Дівчина з Ведмедиком. Мешапи.

АНОТАЦІЯ

Після того, як його надсучасна алхемічна лабораторія була вщент спалена середньовічними селянами, чорнокнижник Іпократ Миколайович змушений заробляти на життя приватними лекціями.

СТР. 8

В обох дочок багато татуювань, ще з тих часів, коли сестри були малими дівчатками: квіти, дракони, хієрогліфи, а найбільше за все ведмедиків.

Ведмедиків мені показує Ксена, принцеса-воїтелька.

– У мене їх п'ять, – каже вона.

Той, якого я зараз бачу – на правій лопатці. Намагаюся уявити де ще.

– Ксенаїдо Олександрівно! Дозвольте мені висловити сподіванку, що згодом, коли ми краще познайомимось, Ви покажете мені й інших. Гаразд?

Вона уважно слухає, очі її гублять навіжений вираз берсеркера, стають спокійними й мудрими; вона хвилину ніби зважує й оцінює мене, чи вартий я такої обіцянки, потім простягає мені руку й каже:

– Гаразд!

СТР. 26

– Розслабся, братюнь, – каже Василь Маремуха, – Ксена нормальна дівчина. А от тобі не завадило б трохи зачілити.

Василь етно-міколог і непрактична людина. До етно-мікології я ставлюсь негативно, як до науки недоречної і порожньої. Щоправда Маремуха, у свою чергу, мій потяг до синтезованих речовин і біо-алхемії розцінює не дуже високо.

– Твоя проблема, – продовжує Маремуха, – що ти ніколи не намагався синтезувати діетиламід для себе. Завжди для когось: для друзів чи на продаж, чи для тріади. Тому ти вважаєш, що Ксена показала тобі всіх своїх ведмедиків з якоюсь метою, щоб отримати якийсь зиск. Це не так. Сучасній жінці чоловік як пришитий кобилі хвіст – виглядає естетично, але практичної користі жодної...

Я ще зо три години вислуховую цю породжену псилоцибіном маячню, потім йду. Але тепер, після всього, що сталося, згадуючи нашу розмову з Маремухою, я гадаю, що зробив велику помилку, занедбавши його поради! Він мав рацію, а я помилявся!

СТР. 31

Як крізь туман я пам'ятаю: повернулась мати, а за нею прийшла Ксена. Мати урочистим голосом сказала: "Мила моя Ксенусю! Іпократ Миколайович прохає у мене твоєї руки. Я дала згоду. Що скажеш ти?"

Я пам'ятаю: у Ксени було надзвичайно бліде обличчя. Вона відповіла:

– Я щойно показала всіх своїх ведмедиків двірникові!

СТР. 47

У Києві страшна ожеледиця. Якийсь інтелігентної зовнішності громадянин перед нами втрачає рівновагу, кумедно розмахує руками намагаючись втриматись на ногах. Йому це майже вдається коли мій супутник несподівано підбігає до нього ззаду і штовхає. Громадянин падає.

– Що ви робите, Панасе Григоровичу! – мимоволі вигукую я і оглядаюсь, чи бува немає поруч поліції.

– Того, хто падає – штовхни, – розважливо пояснює свій вчинок Панас. – Не подумайте, це я не сам вигадав, а прочитав у Миколи Макіявеллі.

– Ви, певно, маєте на увазі Фрідріха Ніцше?

Панас раніше працював фельдшером у психіатричній лікарні, тому плутає полководців і філософів, якщо не сказати йому номер палати, в якій хто лежав.

– Може й так, – знизує плечима Панас. – Розкажіть краще, хто вам руку відрубав?

СТР. 57

Опівночі, як звичайно, випив дві склянки холодної крові єдинорога і, замість того, щоб, як звичайно, в ці нічні години працювати, сьогодні дозволив собі спочити й розважитись: переглянути привезені книжки й перегорнути сторінки моїх улюблених письменників.

"Некрономікон" у палітурці з людської шкіри, "Lex Talionis" Антона Ла-Вея, "Кабалістичні Писання" Алістера Кроулі, "Настільна Книга Алхеміка" Тімоті Лірі... Я довго перечитував окремі сторінки, обдивлявся шрифти, папір, формат, усе те, що найбільше вабить у книзі кожного бібліофіла. "Марок" так і не знайшов. Уже пізно вночі, збираючись лягати спать, згадав, що завтра треба буде подати до гільдії алхеміків рапорта з поясненням причин, через що саме я мусив спізнитись з приїздом на цілі два тижні. Сів писати заяву:

"Повідомляю адміністрацію Київського алхемічного цеху Червона Пентаграма... перебуваючи у Берліні... незалежні од мене обставини (поранення і втрата кінцівки)... двоє орків-трансвеститів і п'яний циклоп у шинку... бойова сокира..."

Раптом я схоплююсь.

– То ж була вона. Ксена, Ксена!.. Її очі, її, Ксенині!..

ВІДГУКИ

Карлос Кастанеда:

"Заперечую! Етно-мікологія то цілком доречна і ані трохи не порожня наука."

Микола Макіявеллі:

"Я такого не казав!"

Членкиня FEMEN:

"... і так буде з кожним шовіністичним самозакоханим мерзотником! Не одна рука і декілька ребер, а всі виступаючи частини тіла! Аргхххх!!!"