Перпендикулярний Всесвіт

Однієї ночі він зник.

Назовсім.

Ні тіла, ні сліду, жодної інфи — ні серед двохсотих, ні серед трьохсотих.

Лиш біль жагучий рідним та близьким.

Нещодавно народився в нього син, через декілька тижнів поїхав в учбову частину.

За три тижні приїхав на добу — перед бойовими.

Ввечері забрали по тривозі. Ті години вдома, носив сина на руках. Вдивлявся в його обличчя. Мовби востаннє.

З другого на третє жовтня він зник.

Все, що відбувалося далі — лише на рівні інтуїції, важких снів та відчуттів рідних.

Поранення в ногу, відступ, довгі перегони зі смертю. Після одинадцятого листопада потрапив в полон до денеерівців.

Рідні шукали його з перших днів, але всі намагання були марними.

Тиша.

Але чуття казало, що він живий. В полоні, втім живий.

Допоки...

Минулого тижня...

Його вже немає серед живих. Не витримав лихої долі й катувань.

І тіла його ніколи не буде.

Навіть й звістки для дружини, щоб гроб пустий змогла поховати.

Ні тіла, ні дати, ні місця, ні відповідей.

Порожнеча.

Пустка.