ЗОВ

Метью повільно проводив пальцем уздовж полиці з настільними іграми.

Знайомі коробки вишукувались в ряд: «Монополія», «Уно», «Діксіт», щось про детективів, щось для парочок. Він вже хотів відмовитись від ідеї в щось пограти, коли помітив незнайому чорну коробку з великим білим символом, схожим на перевернуту під-кову.

Він дістав її з полиці, посередині назва «ZΩW», яка ні про що не говорила, але чомусь викликала легкий холод у грудях.

— Зов? Вперше бачу. Цікаво, — пробурмотів він.

Гру на вечір вибрано, він розвернувся і попрямував до друзів, відчуваючи, як під ногами скрипить дерев’яна підлога. Білий килим, ворс який приємно пружинив під пальцями, лежав посеред вітальні, ніби острівець спокою, на якому розташувались друзі. Вони гомоніли, сміялись, тримаючи в руках закуски та келихи з алкоголем. Поруч стояв м’який сірий диван, на якому недбало лежала пара подушок, а поряд – крісло з високою спинкою.

З іншого боку від них був кухонний острів, який плавно переходив у кухню. Нарізка, пляшки від вина та віскі розташувались на ньому, а над ними світло, з низько звисаючої лампи. Запах пари свічок, що вже догорали, додавав атмосфері шарму та деякого інтиму.

Кухня-вітальня була досить велика. В кутку стояв телевізор на підставці, по боках музичний центр, який вийшов з моди років п’ятнадцять назад. На стінах кілька вицвілих картин в тонких рамах, а з іншого боку камін, який з зими стояв без діла. Метью подумав, що краще б зайвий кондиціонер встановили.

Він підсів до них в коло.

— Пропоную вже по ходу гри знайомитись з правилами, що скажете? — сказав Метью, прокрутивши в руці колоду карт в матовій упаковці.

Відповіді не було. Гул розмов та сміху заглушили його слова, тож він підвищив голос:

— Агов! То ми граємо чи як?

Джейн перша звернула на нього увагу й усміхнулась:

— Так, давайте грати.

Вона тримала в руках келих білого вина, який доповнював її біляве волосся та сукню ванільного кольору, в якій їй було незручно сидіти на підлозі.

Метью кивнув, ковтнув віскі та дістав колоду з упаковки. Тильна сторона карт була темна з білим символом посередині, відблискувала глянцем та була приємна на дотик. Метью перегорнув колоду і був спантеличений. Лицьова сторона карт була біла, без жодних позначок чи малюнків. Він переглянув пів колоди, але всі вони як одна. Якось дивно, подумав він. — І як в це грати?

— Що там? — запитав Девід.

— Та тут нічого немає. Глянь сам, — він передав йому колоду й узяв келих.

Девід оглянув її. Його брови здивовано поповзли вгору, піднімаючи окуляри.

— А що там в правилах? — додав він.

Метью дістав невеликий папірець з упаковки, розгорнув його та пробіг очима текст. Потім зачитав уголос.

— Народ, слухайте, щоб потім не перепитували. — Він зачекав, поки всі глянуть на нього і продовжив. — Гра починається після того, як гравець витягне першу карту. Символ на карті означає певну дію. У кожному раунді, один гравець тягне карту, якщо цього не відбулося – двоє випадкових учасників отримують по картці. Гра триває, поки не залишиться лише один гравець, або поки не буде використана остання карта. — Він замовк та всміхнувся, очі ковзнули по рядках.

— Що там, що таке? — запитала Джейн.

— Колоду неможливо знищити. Гру неможливо зупинити, доки вона не завершена. Від ZOW не втечеш, — додав він.

Він закінчив. В кімнаті запала тиша.

— Звучить як тост! — вигукнув Девід, піднімаючи келих.

Легкий сміх сховав тишу та напругу. Дехто хильнув алкоголь та глянув на Метью.

— В цілому все зрозуміло, крім того, що символів ніяких не-має, — знизив плечима Метью, поклавши папірець на стіл.

