Перелякані та винні
Дітям пощастило добігти до будиночка раніше, ніж розсерджений шершень наздогнав їх. Сховавшись за зачиненими дверима, вони не могли віддихатися, але перебиваючи один одного, намагалися розповісти бабусі, що сталося.
Стурбована Лідія Миколаївна посадила малят на лавці біля вікна. Дала кожному чашку з узваром, та терпляче чекала, поки дітки нап'ються та заспокояться.
— Ну, розповідайте тепер, хто там гнався за вами. — спокійно промовила жінка. Вона присіла між Вірочкою та Льошиком та пригорнула переляканих діток до себе.
— Шершень! — одночасно вигукнула і Вірочка, і Льошик.
Збуджені діти поспіхом розповіли бабусі все. І про працьовитих бджілок, і про страшного та чудового богомола, і про злого шершня, який з гучним дзижчанням гнався за ними до самого будинку.
Вірочка притислася до бабусі. Дівчинка вже заспокоїлася, але все ж чекала, що її пожаліють. Але бабуся промовила байдужим тоном:
— Ну що ж, самі ви й винні.
Діти підвели на бабусю здивовані оченята.
А Лідія Миколаївна продовжувала:
— Це ще вам пощастило, що обачно поводили себе біля бджілок. Та потім налякали беззахисного богомола і потурбували шершня, а може навіть, й зруйнували його домівку.
Лідія Миколаївна підвелася, взяла дітей за ручки та вивела їх на ґанок.
— Бачите ці доріжки? — спитала вона та не чекаючи відповіді продовжувала:
— Доріжки, як і наш будинок, то умовно — територія людей, а все решта тут: і на деревах, і під деревами, і на землі, і під землею — володіння інших мешканців. Повірте мені, їх у цьому дворі багато, а за парканом ще більше.
І комахи — не найнебезпечніші з них.
Кожне з тих створінь буде невдоволене, якщо ви поводитиметеся нахабно та необережно.
Понурий Льошик тихо сказав:
— Так, Лідіє Миколаївна, ми самі винні. І я обіцяю бути обережним.
А Вірочка знизала плечима та безтурботно промовила:
— Добре. Доріжки, так доріжки. — і посміхнувшись, легко зіскочила з ґанку на вузеньку бруківку.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!