Одеські оповідання: Справа про пиріжок з м'ясом

Я повернувся до відділення. Жодних новин з Привозу не було. Схоже, що Валя сьогодні не прийшла продавати пиріжки. За моєї відсутності фоторобот був упізнаний викликаною до нас громадянкою Шматко. Його передали до поліцейських дільниць. Є шанс, що якийсь дільничний впізнає у Валі мешканку підпорядкованій йому території.

Я роздрукував фотографії зі справи Рози Каганович і додав їх до справи. Можливо помилковий слід, але все ж таки. Зробив новий пошук по зниклим людям, додавши до них моряків із суден, що заходили до порту за останні кілька місяців. Пошук не дав результатів. Моряків під шістдесят років не багато, а ті, що є, не пропадали в нас.

Шкода, що у справі Каганович слідчі не розібралися з тим, яким чином вона труїла чи приспала жертви. Треба ще раз уточнити у Бориса Августовича чи не можна тими речовинами, які він виявив, в рештках жертви, отруїти чи приспати. Витрі ... тьху ти, якийсь там розчин, це звичайно цікаво, але незрозуміло яким чином підходить до справи, а от якщо цими речовинами можна знерухомити або вбити жертву, то це вже добре вкладається у версію вбивства, схожого на те, які робила 170 років тому жінка-маніяк.

Отже, якщо взяти за версію наслідувача. Що можна зробити?

По-перше: показати фоторобот Валі мешканцям Польського узвозу. До речі, репутація цієї вулиці не змінилася відтоді. Досі там знаходяться підпільні публічні будинки та "стометрівка", де повії на вулиці чекають на своїх клієнтів.

По-друге, можна перевірити, що там у нас під сходами, що ведуть з Польського узвозу на Дерибасівську і взагалі у сквері, де вони знаходяться. Наслідувач міг ховати докази чи закопувати рештки там-таки. Слава Богу, зараз не треба переривати для цього землю – є прилади, здатні подивитися, що там у ній і без лопати. Але це вже завтра, сьогодні робочий день скінчився.

Наступного ранку я зібрав команду з кількох оперативників, судмедексперта, Бориса Августовича не вдалося підключити, чимось він був зайнятий зранку, кількох експертів-криміналістів з приладами, які просвічують землю. Прихопили кілька лопат.

Ми під'їхали до Польського узвозу. Зупинились біля старого занедбаного скверу. Саме тут розташовувалися сходи нагору на Дерибасівську, де Каганович ховала рештки своїх жертв. Ми підійшли до сходів та знайшли тут групу туристів із гідом. Я прислухався до того, що вона розповідала.

- А цей сквер та сходи ви могли б побачити у багатьох старих фільмах. Найпопулярніші - це "Пригоди Петрова та Васечкіна", "Приморський бульвар" та серіал "Ліквідація". Але є у цих сходів і темна сторона! У дев'ятнадцятому столітті тут ховала своїх жертв перша жінка-маніяк у Російській Імперії. Сорок три жертви були поховані під нею! Тому їх довго називали Сходами Мертвих.

Далі гід коротенько, хоч і з багатьма вигаданими деталями та перебільшеннями, розповів справу Рози Каганович. Ось так. А я то думав ніхто про цю історію не знає, окрім якихось істориків. А виявляється, гіди розповідають про неї туристам. Може, навіть і в туристичних буклетах вона описана. Коло осіб, які можуть бути наслідувачами, суттєво розширилося.

Ми дочекалися доки туристи підуть зі скверу та почали свої пошуки. Експерти-криміналісти пройшлися довкола сходів. В одному місці прилад показав якісь кістки. Наша слідча група одразу пожвавішала. Опера взялися за лопати та викопали кістки. Судмедексперт схилився над ними.

— Це не людина. Якась велика тварина. Швидше за все собака.

—Та я вже здогадався. - похмуро відповів я, піднявши та розглянувши предмет знайдений з кістками - це був старий шкіряний нашийник із металевою пластиною та гравіюванням. Відтерши пластину від землі, я зміг прочитати щось на кшталт "Спи спокійно, мій відданий друг Бім. Твій Іван Іва..." Далі зовсім затерто. Іван Іванов, чи що? Теж мені знайшов місце для поховання тварини. І де голова Біма? Ну та гаразд, це не наша справа. Довелося закинути кістки назад та засипати землею. Витративши на пошуки майже чотири години, ми так нічого і не знайшли. Ну, як не знайшли? Знайшли аж три "закладки" - так наркодилери зараз передають наркотики своїм клієнтам. Ховають у затишних місцях, позначають пакетик із товаром спеціальною радіоміткою. Після того, як клієнт розплатиться, відсилають номер частоти на якій працює радіомітка та місце, де треба шукати, клієнту. Будь-який сучасний смартфон може засікти цю мітку, якщо знати частоту. Тож якийсь улов є. Але тільки не по нашій справі.