Вигнанець. На Чужині.

Корабель яничар показався на горизонті. Світанкове сонце поволі вимальовувало його обриси темним контрастом.

Пірати одразу ж повеселішали. Солодка мить очікування переросла в мить тріумфу з хвилюванням. Хтось виблював свій сніданок за борт під тихий регіт інших членів команди.

- Абордаж наш єдиний шанс, — Мамай говорив навпошепки, але чули всі. — Вб'ємо їх, доки вони сплять. Живим потрібний лише капітан. Корабель не нищити. Можливо доведеться плисти на ньому назад.

Чайка поволі підпливала до бусурман. Гребці працювали обережно, щоб навіть плескіт води не видав їх. Декілька піратів приготували арбалети, щоб позбутись часових. Але як ті не намагались когось підстрелити, жодного часового вони не побачили.

Чайка дуже обережно пришвартувалась до борту корабля. Полетіли перші гаки з прив'язаними мотузками. Одне за одним пірати полізли догори. Мамай ліз одним з останніх. Коли він перестрибнув на палубу з шаблею напоготові, його люди вже зайняли позицію біля дверей, котрі вели в каюту капітана та членів команди.

Палуба була вкрита плямами крові та тріщинами між дошок. Раджа таки знайшов цей корабель. Але де сам Восьмипалий? Де підмога бусурман?

Де взагалі хтось?

Коротким кивком голови козак віддав наказ людям спускатись вниз. Двері зі скрипом відчинились. Перший пірат, що лише глянув у дверний отвір, одразу ж отримав кулю межи очі. Решта піратів не стали чекати. В прохід пролізло кілька пістолів та мушкетів. Від одночасного вогню аж заклало в вухах. Пороховий дим змішався з туманом.

- Кулі берегти! — гаркнув Мамай.

Знизу ніякої відповіді не було. Пірати тепер відійшли, взявши двері півколом, готові що миті послати туди порцію свинцю. Але нічого так і не ставалось. Врешті знайшлось кілька відчайдухів, що не побоялись спуститись вниз. Вони піднялись нагору тягнучи за собою мертве тіло.

- Там більше нікого немає, — доповіли капітану.

Мамай оглянув тіло. Без сумніву один з яничар. Потріпана стара кольчуга в дірках, з котрої тепер текли багряні цівки. Серце, скоро зупиниться, і кров перестане йти. Очі вже не бачили нічого. В одній щоці тепер була діра від кулі. Але не це здивувало Мамая.

- Чому, трясця, він сивий? — Хаграст немов прочитав його думки.

Лице яничара було перекошене від суміші люті та страху. В момент смерті лицеві м'язи могли видавати й не таке. Але ось копиця сивого волосся в чоловіка, молодшого за Мамая, було дивиною.

- Він вже не відповість, — тихо сказав Мамай.

***

Справжнє поле бою було внизу. Всюди сліди від куль, уламки дошок лежали на підлозі. Матраци та подушки наскрізь прошиті кулями та просякли кров'ю. На одній стіні сажа від полум'я. Але не було жодного тіла.

Мамай зустрів Хаграста в каюті капітана. Той сидів викинувши ноги на стіл і безтурботно гортав журнал капітана.

- Тут бракує кількох сторінок, — відповів, побачивши погляд Мамая. — Та не дивись ти на мене так! Я хотів повідомити тобі щось радісне, доки ти гадаєш, куди подівались всі тіла.

Лишень тепер в тіні кімнати, в куті, Мамай помітив Німого. Його видали червоні білки очей. Навіщо він постійно ховався в тіні? Що за пристрасть до відсутності світла?

Німий немов показував Мамаю: дивись, бійся, бо я прийду за тобою, а ти не помітиш. Чомусь сумнівів, що це станеться у Мамая не виникало. Варто бути готовим, або перерізати тому горло уві сні. Але козак прекрасно знав, що на кораблі він не єдиний, хто не спить.

- Дивно ось так раптом дізнатись, що ти вмієш читати.

Хаграст зареготав. Він забрав ноги зі столу і замість них поклав туди журнал.

- Я багато чого вмію, капітане, — при слові "капітане" він схилив голову без жодної ознаки поваги. — Варто вам навідатись на той острів, що вказано в журналі. Але звісно ж капітан вирішує такі запитання.

Він протиснувся у двері. Німий поспішив за ним.

- Жодного тіла, — в каюту зайшов Джалалій. — Ми нікого не знайти.

- А єдиний свідок лежить дбайливо продірявлений десятком куль, — Мамай стомлено впав у крісло, де до цього сидів Хаграст. — В мене і до цього були підозри, що не все тут чисто. Ще коли Фаринг та Гро-Мор не давали мені спокою. Тепер же це пахне хитрим і неприємним лайном.

- Це місце зле — забобонно пробурмотів Джалалій. — Прокляте місце. Я чути такі речі.

Тут і чути нічого непотрібно, хотів відповісти Мамай, але замість цього розкрив капітанський журнал.

