Щоденник психологині з-поза меж

Запис №18. Терапія в барі Змія

Чорна луска на столику все-таки змусила мене діяти. Вона не просто випалювала очі, вона тихо пульсувала, і в тиші кабінету мені ввижалося те саме потріскування зеленого вогню з каміна на Подолі. Залишати цей «виклик» без відповіді було не в моїх правилах. Змій свідомо залишив мітку в моєму просторі. Це була не просто забута річ, це було запрошення на його умовну «терапію», де правила гри встановлював він сам.

Я довго стояла перед дзеркалом, вдивляючись у своє відображення. Моє волосся сьогодні жило власним життям: воно то затихало глибоким каштановим відтінком, то раптом, варто було мені згадати золоті зміїні очі, спалахувало на кінчиках тонкими рудими іскрами.

— І куди це ми збираємося на ніч дивлячись? — Мефодій невдоволено визирнув із кухні, тримаючи в руках люльку. — Знову в той бар? Знову до тих «справжніх», після яких у мене тиждень голова болить від їхніх тіней?

— Я йду повернути майно, Мефодію, — я сховала луску в маленьку замшеву торбинку. — І розставити кордони. Змій занадто близько підібрався до моєї території.

— Кордони вона розставляти йде... — пробурмотів домовик.

— Я йду з тобою! — Батон, який до цього ліниво дрімав на дивані, миттєво підскочив, тримаючи хвіст ідеальним стовпчиком. — По-перше, Поділ уночі — це моя стихія. По-друге, ти ж пам'ятаєш моє золоте правило: руді чоловіки приносять удачу й найкращі пригоди. А по-третє, Змій обіцяв мені якусь особливу смакоту минулого разу, і я не збираюся це прогавити.

Беладонна з висоти своєї шафи лише презирливо пирхнула, навіть не поворухнувши вусом: — Ідіть, ідіть. Тільки якщо цей рудий захоче зробити з вас вечерю, не кажи, що я не намагалася влаштувати ритуал для твого порятунку.

Київ зустрів нас густим, липким туманом, який піднімався від Дніпра. Місто пахло мокрою бруківкою, точно так само, як у той день, коли Агата вперше привела мене сюди. Ми швидко минули затихлі вулиці й зупинилися перед тими самими масивними чорними дверима без вивіски. Срібна табличка «Луска і Полум’я» ледь помітно мерехтіла в сутінках, наче підморгувала мені.

— Ну що, готова до другого раунду? — муркнув Батон, граційно потираючись об моє коліно.

Я глибоко вдихнула, намацала в кишені торбинку з лускою і штовхнула важкі двері.

Всередині все було так, як і в моїх спогадах. Ми ніби знову переступили поріг і опинилися в череві великої істоти. Стіни з темної деревини переливалися мідними та зеленими відблисками, під ногами відливав чорний мармур, а повітря було наскрізь просякнуте густим ароматом сандалу, обгорілого дерева й гострих спецій. Відвідувачів сьогодні було небагато, але атмосфера магічної таємничості нікуди не зникла. У центрі зали все так же палахкотів величезний камін із дивним зеленкуватим вогнем, який зовсім не грів, а лише змушував тіні на стінах танцювати свій химерний танець.

За кількома столиками сиділи вельми колоритні гості.

У напівтемному кутку, загорнувшись у довгий, вологий від річкової води плащ, вмостився старий Водяник із Русанівського каналу. Він виглядав страшенно втомленим і через соломинку повільно цідив фірмовий напій — каламутну суміш із натяком на зелену ряску та бульбашки, тихо бідкаючись бармену на те, що сучасні київські гідроскутери зовсім розлякали порядних сомів.

