Одеські оповідання: Справа про пиріжок з м'ясом

Все Приморське відділення поліції стояло на вухах. Причиною тому був звичайний пиріжок із м'ясом, який сьогодні принесла сюди громадянка Шматко. Цей продукт, куплений на Привозі, міг здатися цілком звичайним, якби не одне але. У м'ясі, яким був начинений пиріжок, було виявлено фрагмент людського пальця.

Це було видно й неозброєним оком, але пиріжок та його побратими, куплені разом із ним, були, звичайно, відправлені на експертизу. Випадок небувалий, тому його обговорювали всі співробітники, які намагалися пригадати зараз, коли вони востаннє їли пиріжки з м'ясом, або чебуреки, або біляші, куплені на Привозі. Ну, а справу доручили мені.

Опитування громадянки Шматко дало, на жаль, досить мало даних слідству.

Цього суботнього ранку, коли ранній квітень, подарував несподівано теплу та сонячну погоду, мадам Шматко вирішила прогулятися Привозом і прикупити продуктів на тиждень вперед. Похід на Привіз - це вам не заскочити якнайшвидше на якийсь ринок. Неможливо просто взяти купити те, що потрібно й піти. Для одеських жінок - це і вихід у "люди" і гастрономічний тур і сеанс "сарафанного радіо".

Як справжня одеситка, громадянка Шматко понад чотири години робила неспішний променад по Привозу. Вона зупинялася скуштувати тюлечку – підуть на рибні котлетки; обговорити з продавчинею Оксаною останні новини; помацати авокадо, які виявилися занадто твердими, і банани, які здалися їй занадто м'якими, посваритися з цього приводу з торговцем фруктами Гургеном; таки трішки скинути ціну за кіло яловичини у Степана з м'ясного корпусу і продемонструвати новий манікюр сусідці, яка вдало підвернулася в молочному ряду.

У дитинстві, у нашому дворі, на Молдаванці жила бабуся Ліда. Як зараз пам'ятаю, що вона проводила на Привозі цілий день у вихідні, снідаючи, обідаючи та вечеряючи тим, що безплатно спробує то в одного, то в іншого продавця. Поверталася з такого тривалого походу вона з кілограмом яблук у худій авосьці чи триста грамами сиру або на що там ще вистачало її мізерної пенсії. Втім, не виключаю, що і це їй діставалося безкоштовно від жалісливих торговців.

Громадянка Шматко, звісно ж, пробувала все, що планувала купити та, тим більше те, що не планувала. Але нагодувати її це не могло. Скоріше навпаки – підігріло апетит. Ось вона й купила ці, хай вони не ладні, пиріжки. Чотири з м'ясом, два з картоплею та один з капустою. Ні, не з лотка. По рядах проходила жінка з візком і продавала їх. Прикмет жінки, громадянка Шматко, надати не змогла. Не запам'ятала, та й була зараз у напівшоковому стані. Не допомагав літр корвалолу та валеріянки випитий до цього. Якби не її чоловік - Микола Іванович, який не тільки сам зберігав спокій, але й заспокоював дружину, ми б не здобули й тих мізерних відомостей, які вдалося впізнати. Художник із планшетом все ж таки спробував створити якийсь портрет підозрюваної, але, зрештою, пішов ні з чим.

Врешті-решт, я відпустив родину Шматко додому. Налив собі каву і задумався над тим, що має слідство і які дії треба зробити.

Немає ані імені підозрюваної, ані фоторобота. Але якщо вона постійно ходить на ринок продавати пиріжки, то є великий шанс, що її знають продавці. Навіть є шанс, що вона ще на Привозі, хоча, звичайно, пройшло вже понад три години з моменту покупки, і ринок незабаром закривається.

Але для початку потрібно зателефонувати до судмедекспертизи. Що там вона показала щодо начинки пиріжка? Є шанс, хоч і мізерний, що це взагалі розіграш якийсь. Я набрав Бориса Августовича – нашого найкращого судмедексперта.

— Привіт, Борисе Августовичу. Здогадуєшся з якого приводу я дзвоню? Так, я розумію, що минуло лише півтори години, як ви розпочали експертизу. Ти мені скажи головне – чи є склад злочину? Палець людський? Ага зрозуміло.

Ну, я і не дуже то й розраховував, що це буде чийсь прикол. Все ж таки треба заморочитися, щоб імітувати людський палець у пиріжку. Все-таки справжній. Щоб там не було – нещасний випадок чи вбивство – доведеться цим зайнятися.

Я зібрався і поїхав на Привоз, доки він не закрився і там ще когось можна застати.