Кривавий місяць

16. April 20xx

Ірина

В той самий час коли Мирослав проводив дослідження у відділку дівчина не бачила свою сусідку 

Пара з "Вступу до малювання анатомії" Ореста Йосиповича була в розпалі. Студенти зосереджено працювали над своїми етюдами, коли двері аудиторії різко відчинилися. На порозі стояла директриса коледжу, Орися Михайлівна, її обличчя було блідим і напруженим. За нею, у коридорі, було чутно приглушений гомін, що не віщував нічого доброго.

"Вибачте, Оресте Йосиповичу, за перерву", – голос директриси був тихим, але в ньому відчувалася сталева рішучість. Орест Йосипович, який до цього моменту виглядав зосередженим, лише ледь помітно кивнув, його погляд був похмурим, що свідчило про його обізнаність з трагічними подіями. Він обвів поглядом аудиторію, і його очі зупинилися на Ірині, яка стояла перед своїм мольбертом.

"Шановні студенти, – продовжила вона, її голос тепер був гучнішим, – я маю повідомити вам трагічну новину. Наша студентка, Яна Ковальчук, була знайдена мертвою сьогодні вранці. Обставини її смерті розслідуються поліцією."

По аудиторії пронісся колективний зітхання. Деякі дівчата затулили роти руками, інші почали плакати. Ірина відчула, як її серце провалилося кудись у п'яти. Яна... ще одна. Її подруга, з якою вона сварилася декілька днів тому через дурний лист.

Орися Михайлівна зробила глибокий вдих і продовжила, її голос тепер був сповнений тривоги: "Це вже друга втрата для нашого коледжу за такий короткий час, і ми всі глибоко засмучені. Я розумію, що це шок для всіх нас. Але зараз, як ніколи, ми повинні бути обережними. Я прошу кожного з вас дотримуватися правил безпеки. Не ходіть поодинці в темний час доби. Уникайте покинутих будівель та незнайомих місць. Повідомляйте про будь-яку підозрілу активність. Ваша безпека – наш найвищий пріоритет. Ми співпрацюємо з поліцією, щоб знайти винного і притягнути його до відповідальності. У зв'язку з цими трагічними подіями, завтра о 10:00 відбудеться церемонія прощання в актовій залі. Також, хочу повідомити, що міська влада обіцяє підвищити заходи безпеки в місті. Будь ласка, будьте пильними та дбайте про себе. Ми повідомимо вас про подальші дії."

Ірина відчула, як її ноги стали ватяними. Вона ледве трималася на ногах. Вона подивилася на порожнє місце Яни, яке не було зайняте вже дві доби. Ненависть, що вже зародилася в її душі після смерті Анжеліки, тепер розгорілася з новою силою. Вона хотіла помсти. Вона хотіла, щоб убивця заплатив за все. Вона згадала Мирослава, його обіцянку знайти винного. Вона повинна була допомогти йому. Вона повинна була зробити все, що в її силах.

Вона застигла на місці перед мольбертом, її думки були заплутані, але одне було зрозуміло – вона не могла просто сидіти і чекати.

Аудиторія повільно почала розходитись, студенти йшли мовчки, їхні обличчя були спотворені горем та страхом. Ірина відчула, як хтось торкнувся її плеча. Це була її одногрупниця, Марія, її очі були червоними від сліз.

"Іро... це... це жахливо", – прошепотіла Марія.

Ірина лише кивнула, не в силах вимовити ані слова. Вона дивилася на порожній мольберт Яни, на її недомальований етюд. У її голові промайнула думка: "Дві дівчини. З одного курсу. Це не може бути збігом".

"Маріє, – раптом сказала Ірина, її голос був хрипким, – ти... ти знаєш, чи були у Яни якісь секрети, про які я могла не знати? Можливо, щось, що пов'язувало її з Анжелікою, окрім нашого курсу?"

Марія здивовано подивилася на неї. "Іро, ти ж жила з Яною в одній кімнаті! І з Анжелікою ви були... ну, ти знаєш. Ти ж мала б знати їх краще за всіх! Що ти маєш на увазі, які секрети?"

"Я просто... я думаю, що тут є якийсь зв'язок, який ми не бачимо", – Ірина відчула, як у ній прокидається рішучість. "Маріє, ми повинні поговорити з іншими дівчатами. З усіма, хто знав і Яну, і Анжеліку. Можливо, вони щось бачили, щось чули. Щось, що може допомогти поліції".

