінка вважає мене дитиною, подумав про себе Мирослав

Тоді я зараз виїджаю.

Добре, Мирославе, ми вас чекаємо.

Хлопець швидко зібрав рюкзак, поклавши в карман картку біометрики та вийшов на двір.

Київ зустрів Мирослава весною, співали пташки, ходили закохані тримаючись за руки і посміхаючись. Було багато військових - але це теж було логічно, Україна зовсім нещодавно жила в часи активних боїв, навіть бувшого президента Дорошенка і увесь генеральний штаб було знищено ядерною бомбою в Ізюмі. Зараз же було перемир`я і люди раділи що війна вщухла, хоча б тимчасово. Але світ вже готувався до нової війни, формуючи союзи, розробляючи нову зброю. Україна стала членом Міжмор’я, нового військово-політичного блоку, навіть центр був у Львові. В світі палав гендерний конфлікт, через нетерплячість один до одного люди вбивали один одного… Були і ті хто хотів втекти, хтось на приватний острів, хтось на іншу планету.

Сплативши проїзд в метро через гаджет, хлопець сів в потяг котрий прямував в сторону Троєщини, а там була пересадка на потяг до Дива. Поряд їхала красива дівчина, з довгим рудим волоссям, котра була схожа на Катерину, бувшу Мирослава, дівчину котра не підтримала хлопця коли той пішов добровольцем на війну. Зараз Катя відпочивала з новим хлопцем на Гоа, - наче програмістом. Мирослав давно побажав їм щастя, хоча потайки все ж сумував. Але Катя була достойна щастя, після того що вона пережила до війни. Мабуть вони просто не любили один-одного достатньо сильно. Ця ж дівчина дивилась на вікно вагону, схоже в неї були лінзи доданої реальності і там можна було прочитати останні новини. Відчувши погляд хлопця вона посміхнулась та сором`язливо опустила очі.

В усі почулося, - вам прислали листа з новим контактом на знайомство, сказала Еллі, штучний інтелект смарт-годинника, - відправити ваш контакт у відповідь?

- Поки що ні, - подумав Мирослав, - зробивши жест по екрану.

- Подумайте, у вас вже п`ять років не було жінки чи дівчини, це шкодить вашому здоров`ю, - продовжила Еллі.

Добре що цей комп`ютер не запропонував мені замовити повію, - подумав про себе хлопець

Дівчина тим часом сумно хитнула головою та знов занурилась в читання з вікна.

Зупинка Милославська, - кінцева, перехід до лінії на Диво. Шановні пасажири не забувайте свої речі. Дякуємо що скористалися послугами Київського метрополітену, - почувся голос диктора метро.

Мирослав подивився на вказівники метро і попрямував до переходу на іншу лінію. В переході стояв турнікет, де замість проїздного треба було прикласти біометрику.

- Чому ця штукенція мене не пропускає, - почувся крик від чоловіка попереду. Невідомо звідки з`явилось дві людини в формі і підійшовши до чоловіка сказали, - “Людям котрі ВІЛ інфіковані доступ до “Дива” заборонено”

- Але ж у мене тільки пасивна форма… - кричав чоловік, коли поліцейські його виводили з зали.

Коли Мирослав підніс свій паспорт, то на турнікеті загорілась зелена стрілочка.

Прохід дозволено.

На пероні стояла величезна купа молодих людей, мабуть це студенти коледжу котрі їхали від своїх батьків в “Диво” на навчальний день, ті хто не жив в гуртожитку. Особливо впала до очей дуже миле дівчисько з двома хвостиками і з величезними, красивезними зеленими очима. Хто знав що ці очі змінять зовсім скоро життя хлопця…Її волосся було скуйовджене і взагалі виглядала так ніби провела буремну ніч. “Хех, молодь…”- подумалось Мирославу.

Мирослав без перешкод доїхав до Дива і попрямував в відділок.

Його зустріла пані років 40.