За мить його вже огортали холодні долоні дружини. Її ніжне русе волосся лягло на його плечі, їх аромат зводив його з розуму кожен раз. Акея затиснула його в сильні обійми, так, що він ледь міг вдихнути. Поцілувала в щоку, ковзнувши рукою по його короткій зачісці та з посмішкою сказала:

— Давайте грати. А там вже по ходу справи розберемось, — вона простягнула руку до його келиха, зробила ковток і скривилась. — Фу! Ти б хоч розбавляв.

Усі засміялись. Акея запропонувала всім сісти в коло на килим, який вкривав більше частину кімнати. Хтось займав зручне місце, дехто сидів не рухаючись. Дівчата підклали собі маленькі подушки для зручності, хлопці обійшлися без них. Коли всі повсідались, Метью зробив вдих, щоб сказати, але його перебили запитанням.

— А як називається гра взагалі? — промовила Емма.

— Тут написано ZΩW, з дивним символом посередині, — відповів він, повернувши тильну сторону карт до всіх.

— Це Омега, — сказала Емма. — З грецької, здається, символ «кінця» чи щось подібне до цього, — вона відчувала якусь нотку тривоги, але швидко прогнала її.

— Позитивний початок, — почувся іронічний голос Хлої.

Емма та Девід єдине подружжя, окрім Метью та Акеї. Вона сиділа поруч з чоловіком, притискаючись до нього. Каштанове волосся в косу та коричневе плаття, підкреслювало її строгий стиль на цій вечірці. Девід був вдягнутий трохи на контрасті з нею, в джинси та світлу сорочку, одягнену поверх футболки.

Метью запропонував колоду дружині, чи не хоче вона бути за головну. Вона погодилась без слів. Схопивши карти, перемішала колоду. Хтось подумав: навіщо це треба, якщо лицьова сторона все одно пуста. Але нехай.

— Починаємо по черзі, за годинниковою стрілкою. Перший Томмі, далі Наомі, Джейн, Хлоя, Емма і Девід. Закриваємо коло ми з Метом.

Усі кивнули. Акея простягнула колоду Томмі. Він торкнувся її двома пальцями, піднімаючи карти з середини, вишукував ту саму.

— Стоп, — раптово вигукнув Метт. Він мовчки дивився на спантеличені обличчя друзів. — Спочатку вип’єм за іменинницю!

Усі видихнули та були тільки раді опустошити чарки. Акея подякувала за те, що вони приїхали в гори, попри довгу дорогу. Гучне «З днем народження» пролунало в унісон, і кожен випив свій напій. Хлопці скривившись ковтнули чистий віскі, запивши його колою, дівчата допивали джин із тоніком та лише Джейн повільно смакувала шампанське. Цю пляшку вони поцупили з батьківського міні-бару.

Завершивши приємний ритуал, Томмі витягнув одну з карт, прямісінько з середини колоди. Вона була приємна на дотик, глянцева з обох боків, символ Омега не відчувався тактильно. Чорний колір карти, пасував до його штанів та футболки. Він повільно перегортав її, відчуваючи напругу, наче щось тисне на скроні. Долоні трохи тремтіли, напевно через віскі. Перегорнувши першу карту, ніхто не здивувався. Вона була пуста, біла як сіль. Том перегорнув її декілька разів у руці та звів плечима.

— То що далі? — поцікавився він, дивлячись на Метью. Те, що він читав правила, не означало, що мав відповіді. Їх ніхто не мав.

Той лише знизив плечима.

— Дивись, — вигукнула Наомі.

Том опустив очі. На білому тлі карти почав проступати символ. Він наче викарбовувався на картці, залишаючи по собі запах спаленого пуху у дворі. Цей запах знає кожен, ще з дитинства. Він розвернув карту до всіх. На обличчях – мовчазний шок. Тепер карта була схожа на справжню. З одного боку, вже звичний символ «кінця» на чорному фоні, на іншому боці – малюнок. Червона крапля крові, намальована, але схожа на справжню, з’явилася на білому фоні, неначе вона завжди там була. Хлопець провів пальцем та відчув глянцеву вм’ятину на місці зображення. Може це ілюзія, чи якийсь глюк? Але ні. Зображення крові було справжнє. Вираз обличчя скам’янів, моторошна хвиля торкнулась тіла. Не лише його.