Марія вагалася. "Але... це ж справа поліції. І директриса сказала бути обережними".

"Саме тому ми і повинні діяти обережно, – наполягала Ірина. – Але ми не можемо просто сидіти і чекати, поки вб'ють ще когось."

Марія здригнулася. "Ти думаєш, це пов'язано, і ще … ще когось вб’ють?"

"Я не знаю, але ми повинні це з'ясувати. Чи є щось спільне між Анжелікою і Яною, окрім того, що вони з нашого курсу? Якісь спільні інтереси, місця, які вони відвідували? Хтось, з ким вони обидві могли конфліктувати?"

Марія замислилася. "Ну... вони обидві були дуже привабливими. І... ну, про Анжеліку ходили чутки, але ніхто не говорив про це відкрито. А Яна... вона ж зустрічалася з Орестом Йосиповичем. Але це ж був секрет, хіба ні? Я не думаю, що про це знав хтось, окрім тебе".

"Я теж так думала, – Ірина відчула, як її думки знову сплуталися. – Але... можливо, це якось пов'язано з ним? Або з кимось іншим? Можливо, хтось дізнався про Яну і Ореста? Або про роботу Анжеліки?"

" То та робота, це правда? І як ти на це відносишся … Я не знаю, Іро, – Марія похитала головою. – Але я боюся. Дуже боюся".

"Я теж боюся, – зізналася Ірина. – Але ми повинні щось робити. Допоможеш мені? Ми поговоримо з дівчатами після пар. Можливо, хтось щось згадає".

Марія після недовгих роздумів кивнула. "Добре. Але обережно. Дуже обережно".

Ірина відчула невелике полегшення. Вона не була сама. Тепер у них був шанс знайти відповіді. Вона повинна була знайти вбивцю, заради Анжеліки, заради Яни, і заради всіх дівчат, які могли стати наступними жертвами. Її думки були заплутані, але одне було зрозуміло – вона не могла просто сидіти і чекати.

Після останньої пари, коли коридори коледжу вже спорожніли, Ірина та Марія зустрілися у віддаленому куточку гуртожитку, де їх ніхто не міг почути. Вони швидко домовилися про зустріч через свої комунікатори, відчуваючи гостру потребу обговорити жахливі події. До них приєдналися ще кілька дівчат з їхнього курсу – Софія та Олена. На їхніх обличчях читався страх і розгубленість.

"Дякую, що прийшли", – тихо сказала Ірина, обводячи поглядом подруг. Її голос тремтів, але вона намагалася триматися. "Я знаю, що всім страшно, але ми не можемо просто сидіти. Дві дівчини з нашого курсу... це не може бути збігом".

"Але що ми можемо зробити?" – запитала Олена, нервово потираючи руки. "Поліція ж розслідує".

"Поліція не знає всього", – відповіла Ірина. Вона дістала з кишені пом'ятий конверт і обережно витягла з нього лист, передаючи його Марії. "Яна знайшла це вранці, перед... перед тим, як її знайшли мертвою. Я не показувала його нікому, крім вас".

Марія взяла лист, її очі швидко пробіглися по рядках. "Збережи чистоту свого лона, або прийде смерть", – прочитала вона вголос, її голос звучав як шепіт. "Що це за жах?"

"Яна думала, що це дурний жарт", – пояснила Ірина. "Але тепер... я думаю, це може бути пов'язано. Можливо, з тим культом, про який ходять чутки в місті. Той, що проповідує якусь "чистоту" і карає за "гріхи".

Софія, яка до цього мовчала, насупилася. "Культ? Ти про "Орден Світанку"? Моя сусідка по кімнаті якось розповідала про них. Вони дуже закриті, але кажуть, що вони вірять у якесь "очищення душі" і ненавидять "розпусту".

"Саме так", – кивнула Ірина. "Але... що, якщо вбивця не є частиною цього культу, а використовує його ідеї, щоб викрити його? Або щоб залякати інших?"

"Це звучить божевільно", – прошепотіла Олена.

"Можливо", – погодилася Ірина. "Але ми повинні з'ясувати. Чи помічали ви останнім часом якихось незнайомців у коледжі? Хтось, кого ви раніше не бачили? Можливо, хтось, хто поводився дивно?"

Дівчата замислилися.

