Одеські оповідання: Справа про пиріжок з м'ясом

Розмова з Борисом Августовичем дещо роз'яснила і дозволила звузити коло потенційних жертв. Але настав час йти в архів.

Я під'їхав до великого темно-сірого будинку в готичному стилі на розі Жуковського та Пушкінської. Будівля мало була схожа на адміністративне приміщення. Скоріше нагадувала храм. А це і був колись храм. 1860-го року тут збудували синагогу. Відвідували її переважно єврейські переселенці з Німеччини та Австро-Угорщини, тому назвали її "Бродською", на честь міста Броди на Галичині, що входило тоді до складу Австро-Угорщини. Мабуть, з цієї причини будинок був побудований з елементами готики. У ньому встановили орган, і це стала перша в Російській Імперії хоральна синагога. Після революції та громадянської війни йшов процес боротьби з релігією та синагогу віддали під єврейський робітничий клуб, а після Другої Світової Війни тут розмістився Одеський обласний архів.

Я помилувався досить похмурою, але гарною будівлею: величезні аркові вікна, восьмигранні вежі, чорний кований паркан із цікавим орнаментом. Якби граф Дракула вирішив пожити в Одесі, безперечно, він би оселився тут.

Я пройшов до холу, де показав на охороні посвідчення. Мені вказали куди йти, і я підійшов до кабінету адміністрації. Там мені довелося трохи посваритися з працівниками архіву. Виявляється, я мав зробити офіційний запит, вони протягом тридцяти днів мали його обробити та дати мені архівну виписку. Моє посвідчення слідчого поліції, крайня важливість моєї справи та, можливо, особистий шарм змогли переламати хід дискусії й мені дозволили сісти в архіві та дали теку з архівною справою AK345-778MM18008. Разом із текою мені видали спеціальні рукавички для роботи з архівними документами та суворе попередження поводитися з цими цінними матеріалами дуже обережно.

Документи й справді були старими й крихкими. Страшно сказати – 1861 рік. Отже, 9 вересня 1861-го року на Привізному ринку у громадянки Рози Абрамівни Каганович купили пиріжок з м'ясом. В цьому пиріжку було виявлено фалангу мізинця лівої руки людини. За цим фактом громадянку Каганович було затримано і вона надала свідчення. За свідченнями вона довгий час незаконно (без жовтого квитка) працювала повією. Клієнтів приймала у себе вдома за адресою Портовий узвіз (зараз називається Польський узвіз) 8, квартира 17. У період з 1860 по 1861 рік громадянка Каганович заманювала до себе додому чоловіків, позбавляла їх життя, після чого розчленовувала трупи, відокремлювала м'які філейні частини. з яких робила фарш для своїх пиріжків. Рештки викидала у вікно, що виходить у сусідній сквер, а потім закопувала в тому ж сквері під сходами, що вели нагору на вулицю Рибасівську. Цікаво, тоді її називали без Де – просто Рибасівська. Було проведено пошук та ексгумацію тіл жертв Каганович. Усього знайдено фрагменти двадцяти шести тіл. Під час обшуку на квартирі злочинниці виявлено речі жертв та їх одяг зі слідами крові, вилучено знаряддя вбивства – ножі та тесаки. До справи додаються пожовклі старі чорно-білі фотографії. Ось і фотографія самої Рози Абрамівни. Вже літня, але миловидна жінка, невисока та субтильна. Як вона справлялася із чоловіками? Може спочатку труїла чи присипляла снодійним? У справі нічого про це не йдеться. Ще одна цікава деталь: усі жертви – моряки з суден, які заходили до нашого міста. Тут вони не мали родичів, після зникнення ніхто їх особливо не шукав, судно йшло з Одеси й з кінцями. І в нашій справі жертва – найімовірніше іноземець! Може, навіть і моряк. Про це я не подумав, коли робив запит. То що тут у нас далі? У зв'язку зі свідченнями та незаперечними доказами, слідство тривало недовго. Вже 13 жовтня 1861 року пройшов суд, який засудив громадянку Каганович до смертної кари через повішення. А 21 жовтня смертний вирок був виконаний у дворі Тюремного замку, який розташовувався на місці, де зараз Куликове поле в Одесі.

Я вкотре переглянув матеріали справи, зробив кілька фотографій. Цікава справа. І стільки збігів із тим, що трапилося зараз! Наслідувач? З чого це раптом за майже 170 років? І хто взагалі знає про цю історію? Навіть я насилу її відкопав, а я ж знав, що шукаю. Якісь історики? Архівні працівники?