Доброго дня! А ми вас вже зачекались…, пані сиділа в кріслі і поклала ногу за ногу.

Я Мирослав Дробичко, - привітався хлопець з начальницею відділу

Орися Миколаївна, - жінка встала та протягнула хлопцеві руку для потискання, - Ми знайомі з вашим батьком з тих часів коли він працював теж в убойному, а я була його молодшою напарницею. Ехх були часи. От він попросив влаштувати свого ідеаліста, - з усмішкою сказала жінка.

А як же конкурс, - спитав Мирослав

Я думаю ти пройшов би і його, зараз мало хто хоче займатися брудними справами… особливо в цьому кришталево ідеальному місці, - сказала пані Орися трохи з іронією. Так що ви ідеальний кандидат.

Емм… я не згоден, але… коли мені приступати до роботи?

Завтра, о 8 ранку… і вам виділять кімнату в гуртожитку для працівників поліції, ви повинні будете приїхати до відділку відразу за викликом, тому не маєте виїджати з міста. Ну а потім ви зможете арендувати апартаменти зручніше.

Мені буде достатньо і кімнати.

Коли Мирослав вийшов з кабінету, він почув голос Еллі - “Вам прийшло повідомлення з адресою гуртожитку, визвати таксі?”

11 April 20XX- Мирослав

Мирослав сидів за столом и переглядав теки з паперами, Він Ніколи не подумав що робота в Карному розшуці така нудна. Він мріяв, что боротиметься з бандитами, а не перекладатиме папери з однієї теки в іншу. Але, чого можна було чекати від молодого и маленького Містечка з дивною назвою "Диво", та ще з таким контролем на вїзді, а тим більше для постійного перебування. Місто виросло з однойменного хутора, який з'явився завдяки тому, що вартість житла в Києві зросла до нечуваних розмірів . А з приходом загадкового Олігарха, сина одного з олігархів минулого, хутір виріс у невелике містечко. І це за за якихось п'ять років, поки Мирослав служив у війську. Варто віддати належне тому бізнесменові-олігарху, за свої власні гроші він збудував сучасне містечко, для співробітників його Корпорації прямо в серці України. Таку собі невелику країну в країні. Де він був королем. Хоча офіційно тут все ж таки жили за законами України, присутність влади корпорації Старлайт цього олігарха була чи не на кожному куті.

І знов цей дивний сон, молоденька дівчина на тлі закривавленої стіни, може варто прийняти раду лейтенанта Степаненко і познайомиться з якоюсь студенткою місцевого університету.

Грюкнули двері і вбіг сержант, по його обличчю було видно, що той сильно переляканий. Сержант був блідий, немов він побачив саму смерть.

- Там Там…

- сержант Павло Петренко, що з вами і що сталося, чорт забирай?

- Там ... Там ... труп!

- Який ще труп? Їх тут зроду не було ...

- Труп дівчини, без голови, в заброшці за стіною міста.

Мирослав накинув плащ, вже вечоріло і вночі ще було прохолодно на вулиці, і вийшовши з кабінету нагальним ходом попрямував до виходу з управління. Сівши в службову "Шкоду" молодий капітан поліції відправився на місце злочину. "Заброшка" - це була покинута лікарня, улюблене місце побачень студентів і школярів ще до Дивного. І така ось парочка і знайшла труп. По дорозі до місця злочину, Слава помітив що жителі Дива все такіж спокійні, як і завжди. Студенти гуляють вулицями, молоді матусі поспішають кудись зі своїми дітьми, кожен займається своєю справою.

Доїхавши до покинутої лікарні, власне котру і називали “заброшка” (вона була одним з попередніх проектів корпорації і її закрили ще до відкриття Дива), це було улюблене місце підлітків котрі ховались від камер нагляду. Мирослав, зауважив про себе що там вже стоїть машина швидкої, і місцевої газети. Журналісти приїхали раніше, ніж він - детектив карного розшуку, схоже хтось має занадто довгий язик. Мирослав вийшов з машини і пройшов до лікарні, детектив побачив, як лейтенант Петро Степаненко, котрий приїхав трохи раніше вже допитував підлітків котрі знайшли труп.

