Милосердя наслідує Господа

Гевін зітхнув і, викуривши другу сигарету поспіль, повернувся до кімнати. Коліно вже не боліло, але до роботи радили не повертатися хоча б тиждень.

- Виглядаєш кепсько, - зауважив він відображенню. Навіть холодна вода не зняла наслідків довгого й солодкого сну на своїй нарешті подушці.

Він мав досить підступні плани на вечір. Наприклад, виловити отця Річарда й запросити до себе на чашку чаю.

Помолитися, постояти на колінах, блядь, гаразд, просто пообіймати Річі. Але той після виписки Гевіна зі шпиталю став невловимим, як сам святий дух. Від Хлої він знав, що святий отець їздив у Лондон до єпископа. І тепер Гевін губився в здогадках. Тобто отець Річард умний, вкрай розумний священик, але його релігійний фанатизм здавався Гевіну найдивнішим понад усе. Чи не міг Річі «покаятися» у своїх гріхах і отримати відлучення від сану? Вийшло б зовсім вже недобре. Гевін мучився незнанням і трохи безділлям, коли Річард все ж знайшовся, нехай і не без зусиль, у церкві.

- Я вже подумав, що ви уникаєте мене, святий отче, - зауважив Рід і посміхнувся.

Річард виглядав втомленим і трохи задумливим.

- Ваш візит до Лондона був вдалим?

- Як сказати, - незрозуміло відмахнувся від нього Річард. Пройшовся між рядами церковних лавок і опустився на одну, запрошувально поплескавши поруч із собою. - Не хочете зі мною на прийом? Заміський маєток, високе коло.

- Ти так усе це розписуєш, що відразу зрозуміло: тобі самому туди не хочеться.

- Не люблю колишніх політиків і військових із замашками диктатора. А там усього цього багато.

- Відмовитися?

- Ви можете відмовитися від присутності на обіді в головного інспектора округу? - запитанням на запитання відповів Річі.

- Так, якщо той любить свіжувати в підвалі шкурки ворогів і потім хизуватися колекцією, - Гевін усміхнувся. - Але що не так із тим політиком?

- З більшістю не так узагалі все, - Річард втомлено сперся ліктями на іншу лавку, в цю мить втрачаючи свою гордовиту поставу. - Цей тип пихатий, шкідливий і досить недалекий. І його чисті черевики нікого не обдурять. Невіглас невігласом і залишиться. І є його прийомний син, його племінник, - уточнив Річі. - Він одружився на вдові свого брата.

- І ти вважаєш це огидним?

Святий отець провернув перстень на пальці, змусивши Гевіна забути, про що вони взагалі говорили.

- Так. І в нього з сином... розбіжності. До мене звернулася мати юнака і попросила бути гостем, на час святкування. Якось так.

- І ти не можеш відмовити. Слухай, я правда, не розумію. Навіщо ти там будеш? Ну таке, не ладнають вітчим із пасинком, теж мені, новина, - усміхнувся Рід, зсунувшись ближче, щоб бути зовсім поруч зі священиком. - Хіба ти здатен щось виправити?

- Гадаю, у моїй присутності вони стримуватимуть себе, - Річард похитав головою. - Сподіваюся на це. То що, інспекторе? Складете мені компанію? Так мені буде легше пережити цей вечір, а вам дістанеться гарний віскі, смачна їжа і сигара.

- І поцілунок? - прошепотів Гевін, притискаючись плечем до його плеча.

- ...суміжні кімнати на ніч.

Гевін моргнув і перевів погляд на статую Діви Марії.

- Що? Мені здалося, що я почув щось дивне, але вкрай бажане.

- І поцілунок, - безтурботно посміхався Річі. - Гарний вікенд. Треба провести його з користю. Спочатку прийом, - священик так скептично окинув його поглядом, що Гевін внутрішньо наїжачився, - у вас є більш представницький костюм, інспекторе?

- А чим поганий мій єдиний костюм?

Річард похитав головою.

- Ходімо. Упевнений, у моєму гардеробі знайдеться щось підходяще. Комплекція у нас схожа, тож можна спробувати.

Гевін сумно зітхнув і всю дорогу довгими коридорами уважно вивчав свої рукави, намагаючись зрозуміти, що ж не так.

- Я вважаю, одяг має бути зручним, - спробував прояснити нерозуміння Гевін.

- Це й видає, що ви не англієць, містер Рід, а американець.

- У смокінгу бігати за злочинцями незручно.

- Мені все подобається, Гевіне, - зупинився Річі, вони якраз пройшли внутрішніми переходами в будинок священика. - Мені все подобається. Просто трохи вгамуй моє бажання прекрасного? Яке жадає побачити тебе в чорно-білому?

- Оке-е-ей, - Гевін підморгнув збентеженому Річі, - а ти одягнеш для мене парадну сутану?

Річард відвів погляд, але посміхнувся.

- Звичайно, Гевіне.

Рід, не стримавшись, м'яко потягнув пастиря за руку і торкнувся губами його скроні.

- Ось і домовилися. Мій поцілунок?

- Я думав приберегти його на закінчення вечора, - Річард облизнувся, і Гевін зрозумів, що йому уготована смерть від перезбудження. - Але можу передумати, якщо ви пообіцяєте бути чемним і просто відпочивати, ні в що не вплутуючись.

