Вигнанець. На Чужині.

Козацькі чайки могли бути в морі до місяця часу. Вони могли обпливати виставлені між кораблями ланцюги, чи перевертатись і пропливати під ними, немов той підводний човен. І все це в цілковитій тиші. Того, хто розкриє рот, чи борони Господь, почне співати з нудьги, карали на горло і пускали на корм рибам. Козаки не сперечались, коли кожне лишнє слово могло привести їх до неминучої загибелі.

Солене море парувало густим туманом. Сірі клуби диму виринали нізвідки, супроводжуючи їх всю дорогу. Пливли тихо, оскільки Мамай особисто пообіцяв перерізати піратам горлянки. Говорити дозволялось кілька слів, і то пошепки.

В козаків отаман сам сів би зі своїми воїнами на лаву гребців, та працював би незгірш будь-кого. В піратів так було неприйнятно. Тож Мамаю не залишалось нічого іншого, як дозволити людям гребти, часовим з усіх боків видивлятись, чи бува, не натраплять вони на чийсь корабель в цю пору року. Хоча зимою море було мертве, це малоймовірно.

Найнебезпечніше, що могло бути в тумані, це айсберги, підводні рифи, та патрульні кораблі яничар. Бувало, що острова Султанату охороняло з десяток кораблів. Часто по одному, але при піднятій тривозі, вони зупинялись і розкладали між собою довгий сталевий ланцюг. В тумані, чи вночі, його не було помітно, але варто було до нього, торкнутись, як яничари відкривали вогонь з двох боків, вже знаючи де ти є. Тривога передавалась раптово, і ось вже тобі перекривають вихід, поливаючи гарматним дощем.

Звісно ж, козаки давним давно перехитрили весь бусурманський флот і змушували султана страчувати ще одного візиря, в той час, як ватага козаків тягла додому бранців та здобич.

Морськими походами часто керував Сірко. Що дивно, за його участі, козаки не програли жодної битви. Лишень Каффу Сірко не ризикував атакувати, про що неодноразово заявляв гетьману. На що гетьман неодноразово призначав іншого головнокомандуючого. Сірку ж залишалось лише спостерігати, як козаки теплять одну невдачу за іншою.

Але там, де він докладав зусиль, козаки завжди тріумфували. Зараз Мамаю бракувало друга і наставника, проте він сподівався що незбагненна вдача отамана хоча б частково передасться і йому.

***

Він знову спускався сходами вниз. Знову висадив двері ударом ноги розірвавши темну пелену пострілом, що потягнув за собою її смерть.

- Розбуди мене! Розбудіть мене! Роз...

Його потрясли за плече.

Мамай прокинувся. Швидко випрямився, збив з себе руку, що все ще смикала його. Ніч була холодною, козак не одразу зрозумів, що його трясе, хоч холоду він не відчував. Над ним стояв схвильований Джалалій.

- Ти кричати увісні.

- Буває.

Мамай випрямився, пройшовся по чайці, начисто ігноруючи стривожені погляди. Команда відчувала слабкість капітана. Слабина була неприйнятна серед морських вовків. Навіть його люди відвернуться від нього, якщо це продовжиться.

- Вона знову снитись? — пошепки спитав Джалалій.

- Не твоя справа!

- Тобі варто поговорити про це...

- Ти мені що, матір?! — пошепки прогарчав Мамай. — Виконуй свою кляту роботу, а в мою голову не лізь! І не давай мені спати! Взагалі, зрозумів?!

- Ти кілька діб нормально не спати, — ображено пробурмотів Джалалій.

Мамай пропустив його слова повз вуха. Ще не вистачало виправдовуватись перед ним! Це не його справа!

Від нестачі сну Мамай змарнів. Щоки впали, шкіра зблідла, під очима загрозливо росли темні плями. Але він вперто відмовлявся заплющувати очі. Мамай розмістився в хвості чайки. Потрібно було зайняти себе чимось до ранку.

- Джалалій тобі добра бажає. — до нього приєднався Гро-Алор.

Дикуна, здавалось не бентежив нічний холод.

- Я теж переживаю. Не так сильно, як він, але більше ніж самому б того хотілось.

- Я в повному порядку. — збрехав Мамай.

- Не схоже. Ти не в собі. Я бачив тіло Фаринга, коли того знайшли. Там цілого місця не було. Ти не контролюєш себе взагалі. В полоні я пам'ятаю тебе спокійним та терплячим. Невже смерть незнайомої тобі людини тебе так зачепила?

- Я ніколи раніше не вбивав жінок. — Мамай стулив рот, але було пізно. Слова вилетіли попри його волю. — Я ніколи не відчував такого. Мене не мучила совість за спалене село. Я пережив різню в замку шляхтичів без душевних мук. А на те, що ми зробили з родиною того рабовласника я просто закрив очі. Колись мені довелось битись з рудоволосою Агнесс, але я захищався. Я не піднімав руку на беззахисних жінок. Навіть в походах на бусурман, чи на дикунів...

- А може варто було. Зараз би спав міцно. сопів би в дві дірочки.

- Або не спав би зовсім ще раніше.

Гро-Алор видав здавлений сміх. Шуміти на чайці було зась.

Дикун піднявся. Він зібрався йти, але в якийсь момент знову повернувся до Мамая.

- Ти капітан тож не мені тобі наказувати. Але, як товаришу і брату по зброї, я все ж дам пораду. Не лізь в сутичку, коли ми зустрінемось з бусурманами. Я переймаюсь за тебе.

- Я не обуза, Гро-Алоре!

- Не в такому стані.

Мамай залишився на самоті на чайці, набитій піратами.