Милосердя наслідує Господа

Гевіну хотілося б думати, що їхні стосунки змінилися, але ні.

І, гаразд, він не був ідіотом, але така холодна і поблажлива відстороненість від Річарда, коли тепер Гевін знав, наскільки той може бути гарячим, чуттєвим і чуйним... так от, тепер ця м'яка байдужість засмучувала.

Він так і продовжував відвідувати всі належні йому за посадою громадські заходи і щоразу опинявся у церкві, слухаючи розмірений голос Річарда, розглядаючи його сутану. Уява малювала панчохи з поясом, тугий корсет, мереживну білизну і Гевін був упевнений, що зовсім скоро згорить у пеклі разом з чортами.

Але думки все одно були дуже хороші.

І довелося трохи порушити обіцянку.

- Святий отче, жодних огидних речей, - він вмостився на жорсткому сидінні сповідальні. - Але якщо я принесу вам панчохи, то чи зможу їх побачити на вас?

- Гевіне, - втомлено видихнув Річард.

– Так, ти про мене зовсім забув, – докорив його Рід, обмацуючи в темряві цю блядську сітку між ними. Він же точно пам'ятає, що Річі якось її прибирав. Як?

– Може, в мене екзистенційна криза? – зовсім не смиренно і не по-пасторськи пирхнув Річард. – І я вирішив, що моя безсмертна душа не варта того, щоб потрахатись з тобою?

– Брешеш, – зашипів Гевін.

І тут трапилося те, чого він хотів, Річі таки прибрав цю перегородку і ривком притягнув його до себе.

Цілуючи.

Ну, це ж не “огидні речі”, подумав Рід. А ще він подумав, що варто зробити сповідальню звукоізольованою, щоби ніхто не міг підслухати.

- Я просто намагаюся бути доброчесним священиком, - прошепотів Річард, відпускаючи його комір. Губи в напівтемряві поблискували. - А ти, бісе, звертаєш мене з істинного шляху.

- Вали все на мене, - муркотнув Гевін, не відпускаючи його. Тепер він міг закопатися пальцями в його волосся, погладжуючи шию під комірцем. Річі знову поцілував його, уже не так шалено, а сильно, спокійно. І Гевін поплив, він не пам'ятав часу, коли б його ще так сильно заводили прості поцілунки. Без будь-яких натяків на продовження. Самі по собі.

Гевін провів пальцями по його вилиці й усміхнувся, обережно відсторонюючись.

- Ви запросите мене на чай?

- А ви зробите нормальне лице при виході зі сповідальні? Я так і бачу цю усмішку.

Гевін теж міг уявити це і точно знав - кожен доброчесний католик їх запідозрить.

- Я намагатимуся, - смиренно відсторонився Гевін. - Мені все одно потрібно поговорити з вами.

- Ваш контракт завершено.

Гевін зітхнув.

- А чи є щось, що ви не знаєте, святий отче?

- Господь всевідущій, - ніяк не прояснив своє знання Річард.

- Так, - Гевін зчепив руки на колінах. - Контракт завершено. Я подав нове прохання. Виявив бажання залишитися в Кемблфорді. Але поки прохання не підписане, технічно я не інспектор. А в.о. і мені слід зайнятися чимось дурним, але громадським. Для того, щоб міська рада схвалила мою кандидатуру.

- Пропоную гру у кулі. Немає нічого нуднішого. Можна спати або іноді дивитися на поле і на дивних людей, що грають у неї? І там подають грушеві пироги.

- Щоразу дивуюся глибині вашої особистості, святий отче.

- Залиште, це мої гріхи і я змиряюся, - Річард настільки млосно зітхнув, що в Гевіна защеміло в грудях. - Хочу пиріг. А краще декілька.

- Ходять чутки, що ваша братія взагалі схильна до черевоугодництва.

- Якби тільки до нього. Один юнак, отець Джеймс, дуже любив яблука.

Рід підняв брову.

- І що з ним сталося?

Річард мрійливо посміхнувся.

