Перпендикулярний Всесвіт

(Абсолютно видумана історія)

— Нам не потрібні письменники-фантасти. У нас війна. Ви взагалі цікавитеся військово-політичною ситуацією в країні?

— Так, але ж... Я можу відправити читача в світи поза межами людської уяви. Світи, які недоступні цивілізації ще понад сотень, тисяч, мільярдів років. Це потрібно всім — це як варіанти розвитку майбутнього.

— Нам це не потрібно...

— Добре, добре. Але ж вам потрібні кваліфіковані фахівці на будівництві? Ну ось в нашому місті, наприклад — інженерка, заводи, промисловість, розвиток.

— Так, але ми можемо й рулеткою все поміряти та все збудувати без отих от ваших штучок.

— Гаразд, гаразд розумію. Я вмію картографувати, можу створювати найсвіжіші карти, які ви могли б використовувати в нашій загальній справі.

— Ну все це так, але нам не потрібні карти...

— Ок, добре. Я можу бути психологом. Хіба психологи не потрібні на війні?

— Ну, не те що не потрібні. Скільки вам років?

— Сорок вісім, майже. Маєте пропозицію?

— О, ні, ні — ви занадто старий задля офіцерської посади психолога.

— Добре, зрозумів — отож, я вже тут і цілком згоден з вашим розподілом — буду піхотинцем. І саме тому я щодня віддаю всі свої сили, щоб бути функціональним піхотинцем в свої сорок вісім.

— О, так ви ще молодо виглядаєте для свого віку.

— Гаразд, гаразд — я піхотинець, дозвольте хоча б ці вміння надолужити, адже моє тіло не настільки сильне як замолоду.

— Нам потрібно, щоб ви виконували земельні роботи — до кінця заняття.

— Броню, каску хоча б можна зняти?

— А якби це було на бойових? Де дрони літають...

— На бойових під дронами, ніхто нічого не копав би. Ховалися б...

— Я вам раджу не лежати на сирій землі. Ризикуєте отримати простатит.

— А яка різниця? Через декілька місяців все одно на нуль...

— Ну, не думайте про погане. Варто вірити в краще майбутнє.

— Знаю. Я пообіцяв своїй сім'ї повернутися живим. Тож повернусь.

— Це добре, тримайтеся...