Психотерапевтичні давньогрецькі міти

Дочка царя лапітів Флегія та коханка Аполлона Короніда народила сина Асклепія від Аполлона.

Перед пологами вона, побоюючися, що Аполлон розлюбить її, пристала на пропозицію Ісхія з Аркадії та вийшла за нього.

І хоча, наче, нормальною практикою було видавати свою коханку за земного чоловіка або знаходити вже заміжніх коханок, а Артеміда обурилася та помстилася за брата, обернувши Короніду на вогнище (Аполлон урятував Асклепія із полум'я та приреченого лона Короніди).

Цар Флегій за це підпалив аполлонійський храм у Дельфах і був за це убитий Аполлоном.

Більше того, його покарали й у Тартарі, поклавши у скелю та заморивши голодом перед вічною учтою, на якій він кричить іншим мешканцям Тартару, щоби вони не зневажали богів.

Доньку Флегій не повернув. Храм Аполлона був відновлений, хай і не у таких масштабах.

Кому та що Флегій довів?

Помста не спрацювала.

Медея, закономірно, розгнівалася на Язона за ануляцію їхнього шлюбу.

Вона послала нареченій Язона — корінфській принцесі Главці, просочений отрутою пеплос (одяг), надягши який Главка згоріла заживо разом із своїм батьком, який, власне, і запропонував Язону цей шлюб і намагався врятувати дочку від вогню.

Та більше: Медея вбила своїх синів, тому що вони також були синами Язона.

Стало їй від того легше?

Скоріше, навпаки.

Одного разу Ойней, вшановуючи богів щедрим офіруванням, забув принести жертву Артеміді.

Розгнівана богиня наслала на калідонські поля страшного вепра, який усе пустошив. Щоб убити вепра, зібралися славетні герої Греції: Мелеагр, його дядьки Плексіпп і Евіпп, брати Ід і Лінкей, Діоскури, Тезей, Пейрітой, Адмет, Язон, Пелей, Іфікл, Амфіарай, Теламон і мисливиця Аталанта, в яку закохався Мелеагр.

Коли Аталанта наздогнала вепра, саме вона нанесла перші удари, що дозволило Мелеагру того вепра добити.

Між мисливцями вибухнула суперечка про те, хто з них має дістати нагороду переможця — голову та шкуру здобичі.

Мелеагр присудив їх Аталанті, оскільки вона перша поранила вепра.

У розпалі суперечки про нагороду за вбитого звіра він убив своїх дядьків Плексіппа і Евіппа, чим викликав гнів матері.

Й оскільки матір Мелеагра Алтея у його дитинстві підслухала розмову парок, що її син або стане великим героєм, або ні, бо помре, як тільки догорить поліно, що палало у вогнищі, тоді вона погасила та заховала його.

Коли ж Мелеагр повбивав своїх дядьків, розгнівана Алтея кинула у вогонь головешку, від якої залежало синове життя.

Мелеагр помер, а Алтея повісилися.

То кому від того стало легше?

Тож, помста має бути лише тоді, коли неможливо дістати вашого кривдника правовими методами. І лише коли вона подається холодною, тобто не на емоціях, а коли ви логічно переконані, що вам і світові від тієї помсти буде легше та корисно.

І те, як ми вже 11-й рік даємо відсіч росії, це — не помста, а визвольна, а, отже, справедлива війна у межах міжнародного права.

І як тільки ми дозволимо собі порушити Женевську чи інші конвенції, міжнародна допомога відступить. Чи впораємося ми без неї? Так, але ще за десять років.

Але якщо черговий збір для краси й атракції називають "на помсту", донатимо, бо це — війна.