Психотерапевтичні давньогрецькі міти

Персефона — єдина донька богині родючості Деметри, зростала у дуже суворій жорсткій атмосфері ненависті та недовіри до чоловіків (бо у Деметри були причини ненавидіти Зевса, а з ним — і всіх інших). Персефоні неможна було розмовляти з чоловіками, годі і казати про щось більше, та далеко відходити від будинку на Етні самій, а якщо і відходити, то лише з мамою.

Персефона любила свою матір, однак бути чиєюсь єдиною радістю у житті — це надто велика відповідальність для дитини.

Й ось одного чудового дня Персефону викрав Аїд, бо не зміг домовитися з Деметрою про офіційний благословенний нею шлюб (Деметра взагалі розмовляти не захотіла).

Для цього Аїд попросив Гею виростити чудову квітку, зірвання якої Персефоною відкриє шлях Аїду.

А Деметра відвернулася всього на хвилинку.

Звісно, Персефона спочатку перелякалася.

Викрадення — це ж просто підтвердження ницості чоловічої натури.

Однак Аїд був чемним, милим, привітним, ввічливим, показав своє Підземне царство (ціле царство — це вам не жарти, знаєте), яке виявилося приємним насправді місцем (якщо не заглядати до Тартару, але туди заглядати дійсно не обов’язково) й офіційно освідчився, чесно розповівши про спробу розмови з Деметрою, та допомогу Геї (а Гея — це бабуся Персефони).

Персефона, вперше опинившися на волі, подумала, та погодилася.

Та стали вони з Аїдом жити в офіційному шлюбі (зі згоди Зевса та Гери).

Аж тут у Підземному царстві з’явилася геть змарніла Деметра, яка звинуватила Аїда у всіх смертних гріхах (а, ні, не було тоді смертних гріхів) і сказала, що помре без улюбленої доньки (хоча пройшло вже кілька років і ще не померла — ні?) та розповіла про відсутність врожаю на Землі, тому що, та-дам, а богиня родючості у глибокій скорботі родючість не виробляє.

Та сказала, що Зевс дозволив їй забрати доньку (здається, Зевс всім все дозволяв, йому не шкода).

А верховний бог, все таки, — Зевс.

І пішла Персефона з матір’ю на Землю. Однак хитрий і мудрий Аїд висунув зустрічну пропозицію, мовляв, якщо Персефона хоче йти з матір’ю, то це — її право, однак якщо дорогою нагору вона бодай щось з’їсть, то залишиться з ним.

Тож, дорогою нагору Аїд вирощував різноманітні фрукти й овочі, а Персефона боролася з відчуттям дитячого обов’язку. Тому, та-дам, вже майже біля виходу вона таки зірвала червоний дозрілий гранат і встигла з’їсти буквально одну (!) кісточку до того, як Деметра вихопила його із рук доньки.

Однак однієї кісточки було достатньо.

Тож, Персефона могла повернутися до чоловіка згідно підписаної угоди.

Та вона любила матір (і змогла це повною мірою зрозуміти, трохи видихнувши без материнської гіперопіки).

А Деметра знову почала убиватися. Тому було укладено нову угоду: півроку Персефона жила з матір’ю на Землі (весна-літо) та встигала повною мірою насолодитися спілкуванням із мамою та скучити за чоловіком, а півроку — у підземному царстві (осінь-зима на Землі) та встигала насолодитися любов’ю чоловіка.

Якщо ви, як і Персефона, перебували під гіперопікою матері, ви, як і Персефона, можете це зцілити.