Слава привітався з ним:

- Петро, ​​привіт, що тут?, - спитав детектив.

- Так, жмурик в морзі лікарні, до речі я не знав що тут був власний морг і він майже повністю зберігся майже неушкодженим. Якийсь виродок вбив і згвалтував дівчину, а потім засунув квіти їй в геніталії, а також зробив рану у вигляді хреста на грудях. Після цього він відрізав їй голову. Знайдемо цього покидька, я йому особисто відріжу яйця.

- Обережно з виразами, тут діти

(Пацан): Мусор, ми вже давно не діти. Так що попрошу ...

Слава похитав головою і пройшов до місця злочину, це дійсно був морг. Цікаво, що це за лікарня, якщо в ній є свій морг. Можливо щось пов’язане з Війною. Тіло лежало на столі (на якому при необхідності труп миють), майже без крові, так що швидше за все її сюди перенесли. Крім квітів і хреста на грудях, була і ще одна деталь, на правій нозі була підв'язка в якій було кілька доларових купюр. І це було все що було у неї з одягу. Поруч спалахнув спалах фотокамери.

Слава повернувся і використовуючи силу відібрав у чоловіка фотоапарат

- Заберете завтра, в дільниці, - сказав він журналісту котрий робив фото.

Після того як Слава видворив фотографа на вулицю, він ретельніше оглянув морг, з одного боку стояли камери для зберігання трупів, вони були порожні. Щоправда, одну з секцій так і не вдалося відкрити, на що наш герой подумав що візьме інструменти і відкриє її пізніше. З іншого боку була піч, подумав детектив побачивши обвуглену дверку, судячи з усього там спалювалися трупи.

На вигляд жертві було років 15-18, правда точніше можна буде сказати після детального обстеження. Мирослав і оперативники разом обстежили територію і таки знайшли місце де було багато крові. Правда, голови там все також не було. А отже з'ясувати особу потерпілої було неможливо без днк аналізу.

Тіло забрали і доставили у відділок. Проте як виявилось до серйозного злочину відділ був не готовий, в них не було ані профайлера, ані судмедексперта. І якщо з останнім може допомогти штучний інтелект, то для першого потрібен хороший психолог. З такою сумною думкую хлопець повернувся до відділку.

Мирослав набрав номер керівника управління, тобто свого босса.

- Орися Миколаївна, добрий день

- Мирослав Євгенович, слухаю вас

- Пані Полковник, у нас тут маньяк завівся, нам потрібна допомога фахівців з області.

- Хлопче, на жаль там була чітка команда "зверху" щоб вам не допомагати ні в яких справах.

- Але чому?

- У Олігарха якісь тьорки з президентом

- Що мені робити, у нас немає суд-медексперта навіть, та й людей у ​​відділі у мене немає.

- Я про це в курсі, якщо ти забув, я тут довше аніж ти, подзвоню в нашу поліклініку може вони дадуть когось в допомогу

- Дякую.

Мирослав не встиг покласти слухалку, як до кабінету увірвалися кілька людей в чорних костюмах і стали по обидва боки входу.

- Хто ви?

У двері увійшов ще один чоловік, в дорогий шовковій сорочці та чорних окулярах. Він був одного віку зі Мирославом, світле русяве волосся, стильна борідка.

- Щоб ти знав, я - Олігарх. Ти розумієш, що жити в моєму райському місті для тебе велика честь? Так ось, цей рай псує новина про те, що у нас знайшли труп. І вам, моїй поліції, вже не вдалося присікти поширення чуток про це. Так що, я вимагаю, щоб ви знайшли маньяка протягом тижня!, - мужчина це сказав з посмішкою.

- Але це такий маленький термін ...