- Він відмовився від сану, але й донині дуже любить яблука. І свого чоловіка, хірурга місцевої лікарні.

- Нашої?

- Хто зна? Тут за мужеложство відправляють до в'язниці. Не можу сказати, що схвалюю дії пастиря, який їх потай вінчав, але це чудова лазівка, щоб хоча б уникнути життя во гріху, - Річі явно веселився.

- А ви?.. - Гевін закашлявся. - Ти вінчав когось? Так?

- Запитання звучить дивно, але я нікого не можу обвінчати, не зробивши запис у парафіяльній книзі. Тож ні.

- Ой, це як у будь-якого бухгалтера, - розчарувався Гевін. - Просто заведи «чорну» парафіяльну книгу? Я ж тепер буду думати, який із неодружених хірургів насправді у шлюбі.

- Так що, детективе? Йдемо проводити час на очах громадськості? Аби рада схвалила вашу кандидатуру?

Гевін ось хотів би залишитися тут і шепотітися в темряві з Річардом, але... так.

- Ага.

- Повірте, там ніколи нічого не відбувається.

***

Звичайно ж святий отець збрехав. Гевін навіть не встиг розібратися в правилах цієї тупої гри, та й не особливо старався, як за однією з прибудов клубу знайшли труп. Ідеальний початок вікенду.

Він прокляв усе навколо, сідаючи навпочіпки біля покійного. Той виглядав спокійно, в сенсі, не як жертва, яка відчайдушно боролася за життя. Благо, на грі були присутні кілька його колег і вдалося так-сяк оточити територію, поки її не затоптало стадо баранів в особі місцевих мешканців. Шкода, що Тіна не могла бути сержантом, тужливо зітхнув Гевін. Громадськість би занадто обурилася. Тут і так усе провінційно, хоча до Лондона півтори години на поїзді.

Отже жертва...

- Коллін Грейсон, - Річард закінчив свою заупокійну молитву і встав з колін. - Брат Саймона Грейсона. Тільки вчора приїхав із Лондона.

- Спасибі, святий отче, - Гевін не хотів язвити, але воно якось само виходило. - Треба б запропонувати вам ставку констебля, бо ви корисніші за них усіх разом узятих.

Отець Річард смиренно схилив голову.

- Мені уготований інший шлях у цьому світі.

Гевін закотив очі й повернувся до ознайомлення з місцем злочину. Коронер прибув із трійкою кремезних санітарів і забрав труп так швидко, що Рід дещо сторопів. Але насправді, гру зірвано, можливо, медики просто прагнуть хоча б спробувати врятувати частину вихідного дня городянам.

- Нам потрібно відвідати його брата. Ви зі мною, - неголосно повідомив він Річі. - Співчуття і ненав'язливий допит.

- Як скажете, детективе, - кивнув отець Річард. - Вам допомогти скласти список усіх присутніх у клубі на момент злочину?

- Так, - кивнув Гевін, досадливо плескаючи себе по кишенях, дико кортіло курити. - Я тільки перекурю, швидко.

Річард не залишив його, як зазвичай, висловлюючи презирство до тютюнового диму. Навпаки, завів його назад до пустельного тепер місця злочину, немов замислившись про щось.

- Святий отче?

- А, - Річі стрепенувся, вийняв із пальців Гевіна цигарку, довго затягнувся і видихнув, роздивляючись небо і спливаючі хмари. - Детективе, я знаю, навіщо сюди прийшов вбитий із кимось іще.

- І навіщо ж?

Договорити Гевін не встиг, бо його обійняли, боляче стиснувши волосся на потилиці, і сильно притулилися до губ у швидкому та грубому поцілунку. Сигарета впала, непотрібна й забута. Гевін простогнав, втискаючи в себе священика і відчуваючи, як той жадібно відповідає на поцілунок, вилизує його рот.

Декілька секунд.

Чорт, так мало і зовсім потайки.

- Думаєте, святий отче, що він приходив із коханкою? - зміг сформулювати Рід.

