Ой біжить, біжить мала дівчина

Вірочка, зовсім осміліла та вирішила поділитися зі своєю співрозмовницею тією подією, яка вразила її минулим днем:

— А я чула, як в лісі співала пташка. Дуже гарно співала. А потім їй почала підспівувати дівчина. І вони вдвох співали так чудово, що я заслухалася. — розказувала дівчинка Мавці, дивлячись на неї знизу.

Здавалося, що ця розповідь Мавку зовсім не цікавила. Вірочка, навіть злегка образилася на таку неувагу та все ж таки запитала:

— То ти співала?

— Може я, а може й не я. — знизавши плечима відповіла їй Мавка сидячи на гілці та, зовсім по дитячому, бешкетливо махаючи ногами. — Співати ми вміємо і робимо це краще за всіх русалок. — хвалькувато додала вона.

Почувши «ми...», Вірочка здивувалася. Тобто, ця Мавка — не сама. Тобто, в неї тут є сестри. Дівчинка хотіла дізнатися, скільки ж ще мавок мешкає в цьому лісі, але не встигла.

Її знайома раптом злетіла з дерева та наблизилася до неї.

— Зажди. Ти сказала, що чула нашу пісню? — уточнила вона. Як виявилося, лісову дівчину все ж таки зацікавила розповідь дівчинки.

— Так, і майже заснула під той спів. — підтвердила Вірочка. — І в тому сні мені дуже хотілося піти в ліс.

— Навіщо? — здивувалася Мавка.

— Не знаю. Мабуть, щоб побачити, хто так гарно співає. А бабуся сказала, що то був не спів, а русалчина замана. — відверто розповіла дівчинка.

— Русалчина — що? Замана? — насмішкувато перепитала Мавка.

— Ну так. То так гарним співом лісові русалки заманюють людей до себе. — пояснила їй Вірочка.

— Навіщо нам вас заманювати? Ви й так нам вже набридли. В лісі, через вас, спокою нема. То вам — квітів, то вам — ягід, то вам — грибів. Тварин вбиваєте, дерева знищуєте. — лісова дівчина починала гніватися і Вірочка помітила, що в зелених Мавчиних очах заграли золоті вогники.

Дівчинка примовкла. Не надовго. І знову запитала:

— Тож, ви нас не заманюєте?

— Ні. — коротко відрізала все ще сердита Мавка.

— А от наші пісні не кожен з вас може чути. — з наріканням промовила лісова русалонька.

— А от ти змогла. — схвально додала вона, по-доброму посміхнувшись Вірочці.

І Вірочка помітила, що золоті вогники в Мавчиних очах зникли. — Значить ти здатна чути. Шкода, що бачити не здатна. — докірливо додала Мавка та кивнула, вказуючи поглядом кудись під ноги дівчинки.

Вірочка подивилася вниз, але крім сухого торішнього листя нічого не розгледіла. Придивилася пильніше. Та помітила, що під її босою ногою зігнулося маленьке, тонюсіньке стебельце. Вірочка поквапилася підняти ногу, щоб визволити рослинку, та не втримала рівновагу, затупцювала, намагаючись не впасти. Та все ж таки впала. Саме на те тоненьке стебельце. Почула, як воно хруснуло. І сидячи на м'якому торішньому листі, винувато подивилася на Мавку.

— Яка ти незграбна. — роздратовано промовила Мавка, подаючи Вірочці руку.

Підвівшись на ноги, розгублена дівчинка дивилася, як Мавка стала навколішки перед навпіл зламаним стебельцем. Огорнувши його своїми долонями, лісова русалка почала чи то співати, чи то чаклувати.

Спочатку її пісня була тихою та жалісною:

Вмирає зламана Берізка,

від болю нахилилась низько.

Тонка стеблинка покривилася

та й сльозами заросилася.

Мавка замовкла на хвилинку. Потім піднявши догори руки, заспівала дзвінко та голосно. Її спів виклично нісся над темним лісом:

В підмогу кличу помічниць

прошу захисту в сестриць.

Хай життя їй дасть Землиця.

Силу нехай дасть Водиця.

Хай зігріє Вогневиця.

Хай підніме Повітриця.

Несподівано Сон-витівник підхопив засмучену Вірочку. Підняв її над верхівками сплячих дерев, залишивши десь там внизу і зламане деревце, і Мавку-чаклунку.

Віддаляючись від темного лісу, Вірочка чула, як стишувалося відлуння Мавчиного співу:

Коли в темної Нічниці

згаснуть зіроньки-зіниці,

а ранкову Зоряницю

привітають співом птиці...

... хай задумане здійсниться

й Берізка юна розпрямиться.

Вже не пісня, а ледь чутний наговір прошелестів листям і все стихло.

Вірочка не знала чи вдалося лісовій дівчині врятувати зламане деревце, бо

швидкий Сон вже ніс її туди, де над водою лунав веселий гомін.