- Мене це не хвилює!, - гиркнув Олігарх, але потім засміявся, - Славко, ти що мене не пізнав?, - мужчина сняв окуляри, - а ну да мені наново зробили обличчя після того поранення.

- Котигорошко, … Діма, це ти… Ти створив це місто?

- Ну не я, скоріш це була ідея покійного батька. Ти ж тепер розумієш, чому я погодився коли Орися запропонувала саме тебе на посаду головного детектива убойного. Я б хотів тут мати такого як ти, свою людину. Які б не були фільтри наволоч всюди пролізе. А я мрію, щоб Диво було дійсно дивом щастя. Тому у тебе є всі повноваження, але будь другом… знайди цього покидька, для того щоб хоча б тут була справедливість

Діма повернувся і вийшов, за ним пішли і його охоронці.

Задзвонив телефон, - Блін, хто це знову, подумав Мирослав.

- Я домовився про допомогу, син, вам надішлють практикантів з академії та медичного. Завтра вранці будуть у вас, - почув він голос батька.

- Дякую пап, тобі ж пані Орися розповіла?

- Так, синку. Ти там як, добре облаштувався?

- Так. Дали кімнату. Тату, я тобі потім зателефоную. Справ багато.

- Добре Славко.

Мирослав по телефону подзвонив Петру:

- Ну що там зі свідками?

- Анна Горжетова, 17 років, студентка жіночого колледжу і Михайло Бацинетко 15 років, учень 1-ї школи для хлопчиків, 10 клас, у них було романтичне побачення в цій заброшці, о 17.00 вони туди приїхали, о 17.30 було знайдено труп і вони відразу викликали поліцію.

- А хто журналюг викликав?

- Теж вони.

- Дата смерті відома?

- За попередніми даними сканера, десь опівночі.

- Гаразд, а голову ніде не знайшли?

- Ще не знайшли, оперативники прочісують звалища зараз, але здається мені, що ми її не знайдемо.

Залишалось тільки розіслати запит по школам (точніше в жіночий колледж) і в університет та сподіватися, що вони дадуть відповідь хто це.

12 April 20XX

На наступний день до відділку зателефонували з приватного жіночого колледжу :

- Ми дзвонимо щодо даних по ДНК, інформація кому належить тіло. Ми вислали анкету вам у “телеграм”.

- Еллі, відкрий “телеграм” і виведи повідомлення на робочий монітор.

Мирослав швидко переглянув анкету

На нього дивилася руда дівчина котра посміхалась на фото. Отже її голову нам доведеться шукати, - подумав Мирослав.

Анжеліка Малютенко, 17 років, 3 курс коледжу направлення мистецтво та культура, вчиться задовільно бо багато пропускає занять. Загалом розумна і талановита дівчина, - почув по той бік навушника Мирослав.

Я через годину до вас приїду, відповів детектив представнику коледжу.

Хлопець взяв службову машину. Це був новий електрокар Старлайт ЗАЗ-Нептун, наказавши автопілоту їхати до коледжу, Мирослав вирішив передивитись профіль в соц.мережах дівчини:

На перший погляд це була нормальна дівчина, купа 3д фоток з подругами, з кінотеатру, з пленеру на природі, поцілунки з подругою. Ось вона кружляє посеред місцевого парку зі щасливою посмішкою. Що за нелюд міг так жорстоко вбити її? Проте було одне але - жодної фотки родичів і фотки хлопця немає, хоча може вона лезбійка, - подумав детектив, - треба перевірити фоловерів, вбивство на сексуальному підгрунті, можливо він один з них.

Автомобіль зупинився перед воротами школи, навколо бігали дівчата. Вже була доволі тепла весняна погода і сукні були вже доволі відкритими. Автомобіль зупинився. Детектив вийшов з авто і пройшов за ворота.

- Пане, це жіночий колледж, чоловікам сюди не можна - почув він голос. Носієм цього голосу була дівчина з двома хвостиками, та зеленими очима. Мирославу здалося що він її десь бачив.