***

Те, що бракувало кількох останніх сторінок, Мамай помітив одразу. Аркуші були акуратно вирвані з товстої зеленої книги. В капітанській каюті їх теж не знайшлось. Мамай викинув посеред кімнати все, що знайшов. Старі речі, кілька золотих, чорнильниці, столові набори. Але сторінок ніде не було. В Мамая промайнула думка, що то Хаграст забрав сторінки, котрі вважав особливо цінними. Проте, коли Гро-Алор повернувся і доповів, що в Хаграста нічого не знайшли, Мамай зайшов в глухий кут. Сам ж Хаграст тепер не з'являвся йому на очі.

Джалалій теж інколи заходив в каюту, приносячи неприємні новини: питна вода зіпсована, їжа з пліснявою. Ніяких цінних речей теж не було. Останній запис в журналі датувався 396 роком від прибуття. За тихою згодою і козаки, і острівний народ, почали нове літочислення, з моменту прибуття з-за кільця туману. Мамай чудово це знав, тож його неабияк зацікавило, чому останній запис в журналі аж дванадцятирічної давнини. Може той, хто повиривав сторінки хотів приховати не так багато, але про всяк вирвав цілий стос.

- Ми перевірити гармати, — на порозі знову з'явився Джалалій. — Вони поржавіти, а порох ми ніде не знайти.

- Що за чортівня тут відбувається? — тихо прошепотів Мамай. — Ні припасів, ні записів, корабель на вигляд дивом не тоне. І всього лише один яничар, з повністю сивим волоссям.

Рішення прийшло миттєво. Він прожогом зірвався з місця і побіг геть з каюти. На палубі пірати займались своїм улюленим заняттям — вештались без діла. Кілька з них вже організували азартну гру, зібравши довкола себе натовп зівак. Мамай знайшов поглядом Джалалія. Той про щось сперечався з Хаграстом. Козак не надав цьлму жодного значення.

- Де тіло того яничара?

- Хаграст хотіти спалити його.

- Не подобається мені він, — той знизав плечами.

- В команді є хтось з лікарів?

Джалалій і Хаграст переглянулись.

Мамай зрозумів дурість власного питання. Половина з цього збіговиська не вміє писати. Інша — ще й не вміє читати. Хоча ідея Хаграста не здавалась такою й поганою.

- Потрібний розтин тіла. — наказав козак.

- Мамаю... себто, капітане Мамаю, ти бачив кількість дірок в тілі? Що там можна буде побачити? Все й так видно.

- Ось ти мені і покажеш. Не хочу думати, що Лео прислав мені двох дармоїдів.

Він не дивився, але й без того відчув, як Хаграст спопеляв його поглядом. План простий. Вони розітнуть тіло, щоб поглянути на органи. Якщо цей яничар дійсно аж такий старий, як і корабель, це буде видно. Тоді постане питання, як він вцілів так довго сам. Проте це ще було не так погано, як факт, що яничар міг бути в порядку і внутрішні органи могли бути здорові.

Значить він зайшов би сюди недавно. Його могли залишити, або він єдиний міг вціліти. Тіла міг скинути за борт (про будь-які натяки на канібалізм Мамай навіть думати не хотів), щоб уникнути гниття та смороду. Тоді варто було б попросити Джалалія не базікати про прокляття. Бо недовго дійсно у нього повірити.

Тіло розтинали на верхній палубі. Хаграст віддав цей почесний обовʼязок Німому. Мамай лише більше переконався, що Німий з цієї подорожі не повинен повернутись — на стільки вправно він працював. Один з його ножів зробив рівний надріз від горла до лобкової кістки. Він просунув руки туди, де було сонячне сплетіння.

- Допоможіть йому, — Мамай кивнув двом піратам поблизу.

Сперечатись ніхто не став. Без особливої радості, вони почали відтягувати ребра та грудну клітину. Мамай чекав трохи крові, але не чекав, що замість неї з тіла порсне чорна густа рідина. Німий з піратами відскочили вбік. Труп смикнуло, а чорна рідина почала витікати звідусіль.

- Це так і має бути? — запитав Гро-Алор.

- Казав, треба було спалити! — Хаграст не приховував переляку.

Рідина поволі вкривала тіло, тоді розповзалась по палубі. Саме ж тіло, почало розкладатись у них на очах. Пірати відходили якомога далі. Мамай чув різні бубоніння. Хтось молився своїм богам, хтось бурмотів заговори від проклять. За якусь мить від тіла залишились лише кістки.

Потрібно знайти Раджу і запитати про корабель. Якщо він проходив цим маршрутом, то він просто не міг його не бачити. Може навіть він був тут. Може не просто так тут немає нічого цінного?

Гро-Алор став біля Мамая.

- Може надалі не будемо чіпати мертвих?

- Це останній раз. — відповів козак. — Що з кораблем? На ходу?

- На волі божій хіба, а не на ходу. Все давно, як не зламане, то зогниле. Забиратись нам треба...

Немов якесь зле божество почуло його і зареготало.

З мачти донісся крик.

- На горизонті корабель.