Дівчина з Ведмедиком. Мешапи.

АНОТАЦІЯ

Відьмак з Рівного наймається вчити панських дочок чаклунству. Між ним і молодшою ученицею зав'язуються романтичні стосунки, але на заваді стає чудернацьке створіння...

ЧАСТИНА ПЕРША

... На поклик Зинафер з шафи виповзає щось страшне і незграбне. Я не можу втриматися від сміху. Ніколи, ніколи не смійтеся з відьминого фамільяру! Навіть якщо той виглядає наче генно-модифікований організм з таємної біолабораторії на ДВРЗ. Наступної миті почвара намагається розірвати мені яремну жилу своїми гострими наче леза пазурами, а Зинафер мовчки з усмішкою спостерігає...

... – Правдоподібне? Ви питаєте, що таке правдоподібне? Треба зненавидіти все правдоподібне. Саме тому креативні самвидав деструктивісти пишуть етно-фентезі про мавок і мольфарів за мотивами "велесової книги". Розумієте?

Я розумів, ще й як розумів! Для візиту до Тихменєвих наступного разу слід буде прихопити каністру з бензином і запальничку. Хтось має очистити вітчизняну літературу від цієї пошесті.

Покемон, який весь цей час ховався під столом, певно, прочитав мої думки і вп'явся гострими наче голки іклами мені у литку.

– Пікачу-у, – радісно сміється Зинафер, в той час як я стрибаю на одній нозі і намагаюся скинути почвару...

... Мар'я Хуанівна не брала на себе жодних передо мною зобов'язань, але не вимагала нічого й для себе. З нею я годинами міг дивитися, як на вечірньому небі сріблястим сяйвом мерехтіла зірка, слухати, як хрумтіла під ногами тонка крига, що легким шклом під вечір затягувала невеличкі на тротуарах калюжі. З нею було легко і весело, найбанальніші речі спричиняли безтурботний регіт, який ніщо не могло стримати.

Але як все почалося, так все і скінчилося.

Цього року ми бачились з Мар'єю Хуанівною останній раз у травні місяці на шкільній випускній вечірці. Дорогою додому довелось зайти до кооперативу, накупити пива, шинки, сиру, також чогось солодкого, якихось сухариків до чаю – наші побачення завжди пробуджували у мені ненажерливий апетит. Потім, лежачи у ліжку, вдивлявся у химерні картини відпочинку селі, які малювала мені вона. В певний момент ми засперечалися про те, що корисніше – парне молоко чи ряжанка. І сперечалися доти, доки не загрюкала у двері хазяйка і не спитала з ким я патякаю...

... На пристані мене чекали Лесяфер і Зинафер. Ми зустрілись дуже привітно; хоч, правда, Зинафер, обдивившись мене з ніг до голови, не втрималась, щоб не сказати:

– Хто б міг подумати, що минулого року Геральт Миколайович ходив у діравій свитці. Тепер він має вигляд справжнього запорожця. Оселедця б ще і у рот люльку... Ні, коли б він не був закоханий, Лесяфер, у тебе, я б могла його покохати.

– Завжди ти говориш якісь дурниці, – відповіла Лесяфер. – Геральт Миколайович ні в тебе, ні в мене не закоханий. Він надто серйозний відьмак, щоб цікавитись такими дівчатками.

Я тим часом нишком огледівся. Зинафер це зауважила:

– Не бійтеся, Пікачу залишився у Києві...

ЧАСТИНА ДРУГА

... Я не міг цього зробити. Кожного разу, коли Зинафер приходила до мене або коли її рідні кудись їхали і вона запрошувала мене додому, – кожного разу з нею поруч був той клятий Пікачу.

Що б я не робив – накривав нас з головою ковдрою, зачинявся з Зинафер у лазничці, підливав коньяк до сухого корму – завжди відчував на собі погляд фамільяра. І через це був ні на що не здатний.

Зинафер ставилася з розумінням, казала, що нічого страшного, таке трапляється (звідки вона може знати?!), але від її слів легше не ставало...

... – Розслабся, – Василь Сатанинський-Гриб зумисне повторює це слово, щоб тримати мене у нервовій напрузі. – Сам подумай, якщо Зинафер й досі не пішла від тебе, значить по справжньому любить. Моя знайома тримає секс-шоп, у якому є все, що потрібно в такій ситуації.

– Спочатку штучний інтелект замінив мене на роботі, а тепер у ліжку замінить штучний ... ? Я тоді навіщо?!

– Старий, в сучасному світі давно вже ніхто нікому не потрібен...

... Навіть з Мар'єю Хуанівною я не почувався так добре і так вільно, як з Панасом Григоровичем. І що з того, що він не відрізняє Спінози від Віттгенштайна? Мав їхати у відрядження, але не хотів розлучатися з ним навіть на два тижні. До дідька Берлін – влітку я, звичайно, не зміг би відмовитись, взимку ж нехай самі їдуть в ту діру.

Геппі енд!

ПРО АВТОРА

Справжнє ім'я – Дормидонт Панфилич, але організатор конкурсу чомусь виправив на "Дормідонт Панфілич". Отак і живе тепер.

ВІДГУКИ

"Я від самого початку казала, що з тим Геральтом щось не так"

Лесяфер Тихменєва

"Добжє, барзо добжє, але плувина вподзжобайок под працей пжиналежець до мнє"

Анджей С.

"Книга надто розтягнута, але за відсилку до пісні Alphaville готовий все пробачити"

Шістдесятирічний фанат синт-попу зі Жмеринки