Перпендикулярний Всесвіт

Свого часу довелося грати роль громадянина д.Мороза на ранковому святі в садочку. До того місяць тренувався, відіграв з дітьми цю роль на святі в образі св.Миколая. І якраз напередодні мого виступу вмирає мій дідусь, поховання в день виступу. Сповістив художнього керівника про це, але сказав, що усі три свята відіграю.

І от перший виступ самих найменших і вихователька не за сценарієм питає:

— Діду Морозу, а чи приніс ти дітям "різочки"?

Я завис...

"Які різочки? Що відповідати? Скажу не приніс, ще й образяться. Точно, є вислів: "в роті не було ані різочки" — тире дорівнює голод — тире дорівнює образа".

Майже проспівую басом у відповідь:

— Звісно ж приніс, — типу на всіх вистачить, не хвилюйтеся мої любі, все буде ок.

А вихователька:

— Як? Адже у нас слухняні дітки...

І я випав в осад. Одразу ж зімпровізував щось про те, що різочки для неслухняних дітей, а для слухняних подарунки.

А далі все як по накатаній — ігри з дітьми, роздача подарунків, фотосесія.

Подавай наступну групу.

(В другій групі одним з дітей був мій син — тато дід Мороз то крутяк)

Після того, як "відгуляв" усі виступи, одного сина за шкірки, в школу — з уроків забрали іншого, завезли дітей до тещиного родича, а самі швидким потоком в село. Благо там якісь 20км. Ледь встиг — якраз гроб дідуся виносили з хати на горбі, тож приєднався в низовині. Чомусь хреста не було кому нести, згадав як сам дідусь, коли кого в селі ховали, брав великого важкого хреста, та звалюючи його на себе ніс в голові процесії. А зараз що? Хіба ж то хрести — так собі, дві легенькі планки. Та і йти довелося з тим хрестом лише за машиною з тілом крізь все село до кладовища.

Біль розпікаючої порожнечі був незмірно більшим, тож все інше не грало ролі.

Після поховання, поминальний стіл. Після столу відчуття, що в голові крововилив — настільки масний біль. Коли вже виїжджав від закладу харчування, подзвонив мій кум, просив про інформаційну допомогу по роботі. В двох словах розповів про те, що поховав дідуся, попросив дати час для вирішення його питання.

І все-таки у Всевишнього неабияке почуття гумору — змішати свято з горем, у тоді ще мирному кінці 11-го року.

Тому й залишився такий тригер на слово "різочки".

Лише зараз розумію, що різочки громадянин д.Мороз приніс саме для мене. Дідуся я дуже любив. А він казав за пів року до.., — "Я не хочу знову бачити того"...

В далекому 42-му він, 17 річний парубок потрапив до концентраційного табору — батьки віддали його замість старшого брата, бо старший мав толк, а цього було не жалко, тому й віддали. А парубок вижив. Вижив тиждень карцеру в земляній ямі, коли лише самі в'язні чимось підживлювали. Тричі тікав, били, забивали в смерть, але він вижив. Врятував німецький фермер. Забрав напів мертвого і виходив. Парубок питав: — "Чому я? Серед тисяч смертей щодня. Чому ти мене врятував".

Тому й не хотів бачити нових лихоліть війни. А я не хотів, щоб він помирав.

Господь зіграв "в кості". А я зіграв на святі.

Така моя історія з життя...