Трохи далі, за круглим столиком під розлогим фікусом, влаштувалася пара дрібних Хух. Вони виглядали як пухнасті малюки в кумедних завеликих худі, з-під капюшонів яких стирчали великі м'які вушка. Ці крихітні духи лісу вміли змінювати колір залежно від настрою: зараз вони енергійно сперечалися про щось, стаючи то ніжно-рожевими, то блідо-блакитними, і весело ділили на двох одну тарілку з печеними яблуками й корицею. Щоразу, коли хтось із них закочував очі, лампочка над їхнім столом починала кумедно блимати в такт.

А біля самої барної стійки витончено сиділа Мавка в сучасному шкіряному корсеті поверх смарагдової сукні. Вона ліниво гортала стрічку в телефоні, але її пальці з довгими, схожими на тонкі стебла нігтями залишали на екрані ледь помітні сліди свіжої роси. Час від часу вона кидала кокетливі погляди на бармена, обкручуючи навколо пальця зелене пасмо волосся. Батон, проходячи повз, зацікавлено повів носом у її бік, але тримав дистанцію — з лісовими дівчатами жарти погані.

І саме там, у глибині зали, обпершися ліктем на різьблене крісло, сидів він.

Його руде волосся з мідним полиском здавалося частиною цього камінного полум'я. Він повільно крутив у руках кришталевий келих з якимось бурштиновим напоєм, але щойно ми переступили поріг, його вузькі золоті очі миттєво знайшли мене в напівтемряві. На його губах з'явилася тепла і водночас небезпечна усмішка, від якої мій браслет одразу почав наливатися теплом.

— Я ж казав, що ти повернешся, Марено, — його тихий, оксамитовий голос чітко пролунав крізь напівморок бару. — Моє місце вміє чекати на тих, хто стає його частиною.

Я повільно підійшла до його столика, намагаючись, щоб кожен мій крок виглядав максимально впевнено, хоча серце вже починало збиватися з ритму. Батон гордо крокував трохи попереду, наче це він був головним гостем цього вечора.

Змій не ворухнувся, лише його золоті очі ліниво простежили за моїм рухом. Він плавним жестом указав на різьблене крісло навпроти себе.

— Сідай, Марено. У моєму барі не обов’язково бути клієнтом, щоб отримати найкраще місце біля вогню.

Я сіла, вирівнявши спину. Батон миттєво влаштувався на сусідньому стільці, заклавши лапу за лапу й вичікувально подивився на господаря закладу.

— Я прийшла не за гостинністю, Змію, — спокійно сказала я й дістала з кишені замшеву торбинку. — Я прийшла повернути те, що ти так необачно забув у моєму домі.

Я перевернула торбинку, і чорна луска з тихим дзвоном упала на темну дерев'яну поверхню столу. Щойно вона торкнулася дерева, зеленкуватий вогонь у каміні вистрілив угору цілим снопом яскравих іскор, а тіні на стінах затанцювали ще швидше.

Змій легко хмикнув, навіть не глянувши на свій «подарунок». Він підсунув ближче до мене келих із густим, теплим елем, від якого йшло легке шипіння. Повітря між нами миттєво згустилося, наповнюючись ароматом гострих спецій.

— Необачно? — він нахилився трохи вперед, спершись ліктями на стіл. Його обличчя опинилося так близько, що я знову відчула цей дивний, магнетичний жар. — Я нічого не роблю необачно, Марено.

— Це називається маніпуляцією та порушенням особистих кордонів, — я утримувала його погляд, хоча кінчики мого волосся знову зрадницьки спалахнули мідним полиском, реагуючи на його присутність. — Ти намагаєшся зайняти мій простір. Навіщо?

— Твій простір і так тріщить по швах, — тихо, майже інтимно промовив Змій, а його зіниці звузилися, ставши зовсім зміїними. — Ти приймаєш духів метрополітену, лікуєш фантомні болі міста, але заплющуєш очі на те, що відбувається під твоїм власним носом. Ти носиш браслет Ладаніса. Він пропонує тобі затишок застиглої тиші. Але ти ж знаєш... ти створена для вогню. Твоя магія прагне драйву, а не німого спокою.