- Ні. Але жінка саме так думала.

Річард відпустив його, розгублено потупцював на місці, оглядаючи все розфокусованим поглядом.

- Радше було з'ясування стосунків. Так.

- Що ж, - Гевін милувався таким Річі, хоча священик, який любить таємниці, це дуже дивний священик. - Час опитувати наших свідків, які ще й підозрювані.

Річард ще раз притулився губами до його губ і кивнув.

Навіть не довелося смикати службову машину, потрібна сім'я жила зовсім поруч, тож вони дійшли за десять хвилин.

- Прийміть наші щирі співчуття, - почав Річі, але брат покійного перервав його одним рухом руки і втупився в Гевіна.

- Він був складною людиною.

Ну ще б пак.

Нескладних людей не вбивають на задвірках.

Міс Вілмор, подруга містера Грейсона, явно нервувала, і Річард легко спіймав її тремтячі пальці у свої.

- Ви можете мені розказати правду. Ви розмовляли з убитим?

- Так, - видихнула вона. - Він був приємним, був братом мого... мого друга, цікавим співрозмовником. Він запитав, чи є тут затишне місце, щоб покурити, і я відвела його туди. Де його згодом і знайшли.

- Було щось іще?

- Він повівся не як джентльмен, і я пішла. Але клянуся вам, коли я йшла, він був живий і збирався закурити.

Гевін кинув швидкий погляд на Річі і співчутливо закивав.

- Розумію. Певно, це так і було. Вибачте, а...

І він пустився в розпитування. Ким був, що робив, навіщо з'явився, з ким спілкувався, як ставився до місцевих, чи був у конфлікті. Питань було багато, відповідей практично ніяких. Тому що цей, як його там?.. Грейсон прибув учора, зустрівся з братом і обіцяв бути на зібранні любителів гри у кулі.

- Він просив мене надіслати листа, - згадав його брат. - Учора під час гри. Його прохання я виконав. Зрозумійте, у мене були не найкращі стосунки з братом, але я добре знав його. Він був схвильований. Немов зустрів когось, кого шукав. Але він не міг нікого знати. У будь-якому разі, я всіх представляв і він не виявив жодного впізнавання.

Гевін кивнув і глибокодумно зробив позначку в блокноті. Хтось брехав.

– А чи давно ви відправили його листа? Вже напевно встигли забрати пошту. Можливо, ви запам'ятали адресу? – марно, але Рід спробував.

– Не маю звички читати чужу пошту, – чоловік мав ображений вигляд. – Тож ні. Єдине – конверт був саморобним, а марки, наскільки я пам'ятаю, трохи затертими. Мабуть, він поспішав. Як і завжди.

Святий отець легко штовхнув його, змушуючи відволіктися, і палко зашепотів на вухо.

– Сьогодні субота.

– І?

Річі зітхнув, зображуючи, як йому важко, коли ніхто не розуміє ходу його думок.

– Надсилання листів відбувається у понеділок. Ми можемо перехопити листа. Воно зараз у головному поштамті міста. А ви маєте право розкривати його.

- Ти геній, - радісно усміхнувся Рід і потягнув Річі в бік пошти. За час, що вони йшли швидким кроком, ніхто з них не промовив ні слова. У Гевіна в голові кружляв цілий рій різних причин, через які цього хлопця могли вбити. Він був військовим, він був малознайомим, він міг загрожувати комусь... і якщо вірити міс Вілмор, то він був тим ще козлом.

Річард теж мовчав. Було не зовсім зрозуміло, про що він думає, але навряд чи про те саме. Можливо, про пташок і бджілок? Гевін кинув погляд на священика. Ох, ні, настільки обманюватися щодо священика просто небезпечно.

- Що-небудь вже придумали?

- Замало даних, - відповів Річі, зовсім як розумна машина з фантастичних книжок романістів. - Тож поки що я підозрюю всіх.

Він зробив паузу і пояснив.

- Ну, крім нас. Тому що, по-перше, ми постійно були в полі зору одне одного і, по-друге, у вас немає жодної причини вбивати того чоловіка.