- Ви приїхали подивитись наші вже відкриті ніжки, та короткі спіднички,- продовжила студентка, з визовом дивлячись в очі детективу. Проте коли дівчина побачила емблему Національної поліції, вона очі відвела.

- Ви коп? Щось сталося?, - трохи зніяковівши з того що вона провела словесну атаку на поліцейського, спитала студентка.

- У вас красиві ніжки, але дійсно щось сталося і я приїхав нажаль не за спогляданням.

Почервонівши дівчина спитала, - “ Я можу якось вам допомогти?”

- Проведи мене до вашого директора.

- То йдіть за мною, - дівчина попрямувала в сторону будівлі коледжу дівчина.

- Мене доречі зовуть Іра, хтось з наших набешкетував, розкажіть що сталось.

Мирослав подумав, може дівчина зможе йому допомогти, - “Ти носиш лінзи доданої реальності?”.

- Так, - відповіла Іра. Тим часом, зайшовши до будівлі, вони повернули до правого коридору.

- Може ти знайома з цією дівчиною?, - перед очей Іри з`явилось фото забитої дівчини.

- Так, це Анжеліка… вона щось накоїла, вона хороша… просто треба ще оплачувати навчання молодшого брата. Ось, доречі ми прийшли.

Постукавши у двері, хлопець почув жіночий голос - “Відчинено, заходьте”

За столом сиділа молода жінка, років 30-35, хоча чесно, виходячи з її статури вона більш походила на студентку.

- Доброго дня пане…, - жінка побачила емблему національної поліції, - ви пан Мирослав з карного розшуку, щодо Анжеліки?

- Так, пані…

- Світлана, я чомусь забула сказати вам своє ім`я коли ми з вами розмовляли по телефону. (звісно вже давно ніхто не розмовляв через телефон, розмовляли через різні комунікатори, проте вираз і досі використовувався)

- Тоді, приємно познайомитись пані Світлана… хоча, що тут приємного - ми знайшли тіло однієї з ваших студенток, - відповів Мирослав

- Анжеліки? Бідна дівчина… жах. Знаєте хто її вбив?

- Поки що ні, нам потрібно визначити коло її друзів та розпитати їх.

- Звісно, хоча вона прогулювала багато але вона була товариською дівчиною, мені здається. Вам краще спитати в її 11Б. Ви сповістите її батьків та брата?

- Так.

- Пані Світлано, може у неї були конфлікти з кимось з викладачів?

- Не чула… Я вам завантажу на комунікатор усю інформацію котра в нас є.

- Дякую, пані Світлано.

- Можете називати мене без пані… я ж не ваша директриса і різниця у віці у нас мабуть невелика.

- Жінка ніби невзначай торкнулась руки хлопця.

- Вибачте, у мене справа, - відсахнувся Мирослав і вийшов у двері.\

Іра стояла і ревіла біля дверей. Побачивши детектива вона кинулась йому на груди. В очах хлопця на якийсь момент відобразився подив, але в наступний момент погляд потеплішав, - “Вона була твоєю подругою?”

- Угу, - крізь сльози прошепотіла дівчина

Тут Мирослав пригадав фото на якій Анжеліка цілувалась з іншою дівчиною, це була Іра, просто тоді у неї не було хвостиків.

Мимоволі руки хлопця піднялись і лягли на спину дівчини і він сильно притиск її до себе. У Мирослава була сестра і тому він обійняв студентку котра втратила свою подругу. А ще пригадалась історія з Катєю.

- Ти не знаєш, чи був у неї хлопець чи коханець, - спитав детектив.

- Ні… їй набридли чоловіки і якби не брат...

- Чому вони їй набридли?

- Ну...вона...емм… підробляла зустрічами з чоловіками на навчання собі та брату.

- Тобто, вона була повією?

Ну...мабуть можна назвати і так.

Дівчина вийшла з обіймів і спитала у детектива, - “Вона казала що за нею таскається один кліент, але я його не знаю”.