"Ну, – почала Софія, – минулого тижня я бачила якогось чоловіка біля входу в гуртожиток. Він стояв там досить довго, ніби когось чекав. Він був одягнений у темний плащ, і на голові мав капюшон. Я подумала, що це хтось із батьків, але він виглядав... дивно".

"Я теж бачила його", – додала Олена. "Він здавався... ну, не з нашого коледжу. І він завжди дивився на дівчат, які проходили повз".

"А щось, що пов'язувало б Анжеліку і Яну?" – запитала Ірина. "Окрім того, що вони з нашого курсу. Можливо, якісь спільні інтереси, місця, які вони відвідували? Хтось, з ким вони обидві могли конфліктувати?"

Марія замислилася. "Ну, вони обидві були дуже привабливими. І... ну, про Анжеліку ходили чутки, але ніхто не говорив про це відкрито. А Яна... вона ж зустрічалася з Орестом Йосиповичем. Але це ж був секрет, хіба ні? Я не думаю, що про це знав хтось, окрім тебе".

"Я теж так думала", – Ірина відчула, як її думки знову сплуталися. "Але... можливо, хтось дізнався про Яну і Ореста? Або про роботу Анжеліки? І цей лист... він може бути ключем до розуміння мотивів вбивці і того, що він намагається викрити".

"Я не знаю, Іро, – Марія похитала головою. – Але я боюся. Дуже боюся".

"Я теж боюся, – зізналася Ірина. – Але ми повинні щось робити. Допоможете мені? Ми поговоримо з дівчатами після пар. Можливо, хтось щось згадає. І ми спробуємо дізнатися більше про ці чутки про культ".

Марія після недовгих роздумів кивнула. "Добре. Але обережно. Дуже обережно".

Ірина відчула невелике полегшення. Вона не була сама. Тепер у них був шанс знайти відповіді. Вона повинна була знайти вбивцю, заради Анжеліки, заради Яни, і заради всіх дівчат, які могли стати наступними жертвами. Її думки були заплутані, але одне було зрозуміло – вона не могла просто сидіти і чекати.

ісля останньої пари, коли коридори коледжу вже спорожніли, Ірина та Марія зустрілися у віддаленому куточку гуртожитку, де їх ніхто не міг почути. Вони швидко домовилися про зустріч через свої комунікатори, відчуваючи гостру потребу обговорити жахливі події. До них приєдналися ще кілька дівчат з їхнього курсу – Софія та Олена. На їхніх обличчях читався страх і розгубленість.

"Дякую, що прийшли", – тихо сказала Ірина, обводячи поглядом подруг. Її голос тремтів, але вона намагалася триматися. "Я знаю, що всім страшно, але ми не можемо просто сидіти. Дві дівчини з нашого курсу... це не може бути збігом".

"Але що ми можемо зробити?" – запитала Олена, нервово потираючи руки. "Поліція ж розслідує".

"Поліція не знає всього", – відповіла Ірина. Вона дістала з кишені пом'ятий конверт і обережно витягла з нього лист, передаючи його Марії. "Яна знайшла це вранці, перед... перед тим, як її знайшли мертвою. Я не показувала його нікому, крім вас".

Марія взяла лист, її очі швидко пробіглися по рядках. "Збережи чистоту свого лона, або прийде смерть", – прочитала вона вголос, її голос звучав як шепіт. "Що це за жах?"

"Яна думала, що це дурний жарт", – пояснила Ірина. "Але тепер... я думаю, це може бути пов'язано. Можливо, з тим культом, про який ходять чутки в місті. 

Софія, яка до цього мовчала, насупилася. "Культ? Ти про "Орден Місячного сяйва"? Моя сусідка по кімнаті якось розповідала про них. Кажуть що ті студенти котрі отримують запрошення на вечірки туди, можуть вважати що успіх в працевлаштуванні після випуску їм гарантований”

"Я теж це чула", – кивнула Ірина. "Чи пов’язаний той хто написав листа з цим культом…"

"Чи якісь святоши, як Юлька", – прошепотіла Олена.

"Можливо", – погодилася Ірина, стискаючи кулаки, щоб приховати тремтіння. Її голос тремтів, ніби холодний вітер з вікна торкався шиї. "Ми повинні з’ясувати. Чи помічали ви останнім часом якихось незнайомців у коледжі? Хтось, кого ви раніше не бачили? Можливо, хтось, хто поводився дивно?"