- Ну дякую, - чомусь розстроївся Гевін.

Річард задоволено посміхнувся.

- Серйозно, я знаю, що всі люди мають у собі приховану злість чи заздрість. Але я вірю, що більшість вміє приборкувати себе.

- Шкода, що не всі.

На поштамті гарненька руда дівчина, Анна, охоче видала їм листа.

- Сприяння поліції - головне моє завдання.

- От усі б були такими, - мило муркотів Гевін, поки Річі розкривав конверт. - Ну що там?

- Жахливий почерк. «La diable est là. A trouvé». Диявол тут. Знайшов, - прочитав священик. - Якось неінформативно. Хіба що нам допоможе адреса. Це одне з військових управлінь, але точніше я не скажу.

- А хіба це щось не у справах військових злочинців? - лагідно втрутилася в розмову Анна. - Або дезертирів.

Гевін і Річард переглянулися. А ось і мотив.

- Велике спасибі, Анно. Сподіваюся, наша тут присутність буде анонімною? - Гевін забрав у пастиря лист і сховав у внутрішню кишеню. - Усього вам доброго і велике спасибі за співпрацю.

- Може, надішлемо листа?

- Дамо телефонограму, явно буде швидше, - відмахнувся Гевін. - Отже, наш Грейсон побачив когось, кого впізнав. Хто ще був на грі?

- Ми, його брат і ображена міс, місцева письменниця і сімейна пара з Польщі.

- А ось поляки мене завжди дивували, - чесно зізнався Гевін. - Знаєш, де вони живуть?

Через півгодини вони вже стояли на порозі невеликого будиночка. Рід нервово переминався з ноги на ногу, роздумуючи, як би привернути їх хоча б до необхідності свідчити.

- Якщо що - це ви мені сказали, що вони говорили із загиблим.

- Ти не змусиш мене брехати. Ми всі були там. І просто зайшли сказати, як нам шкода. І що ми щиро переймаємося тим, що сталося.

Гевін упевнений не був, але нехай святий отець зробить за нього частину роботи. Чому ні?

***

Вони пили чай і слухали розповідь про жахи війни. Пара явно любила один одного.

- Ми взяли інші імена, - сміялася місіс Емма, - так простіше.

- Асимілюватися.

- Звідки у вас шрам на лівій руці? - отець Річард, як завжди, задав дивне запитання, що поставило всіх у незручне становище.

Вільям зупинився і перепитав:

- Що, вибачте?

- Шрам на лівій руці. Там ставили татуювання солдати есесів. А потім, побоюючись гніву, зводили. Найкращий метод залишає шрами.

Вільям усміхнувся і коротко кивнув.

- Вірно, святий отче. Я був там. І за це буде соромно до кінця життя.

Гевін сам не зрозумів, як стиснув кулаки.

- Ви є солдатом нацистської Німеччини, - пробурмотів Гевін, і перевів погляд на Емму. - А ви? Ви знали? Просто... ви, яка пережила жахи табору, і охоронець?

- Він найчудовіша людина у всьому світі, - твердо вимовила Емма, хоча її голос тремтів, очі залишалися сухими й нестримно блискучими. - Я знаю, що він нікого не вбивав, інспекторе. Ні сьогодні вранці, ні тоді, багато років тому.

- Табір нас і звів, - чоловік повів плечима. - Мені дісталося охороняти барак із жінками та дітьми і...

- Він допомагав нам. Як міг, організував кілька втеч, перед самим звільненням його спіймали і збиралися розстріляти! - Емма сплеснула руками. - Ви не повинні засуджувати його! І повинні зрозуміти причину того, що татуювання зведене, а імена змінені! Усе залишилося в минулому.

- Добре, - підняв руки долонями вгору Гевін. - Добре, заспокойтеся. Звинувачень вам ніхто не висуває, ми просто хотіли прояснити ситуацію.