— Аа…Хтось може це пояснити? – запитала Акея.

Відповіді не було. Можливо хтось намагався щось придумати – версії, пояснення, але відповідей не було. Навіть здогадів. — А вас що більше лякає: картинка крові чи те, як вона там опинилась? — спитала Акея, не відриваючи погляду від карти.

— Комбо, — відповів Томмі. Він ще раз глянув на карту, тоді на інших, і поклав її на підлогу. — Можливо продовжимо? Бо нічого не відбувається, і що далі робити – незрозуміло. Правила по-дебільному написані.

— Нічого не відбулося? — здивовано озвався Метт. — В нас, щойно на очах, гравірування відбулося. Я думаю, після такого треба випити, як мінімум.

Девід погодився, ковтнувши гіркуватий напій. Забагато вони п’ють, але сьогодні свято, тому можна.

Акея глянула на Наомі – її черга. Та простягнула руку до колоди. Торкнувшись верхньої карти, серце забило швидше, відбиваючи гучні удари. Вона витягла карту й одразу перевернула її, не чекаючи ні секунди. Всі затамували подих. Та знову – те саме видовище. На білому фоні почало вигорати зображення. Вони бачили це вдруге за кілька хвилин і все одно не могли повірити очам.

— Та як, бляха, таке може бути? — наблизившись, сказав Томмі.

Тепер на підлозі лежали дві карти: «Кров» і «Туман». Вони зійшлися на думці, що це туман. Хоча були ще варіанти з вітром або ураганом. Цього разу символ був неочевидним. Але карта «Крові» лякала значно більше. Особливо Томмі. Навряд кров означає щось хороше. Краще б випало сонечко чи туман.

— Може, нам усім витягнути по одній і тоді, щось стане зрозуміліше? — дивлячись на всіх, сказала Джейн.

— Та може давайте заб’єм на це все і просто будем спілкуватись разом без гри? — запропонувала Хлоя.

Вони могли спробувати, але це нічого не змінить. Хлоя не перша, хто хотів припинити гру, ще після початку. Усі лише переглянулись, але ніхто нічого не промовив.

Акея простягнула колоду до Джейн, яка витягла верхню карту, як і Наомі. Та перед тим як перевернути карту, вона озирнулась на Томмі. Дивилась на нього, ніби, спіймала погляд Медузи Горгони. Наомі глянула в напрямку її погляду. Праворуч від неї сидів її хлопець. Вона також завмерла, але швидко опанувала себе.

— Томмі, з тобою все добре?

Він насупився, здивовано зиркнувши на неї.

— Так, а що?

Вона не сказала нічого. Лиш вказала пальцем на його ніс, з якого крапала темна, густа рідина, немов фарба, що повільно зривається з пензля, залишаючи краплі на його темних штанах. Він провів рукою по носу, на якій залишився червоний слід. Очі вирячились, серце закалатало. Він підвівся на ноги, і кров потекла ще рясніше.

— Закинь голову назад, любий, — сказала Наомі, схопившись на ноги. Він так і зробив. — Народ, допоможіть. Подайте рушник чи щось таке, — гукнула вона.

Всі заметушились. Паніка накрила кімнату хвилею. Акея побігла до кухні та повернулась з білим, махровим рушником, який за хвилину стане червоним.

Наомі з Акеєю усадили його на стілець, намагаючись зупинити кровотечу.

— Треба щось ще? – запитав Метт.

Акея похитала головою.

Поки решта метушилась, Метт перевів погляд на вікно. Він повільно рухався до нього, прищуривши очі, і відсунув напівпрозору тюль.

— Що за чортівня? – прошепотів він, вдивляючись назовні.