Тиша запала в тісній кімнаті гуртожитку, лише далекий скрип дверей десь у коридорі змусив усіх здригнутися. Софія, нервово теребячи край светра, заговорила першою.

"Ну, – почала вона, зиркнувши на Ірину, – крім того копа, на якому ти, Іро, мало не повисла... минулого тижня я бачила якогось типу біля гуртожитку. Він стояв під дощем, у темному плащі, капюшон низько насунутий. Не рухався, ніби статуя. Я подумала, може, чийсь батько, але... він тримав щось у руці, схоже на лист. І коли я проходила повз, він глянув так, що аж мурашки по спині."

"Я теж його бачила", – тихо додала Олена, обіймаючи себе руками. "Він стояв біля входу, дивився на вікна нашого поверху. Ніби шукав когось. Я ще помітила, як він сховав щось у кишеню – може, той самий лист? Це було моторошно, Іро. А якщо це пов’язано з... Яною?"

Марія, яка досі мовчала, раптом стисла губи. "До речі про Юльку, а що, як це хтось із  фанатиків? Як вона? Вона вічно корчить із себе святошу, з Біблією не розлучається, така фанатичка... А лист той, дай глянути… про 'чистоту лона'? Звучить як її проповіді. Може, вона чи її батько вирішили 'покарати' дівчат за... ну, за те, що вони не 'чисті'? Я не впевнена, чи здатна вона на вбивство, але мотив у неї є – ці святоші ненавидять усе, що пов’язано з сексом..."

Ірина насупилася, згадуючи лист Яни: “Збережи чистоту свого лона, або прийде смерть”. "Юлька? Вона ж завжди про мораль товче. Але... якщо вона замішана, це пояснює тон листа. Треба поговорити з нею. І перевірити камери біля гуртожитку. 

Ірина подумала що завтра після пар зізнається Юльці що є грішницею, що хоче поговорити про Бога, тоді можна і спробувати випитати подробиці.

Вже в свої кімнаті, Іра почула дзвінок. Дзвонила Софія

“Іро, можеш прийти до Саду. Більшу його частину, там де водоспад перекрили і тут купа поліції. А ще здається тут поряд я бачила групу чуваків разом з тим… що стояв під вікнами.

“Я буду за десять хвили”, - відповіла Іра подрузі.

Іра, поспішаючи, прямувала до Саду, де вже чекала Софія. Вона помітила декілька поліцейських машин, що стояли неподалік від Саду. Коли вона зайшла в сад, вона побачила як біля входу до секції де був водоспад зібрався невеликий натовп. Серед них виділялася група молодиків. Іра побачила, як один з поліцейських розмовляв з ними, жваво жестикулюючи. Про що вони говорили чоловіки, дівчина не почула. 

“Пані, вам сюди не можна”, повернувшись до неї мовив один з поліцейських.

“Що тут сталось”, - запитала Іра

“Тут проходить розслідування, пані, йдіть звідси”

"Дивись, он той, що стояв під вікнами гуртожитку", – прошепотіла Софія, впізнавши одного з хлопців у групі. Її погляд зупинився на високому, худорлявому мужчині з темним волоссям, який раніше часто крутився біля гуртожитку дівчат і якого вони ще не бачили поряд з коледжом.

"А он, здається, Юлька", – додала Іра, вказавши на дівчину, що стояла трохи осторонь, тримаючи в руках смартфон і щось швидко набираючи. Її обличчя було напруженим, та в якомусь сенсі там читалась посмішка. Погляд дівчини постійно ковзав від групи до поліцейських, від поліцейських до водоспаду. 

“Привіт Юля”, - привітались дівчата до сокурсниці, - “не знаєш що копи тут шукають”, - запитала Іра.

“Те що не знайдуть, навіть якщо захочуть”, - відповіла Юлька.

“Юля, ми хотіли поговорити завтра”, - Іра підморгнула Софії, “але якщо така нагода, то я б хотіла з тобою поговорити”.

“Про що?”

“Після вбивства Анжеліки, а тепер і Яни, я подумала… може це тому що вони грішниці. Ми ще отримали листа невдовзі… І я… я…”

“Ми теж грішниці”, - підхопила Софія

“Ніколи не пізно прийняти Бога нашого Іісуса Христа”, але згодом додала, “але тут не зручно про це говорити, приходьте до церкви мого батька вночі, десь о десятій годині. І не забудьте взяти речі на ніч, бо ми будемо там до ранку”

“А чого так довго?”, - запитала Софія.