Вони вийшли з дому, і Гевін чомусь почувався забрудненим. Немов впав у брудне болото минулого, розворушив намул і тину, і все смердить вогкістю і цвіллю. А була ж гарна зелена галявина з квітами.

- Ви засмучені, детективе? - тихо запитав Річард, легко ловлячи його руку.

Гевін повів плечима.

- Не знаю. Трохи, можливо. Дивно так, здавалося б, ось він, убивця, але я не чую його. Ну, це не він.

Річард повільно кивнув і з зітханням перевів погляд на церкву вдалині.

- Чесно кажучи, я втомився ходити пішки. Підвезете мене, інспекторе?

Гевін зацікавлено повернувся до нього. Йому здалося, чи це прозвучало як пропозиція?

- Тут же все так поруч, - не втримався, щоб не подражнити його Гевін. - А Христос обходив увесь світ так, на своїх двох.

- Це тільки тому що в його часи не було машин, - відмахнувся святий отець, сідаючи на переднє сидіння.

Гевін, усе ще хихикаючи, сів за кермо.

- Добре. Отже, ми прямуємо?

- У парафію, звісно ж, - Річард ледь посміхнувся. - Я довірив би місіс Хлої своє життя, але парафія це все ж таки моя турбота.

Рід сперечатися не став і поспішно вирулив на дорогу. Дуби на узбіччях зловісно схилилися до них, немов намагаючись підслухати.

- І все ж, повертаючись до нашої справи, як ви думаєте, хто той самий диявол?

- Гадаю, наша спільна проблема в тому, що ми погано знаємо французьку, а містер Грейсон, упокой Господи його душу, мав жахливий почерк, - почав Річард, тривожно вдивляючись у небо, хмари хмари клубочилися й, судячи з того, наскільки було задушливо, збиралася гроза. - І це ми думаємо, що лист був не зашифрований, а що як так?

По машині вдарили перші важкі краплі дощу й одразу посвіжішало.

- Тобто йдеться про щось інше? Не воєнні злочини?

Річі невизначено покрутив рукою.

- А що, як просто дружина-втікачка? Наскільки мені відомо, дружини мають властивість тікати і найчастіше їх називають дияволицями.

- Повіями, - підказав Гевін, дістаючи сигарети. - Але близько за значенням.

- Не можна курити за кермом, - дорікнув йому Річард. - Тим паче злива, дорогу не бачимо.

Гевін затиснув сигарету губами і звернув на узбіччя, зупиняючи і не глушачи мотор. Прочинив вікно у водоспад води і закурив.

- Дивно, - продовжив Річі, - чекав, ти пожартуєш про те, що чим раніше я зустріну своє начальство, тим краще.

- Хіба я коли небудь бажав такого? - Гевін усміхнувся. - Я ж ще не втягнув тебе у гріх?

Річард видав здавлений звук, напівсміх, напівстон.

- Ти нестерпний.

- Знаю, - Рід видихнув дим у вікно. - Але, святий отче, мною керує любов.

- Любов до плотських задоволень? - прикрив очі Річі, і Гевін не стримався, обережно поклав руку на його коліно, ледве стискаючи, так щоб дотик став відчутнішим.

- І це теж, але здебільшого кохання до тебе, так, - Гевін задумався, бо це дійсно було правдою. Він був закоханий. І не тільки в зовнішність, Річард був дивним. Дивним священиком. Але він був його дивним священиком.

Річард глянув на нього і трохи посміхнувся.

- Не можу описати, наскільки приємно відчувати таке. Таку... любов?

- Так. Я теж хочу відчути, - долоня Гевіна м'яко ковзнула вгору стегном пастиря, і той, усупереч усім страхам, не скинув її. Просто завмер, як кам'яна скульптура. - Розслабся. Ми нічого такого не робимо.

Принаймні, поки що, подумалося Ріду.

- Гевін...

Ох, так, подумав Рід, вимовляй моє ім'я. Тільки ти вимовляєш його так, що хочеться померти й воскреснути.

Але Річі не зупинив його.

