Вогкі п'яти
Волога холодить цю втому,
Що тане і свинцем по тілу.
Але о диво, досі невідоме –
Ти сам застиг, хоч тіло відпустило.
І сам тепер у насолоді тонеш,
У бездіяльності на хвилях колиха.
Лінь твій володар – тут, і не прогониш.
Повітря повнить груди від ковтка.
Ковтка свободи від клопот буденних
Сідає Сонце, впершись в небокрай.
А ти вдихаєш вечір мрій здісненних
Які ще вранці були хто де знай!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.