Мій браслет на зап'ясті в цю ж мить став крижаним, наче намагався застерегти мене від кожного слова цього рудого спокусника. Напруга в повітрі стала настільки відчутною, що здавалося, ніби між нами от-от протягнеться справжня електрична дуга.

— Ладаніс тримає баланс, — мій голос прозвучав тихіше, ніж я планувала, але в ньому була твердість граніту. — І я не збираюся обирати між твоїм полум'ям і його тінню. Я, так би мовити, Межа.

— Межу теж можна підпалити, — прошепотів Змій.

Він повільно простягнув руку через стіл. Його гарячі пальці м'яко, майже невагомо торкнулися моєї щоки, заправляючи неслухняне руде пасмо волосся мені за вухо. Цей дотик відгукнувся всередині мене справжнім вибухом. Змій підвівся, повільно обійшов столик і опинився зовсім поруч, перекриваючи собою весь інший світ, усі ці дивні постаті в залі та зелений камін.

Він нахилився до мене. Його дихання пахло карамеллю й паленим деревом. Інтрига досягла свого піку, простір навколо нас ніби розчинився, залишаючи лише його золоті очі та губи, які були вже за міліметр від моїх. Я затамувала подих, відчуваючи, як уся моя раціональність і професійний захист плавляться під цим шаленим жаром...

І в ту саму секунду, коли я була майже готова здатися без бою, а повітря між нашими губами заіскрилося від напруги, магічна тиша розлетілася на шматки.

Батон, який до цього моменту сидів нерухомо, як статуетка, раптом голосно й розкотисто чхнув: — ПЧХИ-И-И!

Ми обоє здригнулися. Я різко відсахнулася, а моє волосся миттєво скинуло рудий колір, ставши звично-каштановим.

Але замість звичного котячого пирхання, Батон розправив свої розкішні вуса, поважно переставив передні лапи й заговорив:

— Панове, тут забагато гормонів, я зараз втрачу свідомість! Архітектура моєї нервової системи не розрахована на таку кількість романтизму. Змію, замість того, щоб пропалювати очима мою хазяйку, принеси краще те, що обіцяв. Бо я починаю думати, що твоя щедрість — це така ж ілюзія, як і твої натяки на Ладаніса.

Вся таємнича інтимність моменту розвіялася, але напруга не зникла, вона просто переросла в ніяковість, змішану з тонкою іронією. Змій повільно вирівнявся. На його обличчі на мить з'явилося здивування, яке майже одразу змінилося щирим, тихим сміхом. Його золоті очі весело блиснули в бік кота.

— Твій супутник має бездоганний таймінг, Марено, — хмикнув Змій, заходячи за барну стійку. — Але пам'ятай: вогонь не згасає від одного чихання. Він просто чекає, поки ти сама захочеш зігрітися.

Він легко клацнув пальцями. Тієї ж миті перед Батоном матеріалізувалася невелика тарілочка з ідеальним, ще гарячим круасаном в середині з червоною рибкою, від якого пахло вершками та прянощами. Кіт миттєво забув про свій повчальний тон, задоволено муркнув і взявся до дегустації, знову ставши звичайним рудим пухнастиком.

Я глибоко вдихнула, повертаючи собі професійну подобу та застібаючи шкіряну куртку під саме горло. — На сьогодні сеанс закінчено, Змію. Наступного разу, якщо захочеш поговорити про Межу — записуйся через Мефодія. І без фокусів із лускою.

Я піднялася зі стільця й попрямувала до виходу. Батон, акуратно підхопивши зубами свій трофей, поспішив за мною. Коли ми штовхнули важкі чорні двері, нічний Поділ зустрів нас прохолодою і туманом, який приємно остудив мої палаючі щоки.

Діалог було завершено, але гра між вогнем Змія та моєю власною тінню тільки починалася.