Одеські оповідання: Справа про пиріжок з м'ясом

— Так, не маю ліцензії на торгівлю! То, може, я й не торгую. Просто роздаю пиріжки. Ну, а гроші? Гроші мені дарують! Благодійність виходить. Це що ж — через таку дрібницю треба хапати та везти до відділення? — скандалила у моєму кабінеті Валентина Сергіївна Петрак. Вона ж Валя, яка продала пиріжки із людським м'ясом на "Привозі".

— Та ми вас не з приводу ліцензії затримали, громадянко Петрак. Хотілося б поговорити за ці ваші пиріжки. Особливо ті, що з м'ясною начинкою. — я уважно стежив за її реакцією.

— Так, а шо з моїми пиріжками? Людям подобаються!

Схоже, згадка пиріжків з м'ясом ніяк не вплинула на Валю. Якщо вона і маніяк, то, на диво, холоднокровний та вмілий.

— А от погляньте, що виявили у ваших пиріжках. — я простяг їй фотографію фрагмента пальця з нашої справи.

Спочатку громадянка Петрак не дуже зрозуміла, що зображено на фото, але коли розгледіла очі її округлилися до неможливості, рот завмер у безмовному крику, вона дуже натурально схопилася за серце.

Я простяг їй склянку води. Тремтячою рукою вона змогла взяти її та насилу зробила ковток. Відставила і нарешті видала звук.

— Ось сука! Тварюка! Підвела мене під монастир. – заголосила вона так, що в мене вуха заклало.

— Заспокойтесь, Валентино Сергіївно. Викладіть, будь ласка, нам обставини справи. Звідки у вас ці пиріжки з м'ясом? Хто там вас підвів під монастир? — спробував заспокоїти її я. Але це мало подіяло. Довелося перечекати хвилин десять безперервного потоку стогонів і лайок, здебільшого нецензурних.

Вичерпавши всю енергію та словниковий запас, а в частині лайки, він у громадянки Петрак здавався просто невичерпним, Валя на секунду замовкла, щоб перевести подих. Цим скористався я.

— Громадянко Петрак. Вам слід заспокоїтись і все нам розповісти. Ваше сприяння слідству буде враховано на суді.

— Так, звичайно! Я з усією душею сприятиму слідству. Я взагалі не винна ні в чому. Це ця зміюка, будь вона не ладна.

Зрештою вдалося з'ясувати таке. У громадянки Петрак є двоюрідна сестра – Світлана Іванівна Кирпичова. Жила вона на Пересипу поруч із звалищем, у якійсь жалюгідній халупі. Взагалі, Петрак характеризувала сестру та її чоловіка, як люмпенів та маргіналів. Це якщо перекласти її мову на цензурну версію. Роботи постійної вони не мали. Чоловік де міг крав метал на продаж, щось вишукував на звалищі, збирав пляшки тощо. Світлана незрозуміло, чим займалася. Жаліслива Петрак періодично підгодовувала родичів усякою некондицією, взятою за копійки на "Привозі", а іноді й грошима рятувала. І ось, якось вона зайшла до Кирпичових, а Світлана їй запропонувала м'ясний фарш для пиріжків. Десь розжилася м'ясом і захотіла увійти до пиріжкового бізнесу.

— Я спочатку не хотіла брати це м'ясо. Раптом воно собаче чи ще якесь. Але потім спробувала – начебто нічого. — в цей момент Валя зрозуміла, що за м'ясо вона пробувала. Я дивом встиг підсунути їй відро для сміття і вона схилилася над ним та звільнила шлунок від ні в чому не винного обіду.

Коротше, громадянка Петрак погодилася на спільний бізнес зі Світланою, але за умови, що та не лише надасть фарш, а й сама зробить пиріжки. Борошно та інші інгредієнти Валя їй підвезла. У результаті, саме ці пиріжки опинилися на "Привозі".