Дівчина з Ведмедиком. Мешапи.

Анотація

Пітер Мікельсон — зубожілий алхімік на кабальному контракті, викуплений герцогом-вампіром Сайлентом для роботи вчителем. Зіткнувшись з двома синами герцога, Пітер вже не впевнений, що вийде з помістя живим.

Гра на межі світлотіней. Традиційне і новітнє. Дві раси, люди й вампіри — чи є проміж щось справді щире? Можливо, почуття?

Розділ 3, ч.3

Леслі Сайлент в усьому — манері поведінки, завжди спокійному голосі, та й

витонченим обличчям чистокровного вампіра — викапаний герцог. І так само в його присутності Пітер відчував себе функцією. Частиною механізму, ретортою всередині процесу. Шкода буде, якщо зламається — але потім спритні слуги замінять зіпсуте, й не згадаєш, що було. Проте на заняттях спадкоємець герцога поводився без нарікань: не виявляючи особливого завзяття, але з розрахованою методичністю всотував усе, як губка.

Зігфрід Сайлент? А він почав знайомство з запрошення до кімнати тортур. Зловісні знаряддя були дбайливо змащені та складені в чохли, однак було зрозуміло: дайте хвильку і все працюватиме як слід. Серед шипів та ременів — плюшеві ведмедики.

Багато. Дивлячись на юнака-вампіра, який з широкою усмішкою бавився з пухнастою іграшкою, недбало вмостившись посеред диби, прекрасного у розквіті юності, Пітеру вірилося, що Зігфрід з подібною ж усмішкою розтягнув би його на цій дибі, слухаючи крики болю, як мелодію музичної шкатулки.

Але алхімік не міг не замилуватися тонкими контурами блідого обличчя у хмарізолотавих кучериків, величезними вишневими очима та рожевими губами-бантиками.

Навіть знаючи, що за зовнішньою доброчесністю янгола таїться жорстокий демон.

Розділ 6, ч.3

…— Коли хтось каже про вищість вампірів, мені хочеться блювати. Чи роздерти горло.

— Зігфріде!

Пітер нервово ковтнув: він не був впевнений, що може гідно апелювати зухвалій заяві.

Але ж герцог неодмінно спитає з нього, чому манери молодшого майстра настільки відхилились від порядних.

— Так склалося з давніх пір…

— Ви людина! І як представник своєї раси, покірно віддаєтеся, наче дешева повія, на

заклання тим, кого ненавидите?

— Зігфріде! Припини негайно!

Під рукою Леслі стіл тріснув.

Але молодший юнак лиш пустотливо задер кігтистою рукою обличчя Пітера,

викликавши дрижаки по шкірі. Зараз вампір цілком міг звернути йому шию. Чи впитися в сонну артерію і за хвилину залишиться лиш труп з усім сумбуром мрій і прагнень,нікому не цікавих.

Говорити вголос було незручно, тому Пітер прошепотів:

— Ваша вельможність, кров — невелика плата за мир і спокій для наших сімей. Дві раси змушені жити поруч і це краще, аніж знищення якоїсь з них.

Зігфрід нахилився ближче, ледь не торкаючись пухкими губами губ Пітера:

— Але ж ми потворні п’явки. Залежимо від вас — але тримаємо за скотину, кидаючи сумнівний привілей стати Супутником як обсмоктану кістку. Хіба вам ніколи, Пітере, не кортіло змінити стан речей? Стати не пішаком, а гравцем? Вбити когось з нас?

Бентежні слова. Пітер був максимально зосереджений на тому, щоб не податися вперед, не зім’яти ці губи, щоб змусити їх замовкнути. Як вимовляє незручну правду істота, яка навіть не перетнула меж людської юності?

Але Зігфрід раптово відхиляється і прибирає руку. Пітер звільнений — але не

впевнений, що радий цьому.

— Коли ви зі мною погодитеся, Пітере, я подарую вам ведмедика, який так вам сподобався у нашу першу зустріч.

Розділ 9, ч.1

…Більше Зігфрід не запитував — він просто навідувався до покоїв Пітера та брав усе, що було й не було запропоновано. Не віддаючи взамін нічого, якщо не рахувати юне тіло.

— Я ніколи не зроблю тебе моїм Супутником, не сподівайся.

Для алхіміка чути це, відчуваючи, як в голові шумить від втрати крові, було…як

опинитися раптово над прірвою. Отак, голим і босим.

— Чому? Я згоден бути з тобою усю вічність. Якщо ти боїшся, що це вплине на твій майбутній шлюб, я…

— Ти думаєш, цього я хочу? Грати в імітацію шляхетної сім’ї, знаючи, що я і моя дружина — ніхто інший, як дві розчаровані життям шльондри? Що, гадаєш, вампіри чимось принципово кращі за людей, окрім відсутності дурних хвороб?

Очі вампіра, який притиснув Пітера до ліжка палали щирою люттю.

— Мені не потрібні безглузді прив’язки, це ярмо, накинуте суспільством. Роль, яку я маю грати: ось тобі вінець, ось тобі клаптик землі, прав справедливо і мудро! І смокчи з

селян золото, з тебе — кров, а з дружини — псевдопристойність і придане? Ти мене таким бачиш, Пітере?! Ти такого Зігфріда кохаєш?!

— Я кохаю тебе в будь-якій іпостасі, але традиції…

— До демонів твоє оце кохання! Я тут — бо я так хочу. І ти хочеш.

Зігфрід у цьому був абсолютно правий: вони просто обидва цього хочуть. Було б інакше — і вони б не зійшлися.

Відгуки:

Панотець Сергіус: Треба спалити розпусну книгу! І автора теж! До речі, є аудіоверсія.

@Рейвенблекайемблек: гірко-прекрасна історія про жорстокий світ; обережно, в кінці таке скло, що можна порізати вени! Пітер не міг кинути Зігфріда, але я особисто вболівала за Леслі.

Одрі Кемер, літературний критик: навіщо я це прочитала…це пропаганда віктимної поведінки в чистому вигляді, сюди напхали всі фетиши, які лиш можливо! Люди - зло!