Одеські оповідання: Справа про пиріжок з м'ясом

Брати сімейство Кирпичових ми поїхали, прихопивши групу захоплення, що складається зі спеців підрозділу "Корд". Можливо, це було зайвою обережністю, але, хто його знає, що там у будинку цих маніяків, може й зброя.

Пересип, де жили Кирпичови, - це мікрорайон нашого міста, збудований на досить вузькій косі, що відокремлює Хаджибейський та Куяльницький лимани від Чорного моря. Тут, в основному, знаходиться промислова зона з великою кількістю підприємств і зовсім небагато житлових будинків, що являють собою так званий приватний сектор. Старі одноповерхові будинки зі штукатуркою, що обвалилася, та парканами, що похилилися. Багато покинутих будинків. В одному з таких і мешкала родина любителів людського м'яса. Цей будинок був на самому краю житлових будівель, зовсім поряд зі звалищем. Звалище було неофіційне. Просто місцеві жителі чомусь вирішили, що це гарне місце, щоб викидати туди своє сміття. Слідом за ними сюди стали звозити стару побутову техніку, будівельне сміття і все те, що так просто не викинеш у сміттєвий контейнер, і жителі центральної частини міста. Трохи далі від звалища починалися поля зрошення – величезна заболочена пустка, яку раніше використовували для фільтрації каналізаційних вод. У 90-х роках минулого століття тут часто проходили бандитські розборки і знаходили багато трупів, а ще більше трупів так і не знаходили. Тоді навіть з'явився крилатий вислів "вивезти на поля зрошення", що не обіцяло тим, кого вивозили нічого доброго. Систему каналізації давно змінили й поля зрошення не використовуються за призначенням. Були плани забудувати їх, але ніхто особливо не готовий інвестувати в депресивний кримінальний район та й жити тут мало хто хоче.

Нині вже зовсім стемніло. Місяць освітлював пустку своїм неясним світлом. По ній стелився білястий туман. Занедбані будинки похмуро дивилися на нас темними вікнами без шибок. На сміттєзвалищі щось копошилося, можливо щури чи бездомні собаки, яких тут теж вистачало. Що ж. Прямо антураж фільму жахів. Добре, що з нами ці хлопці з "Корду" - якось спокійніше. У розбитих вікнах напіврозваленого будинку Кирпичових, заклеєних якоюсь харчовою плівкою та пластиковими пакетами, горіло світло. Господарі вдома. Це добре. Оперативники оточили будівлю. Ось тут я мав би постукати, представитися і вимагати відчинити двері. Але атмосфера і злочин, через який ми сюди прийшли, напружили всім нерви й "Кордівці" закуті в броню, посилену екзоскелетом, без зайвих розмов винесли хисткі двері.

Кирпичови не чинили опір. Та тут би й досвідчені бандюгани не мали б шансу. Обшук їхньої брудної халупи, проведений по гарячих слідах, одразу приніс результат. У стародавньому, ще радянському холодильнику "Зіл", який, якимось дивом, ще працював, були виявлені залишки фаршу та частини людського тіла, зокрема, легко впізнавана людська рука. Кирпичових відвезли до відділення, на місці злочину залишилися працювати експерти-криміналісти. А я поїхав додому. Вести допит Кирпичових згідно із законом уже не можна – нічний час. Та і їхній жертві це вже ніяк не допоможе. Залишатися на місці злочину теж не хотілося - криміналісти краще за мене тут у всьому розберуться.