Дівчина з Ведмедиком. Мешапи.

Анотація. 2027 рік. Іполит Варецький, колишній військовий з ПТСР, інтегрується в мирне життя після перемоги, але має галюцинації, про які нікому не зізнається. Йому починає періодично, частіше під впливом алкоголю, являється загиблий лідер гурту «Скрябін» Андрій Кузьменко. Мертвий музикант дає поради, аналізує вчинки колишнього військового, допомагає розібратися в собі. Іноді вони з Іполитом просто розмовляють по душах, курять, жартують і згадують довоєнні рок-концерти і фестивалі на яких був Варецький.

1 сторінка

Якось у листопаді 2032-го до Іполита завітав Кузьменко. Отак просто з’явився на кухні: патлатий, усміхнений, як при житті.

— Добрий вечір! Ну і срач тут в тебе, Варецький!

— Та я тойво... Не чекав гостей...

— Я закурю, лади?

— Т-так... Звісно...

Андрій почав шарити по кухонних шафках в пошуках попільнички. Не

знайшовши її, взяв собі якийсь надщерблений полумисок з вицвілим

ведмедиком і прикурив папіросу.

— Ех, Іполитушка, живеш, як бомж, — зітхнув, затягуючись Кузьма. — Хоть би на завод якийсь пристроївся.

— Та я, цейво, планую... Оно вже зідзвонювався з одним чуваком...

— З Тихмненєвим?

— Та, а шо?

— Та нічо...

12 сторінка

Він знов прийшов пізно ввечері. Іполит вже вичислив, що мертвий музикант йому являється наніч після добрячої дози алкоголю.

— Слухай, Варецький, в тебе тут такий перегар, шо скоро всі таракани

виздихають!

— То ж я спеціяльно. Дезінсекція, типу.

— Шо там завод?

— Та нормас.

— А на лічному фронті? Є які-то баришні?

— Та познайомився на днях з двома подругами. Леся і Зина. Ото не знаю, яку

обрати.

— Лесю, чувак, тільки Лесю!

23 сторінка

— Знаєш, Кузя, — белендів п’яний в зюзю Іполит плоду своєї нездорової уяви. — Мені все-таки Зина подобається. Люблю я її, короче. І ми вчора навіть тойво...

— Ой, бляха... Знав би ти, чоловіче, в шо вляпуєшся...

47 сторінка

— Яка нахрін Москва, Варецький?! Нащо тобі то забите село? Нахрін тобі та

Зина?

— Люблю я її, Кузя, шариш? Отак, як ти співав «Любов сліпа, сліпий той, хто

любить...»

— Бляха, Іполит, ти не сліпий, ти тупий...

89 сторінка

Він прийшов, коли Іполит збирав валізу, попиваючи з горла віскі.

— Ну шо, турист, як Москва?

— Місто — гамно. Ти був правий.

— А Зина твоя шо?

— Свалила кудась.

— Ну і люкс. У вас би все-одно нічо не вийшло. Я такі штуки відчуваю, старий. А куди тепер гостриш лижі?

— На Берлін.

— О, крутяк! То ти мої «Побєди...» начитався?

— Ну да. Хочу, знаєш, відчути дух свободи.

— Ну їдь, розвійся. Скільки там того життя... Тільки тойво: вважай з берлінськими курвами. Особливо з рижими.

— А чо так? Та мені рижі і не сильно подобаються...

— Ну ти вважай, короче. В мене якась чуйка, шо через одну таку ти загримиш в лікарню...

— Тріпер?

— Не знаю. Вважай, короче.

— Ок, раз так, то так. Знаєш, Андрюха, я ще дещо хотів тобі сказати. Ми типу

тойво... Певно не скоро побачимося. Я вирішив зав’язати з бухлом.

Андрій сумно зітхнув:

— Та й правильно. Нахіба воно тобі... Ну тоді тримайся, братуха, не поминай

злом. Прощавай. — І сентиментально затягнув свій хіт, а Іполит підхопив: —

Останню сигарету ми викурим на двох...

Відгуки

Каріна, інфлюенсерка і мати двох ангелочків:

Після його скандального висловлювання про Маріуполь Кузьма Скрябін повинен бути вичавлений з нашого інфопростору, як чиряк на задниці! Навіщо тягнути його в літературу? Особисто я вже спалила дев’ять примірників «Я, Побєда і Берлін» і один «Я, Паштет і армія» і дуже цим пишаюсь. Дизлайк твору!

Любомира Всеволодівна Загоруцька, заслужена артистка України:

Цей твір — безбожна дискредитація українських військових! Чим думав автор, пишучи таке? Чи це останній передсмертний вкид росіянської ІПСО? Гнати в шию таких писак з видавництв! Ганьба Андрію Химерному, що пропустив це на свій конкурс!

Клініка наркології доктора Степана Синяка:

Чудовий твір про алкогольну залежність і її наслідки. Якщо не хочете, щоб вам являлись небіжчики, наша клініка вам допоможе. До кінця літа акція: закодуй друга і отримай 10% знижки на групову терапію.

Місько Бамбетель:

Чудовий твір. Мені нравицця.

Андрій Химерний:

Я знімаю з себе відповідальність за публікацію цієї писанини. Не знаю, хто автор, але він явно не відчув всієї краси і величі оригіналу. Шкода.