- Ми не в церкві, - нагадав Гевін, відтепер задоволено притискаючи руку до паху, відчуваючи, що Річі теж подобається те, що коїться, хоч він і відводить очі, кусає губи, намагаючись вирівняти дихання, що збилося.

Йому подобалося.

Він хотів.

Був спокушений і спокусився.

Рід відчував себе підкорювачем. Першим у небесах, у космосі, першим на вершині Евересту, хтиво переляканим і збудженим до жаху. Він домігся. Зміг.

- Гевін.

Гевін сам не зрозумів, як його рука встигла вправно впоратися з ременем і ґудзиком на штанах Річарда, як ковзнула під тканину і торкнулася гарячого твердого члена.

- Святий отче, - зітхнув Гевін, відчуваючи, як пересихає в роті, хотілося вилизати цей член весь і повністю, але... Річі. - Можна я зроблю нам добре?

Річі виглядав, як олень у світлі фар, розгубленим і нічого не розуміючим, він тільки запустив пальці між стоячим коміром і шиєю, вочевидь, ця мазохістська колоратка не давала змоги нормально дихати.

- Так, - прошепотів він.

І, все, відтепер Гевін офіційно не відповідав за себе і свої дії. Він швидко, на кілька секунд притулився губами до губ пастиря і схилився до колін, розглядаючи член, усе ще погладжуючи його пальцями. І, тільки відчувши невпевнений дотик до плеча, схилився нижче, торкаючись губами голівки, м'яко пропускаючи її до рота.

Думки про те, що Річі так ніхто ніколи не торкався, майже спалювали. Гевін опустився повністю, насаджуючись ротом на член, сильно притискаючи його до піднебіння язиком, вслухаючись у чуже переривчасте дихання. Відчуваючи, як Річі хапається за його волосся, не притискаючи сильніше чи відштовхуючи, просто тому що не знає, куди подіти руки.

Ох, диявол...

Гевін був готовий до того, що кінчить у штани від одного тільки відчуття, що Річард поруч із ним, такий беззахисний і, блядь, нарешті таки дає йому. Хоч якось. Річард шумно дихав, скло машини запітніло, і Гевін розумів, що будь-який цікавий перехожий зможе застати їх у цій делікатній ситуації.

Думка гріла, але не відволікала.

Бо навряд чи хтось піде гуляти під такою зливою.

Річард застогнав, тепер сам закриваючи рот долонею, соваючись на сидінні, рефлекторно підкидаючи стегна. Гевін відсторонився тільки для того, щоб побачити свого священика таким збудженим і спраглим до нього.

- Скажи, що ти мене хочеш? - попросив Гевін, притискаючись щокою до вологого від слини члена. - Скажи, Річі?

Річард коротко вдихнув і кивнув.

- Хочу, - прошепотів він, і Гевін поспішив знову накрити його член ротом, відчуваючи пульсацію і солонуватий присмак сперми. Хоча йому самому теж вистачило лише слова, щоб спустити в штани. Він відсторонився лише проковтнувши все. Річард виглядав дивно, немов лихоманів. Обличчя вкрилося рум'янцем, а очі мерехтіли.

- Я потраплю в пекло, - пошепки пробурмотів він.

- Ну і добре, - погодився Гевін, - отже, ми й там будемо разом.

- Не впевнений, що Люцифер дозволить нам так і далі проводити час у компанії одне одного, - продихався Річард.

- А раптом Люцифер цілком собі нормальний хлопчак? - припустив Гевін, запалюючи цигарку, і охнув, бо Річі, його прекрасний і непорочний священик, витягнув цигарку в нього з рота і жадібно затягнувся. Відкинувся на спинку крісла і з задоволенням зітхнув, заплющуючи очі. Потім повозився, застібаючись.

- Я так не думаю... Гевіне?

Рід якраз дістав собі сигарету.

- Так?

- Підвези мене все ж таки. Хочу чаю. З м'ятою. Будеш каву?

Рід хотів узагалі все.

І найголовніше, щоб Річі був завжди поруч.