“Вам потрібно покаятись і на це потрібен час”

Мирослав

Отже цей символ - можливо підпис вбивці, котрий поєднує обидва вбивства. Треба буде пошукати в архівах що він може означати чи на що він схожий. Хоча в ньому було щось знайоме.

Мирослав запитав у Еллі:

“Еллі, пошукай значення цього символу”

Через якусь мить він почув відповідь від ШІ:

“Мирославе, аналізую символ 'місяць з променем' за твоїм запитом. Я перевірила доступні оцифровані бази даних поліції з часів Незалежності, а також загальні джерела на містичні символи. Результати обмежені – багато даних про сучасні культи здається видаленими або недоступними, можливо, через цензуру корпорацій. Ось ключові асоціації, які можуть зв'язати обидва вбивства:

Слов'янська міфологія та Lunnitsa (Лунниця): У давніх слов'янських традиціях (включаючи український фольклор) символ перевернутого півмісяця з 'променями' або рогами уособлює жіночу енергію, родючість, смерть і відродження. Це амулет для захисту жінок, часто пов'язаний з богинею Мокошею (земля і доля). У сучасних інтерпретаціях міг би вказувати на групи, що змішують язичництво з ідеями 'чистоти'. В архівах поліції знайшла справу 2018 року: група 'Слов'янські Дочки' у Львові використовувала подібний символ для 'очищення' – звинувачення в психологічному насиллі, але справа закрита через брак доказів.

Християнсько-язичницькі гібриди: Символ нагадує варіації православного хреста з 'променем' (slant bar для очищення демонів). В Україні це могло бути в сектантських групах, як фанатики. Архіви показують: 2022 рік, Київська область, культ 'Світла Богородиці' – ритуали проти 'мутацій', символ місяця з променем як 'кара смерті'. 

Unification Church  (Корея): Unification Church (Moonies), де місяць символізує 'божественне світло' і контроль. До речі, якщо в цьому символі замінити місяць на сонце, то виходить щось дуже схоже на брендове зображення корпорації 'Зоряне Сяйво' (Starlight). Можливо, це не випадково: сонце як 'денне' протистояння 'нічному' місяцю, але з тим же променем як символом 'очищення' чи контролю.

Алхімічні та астрологічні символи: Місяць з променем в алхімії означає очищення чи трансмутацію (срібло vs. золото сонця). Пов'язано з таємними товариствами як Розенкрейцери. 

Символ здається знайомим? Можливо, маркер з війни. Не маю доступу до неоцифрованих архівів до 1991, тож для них потрібен ручний пошук. Потрібно сканувати фото символу для точнішого матчу чи перевірити коледжні камери?"

Точно, корпорація Старлайт. Зірка (сонце) пронизане променем. Власне як тільки Мирослав подумав про корпорацію, як двері в його кабінет відкрились і він побачив свого військового товариша.

“Вітаю Славко, мені довелось з міністром поговорити…”. Та Мирослав перервав Дмитра.

“Дмитро, ти якраз мені потрібен, потрібна твоя допомога”

“Окей, ресурси і техніку ти отримаєш, я вже розпорядився, вам її привезуть, щоб ти окуляри не клянчив у київських копів”, - відповів Котигорошко.

“Я не про це, але дякую. Підійди сюди, глянь на це”, - Мирослав позвав свого товариша, і в якомусь сенсі боса, до себе.

Коли Дмитро підійшов, його обличчя змінилось. Ніби він щось впізнав.

“Це схоже на емблему моєї корпорації, але замість зірки тут місяць”

“Як думаєш можливо в твоїй корпорації є психічно нестабільна людина, чи була в ній, котра протистоїть тобі, ніби є антагоністом до твоєї корпорації і її місії. Можливо когось ви звільнили, хто вважає це несправедливо”

“І тому цей псих вбиває студенток, не думаю що це хтось з корпорації”, - відповів Дмитро.

“Ну ти ж бачиш тут прямий зв’язок?”

“Ти правий, я подумаю до вихідних, очікуй від мене повідомлення в неділю”.

Задзвонив комунікатор і Дмитро помахавши товаришу вийшов. Дійсно через годину, у відділок занесли купу коробок, з найновішим обладнанням. Окуляри з багатьма діапазонами бачення, дрони наземні і повітряні, сканери запаху і купу всяких інших пристроїв. Та у Мирослава залишилось таке враження що Котигорошко щось приховує.