- Може ти знаєш де вона працювала? І може її робочий номер телефону.

- Ні, вона завжди хотіла щоб ця частина її життя була таємницею. Про її роботу в школі знала тільки я…, - дівчина на хвилину задумалась, - але можливо це тобі допоможе, - дівчина щось нажала в повітрі перед собою, ніби там у неї був уявний дисплей.

Голос ШІ “Еллі” в навушниках Мирослава мовив, - “Вам прислали цитату виділенного повідомлення зі студентського телеграмчату, - Дівчата, потрібні великі заробітки на навчання, косметику та гаджети? Більше ніж вам може дати позування в художній студії. Якщо так то переходьте за посиланням та заповнюйте анкету”, далі посилання.”

- Дякую, - відповів Мирослав. Мене до речі зовуть Мирослав, - додав детектив.

- Мені потрібно на заняття, - сказала Ірина…, - я тобі скинула свій контакт на комунікатор. Коли підеш до її брата, візьми мене з собою… будь ласка.

- Доречі, ти не знаєш де комунікатор Анжеліки, може в общазі.

- Ні, вона завжди його бере з собою. Ми живемо… жили в одній кімнаті.

Вже у відділку Мирослав перейшов за посиланням. В анкеті потрібно було завантажити ню 3д відео - в білизні, та без. Він зателефонував сестрі по допомогу.

- Слава, я не очікувала що ти попросиш мене про приватне відео… Знайди собі дівчину.

- Свята, це для розслідування, вбита студентка скоріш за все працювала в цій структурі.

- Зрозуміла, але я думаю якщо вони шукають повій серед студенток, то я буду вже трохи застара. Як це не сумно мені вже тридцять.

Мирослав подумав про Іру. Він не хотів втягувати цю дівчинку, але схоже іншого варіанту не було. Знайшовши інформацію про брата загиблої, детектив набрав директора навчального закладу де той вчився, а він був в Вінниці і попередив що приїде разом зі студенткою коледжу для дівчат, а потім подзвонив Ірині, - “Я заїду за вами після занять і ми разом поїдемо до брата Анжеліки”.

- Так швидко?

- Мені буде потрібна ваша допомога…

- З анкетою?

- Як ви здогадалися…

- Я все зроблю щоб знайшли вбивцю Анжеліки… так що я відразу згодна.

- Ви ж не знаєте що там треба зробити…

- 3д еротичне відео, я теж переходила за посиланням.

Після розмови Мирослав піднявся в технічний відділ поліцейського відділку. Там куняв хлопець середньої статури, спав з відкритими очима.

- Агов, гукнув детектив.

- Ой…

- Не ой, мені потрібно щоб ти зв’язався з технічною підтримкою Інстаграму та виявив усі айпі адреси з яких заходили на цю сторінку, відфільтрував з них айпі адреси наших служб мобільного зв’язку, а потім зв’язався з ними і спробував знайти комунікатор дівчини. А також перевір цей номер комунікатора, де він останній раз був онлайн, але я думаю для клієнтів вона використовувала інший номер і можливо інший комунікатор.

Вже спускаючись до кабінету голови відділку хлопець подумав, - Це якесь диво що я відразу зустрів Іру і те що вона сусідка Анжеліки, чи навіть коханка…Ще те Дмитро виявився власником Старлайт і тим самим Олігархом. Прям якесь провидіння мене направляє. А ще… її обличчя мені здається знайомим.

Хлопець постукав в двері начальниці.

- Орися Михайлівна, можна?

- Заходь Славко

- Орися Михайлівна, схоже наша жертва була робітницею одного з київських борделей. А так як вона неповнолітня то вони порушили законодавство і їх можна накрити.

- У тебе є їх адреса?

- Мені допоможуть…

Студентка з колледжу, вона ж теж неповнолітня

- Звідки ви це знаєте?

- Мої очі всюди.

- Чомусь вони не бачили як вбивали Анжеліку.