- Тільки якщо ти пообіцяєш мені те саме.

- Звичайно.

***

Прийом був шикарний, отець Річард розмовляв із леді Велорі, тож Гевін потягував шампанське й насолоджувався приємною розмовою з місіс Хлої (ну, він насолоджувався, вона, можливо, не дуже, просто кивала на його слова й теж уважно стежила за Річардом).

- Він ніколи не буде з вами, - раптово, немов сніг у квітні, зауважила Хлої.

- Що? - розгубився Гевін.

- Отець Річард. Він не буде з вами, - вона похитала келих із вином у руці. - Залиште ваші ігри. Ви тільки бентежите і себе, і його.

Гевін зітхнув і поморщився.

- Він сказав?

- Ні. Помітити не складно, якщо знати, куди дивитися, - Хлої знизала плечима. - Він просто не знає, як правильно себе поводити і послати куди подалі.

Гевін уважно дивився на секретарку і ніяк не міг зрозуміти, ревнощі це, чи щось інше?

- Заздрите, що я подобаюся йому більше? - не втримався він від провокації.

Хлої окинула його таким холодним поглядом, що він мимоволі відчув себе майже комахою перед ентомологом.

- Ти не думаєш про нього, тільки про себе, - відверто зашепотіла вона. - І якщо ти, у разі викриття, опинишся просто у в'язниці, як мужоложник, то він... він втратить усе. Сан, церкву, статус, життя.

- Він не собака, який підкоряється командам. Хлої, якби він не хотів, не тягнувся до мене, то я ніколи б не став наполягати, - Рід фиркнув і допив вино. - Тож...

- Не смій звертати його з істинного шляху. Про душу подумай, - Хлої стрімко пішла, розчиняючись у натовпі, а Гевін задоволено зафиркав. Звісно, тепер він точно відчував деяке самовдоволення. Річі обрав його.

Не її.

Його.

Гаразд, у Річі тут була справа, тож Гевін взявся звично чіпко роздивлятися всіх господарів: леді Велорі, вродлива жінка, яка в юності, певно, зводила з розуму одним лише поглядом, містер Етен, її чоловік (і брат колишнього покійного чоловіка), син Тео, з яким уже й під час прийому сталася сутичка. Хлопець повернувся з Південної Кореї і, як і будь-який солдат, ненавидів війну. І прийомна донька, здається китаянка, Гевін примружився, ім'я він не запам'ятав. Дивна сім'я. Ще був брат леді Велорі.

На його перший погляд зведені брат із сестрою відчували один до одного почуття куди як ніжніші за ті, що повинні відчувати родичі. Але він міг і помилятися.

Треба думати, почуття випаруються зі смертю батьків, за таку спадщину вбивають.

Гевін пройшовся залом, оглянув деякі дрібнички й пошукав поглядом пастиря. Той як у воду канув.

- Річард, чорт тебе забирай, залишив мене самого, - він зітхнув і взяв ще келих вина. Хотілося пива. Добру пінту темного і побитися. Схоже, Англія міцно засіла в ньому. Але в Кемблфорді поводитися як у Детройті було б нерозумно.

А шкода.

Вино налаштовувало на романтично-ностальгійний лад. Він любив Англію, і водночас йому подобалася Америка, куди вільніша. Може, варто вмовити святого отця, що йому слід проповідувати і за океаном? Було б чудово. Він відволікся тільки на хвилину, думаючи про можливість переїзду, як раптом зрозумів, що щось сталося. Ніхто не кричав, навпаки, гості притихли і він зміг розчути один лише слабкий хрип. Господар будинку, величезний чоловік, притиснув руку до грудей і заплющив очі, часто дихаючи.

Гевін швидко озирнувся, намагаючись відшукати поглядом Річарда.

- Усе добре, - відмахнувся від дружини й від доньки містер Етен. - Вибачте, панове. Старі рани. Мої прекрасні дівчатка подбають про мене.

Коли метушня трохи вляглася, Гевін знайшов Річарда, який розглядав величезне і чудово виконане опудало тигра. Видно, що робив його професіонал, звір скалився жовтуватими іклами і був напружений, як перед ривком до здобичі.

- Красиво?

- Варварство, - відповів святий отець. - Але звір красивий.

- Як думаєте, що сталося? - натякнув Гевін на те, що відбувається.

- Поки що нічого, - зауважив Річі, обходячи постамент і розглядаючи тигра з іншого боку. - Прийом майже закінчено. На добраніч, інспекторе.

Гевін прослідував за пастирем і посміхнувся.

- Відправляєте мене спати?

Річард глянув на нього і похитав головою.

— Просто повідомляю... кажу, що прийом добігає кінця.

- Так скоро! А я ще не оглянув цього чудового будинку. Пастирю, ви повинні показати мені все, куди гостям є хід. Хочу глянути.

Річард нарешті посміхнувся.

— Хіба кілька кімнат.

Будинок був величезний. Та й садиба, але сади не особливо приваблювали Гевіна, а ось інтер'єри кімнат, кожна у своєму стилі, трофеї та зброя на стінах, гобелени та глобуси, бивні слонів. Великі високі вікна. Деякі з кольоровими вітражами.

— Гарно, — погодився Гевін, упіймавши долоню Річі і погладивши зап'ястя.

Річард кивнув і, озирнувшись, переплів їх пальці.

- Річі? Місіс Хлої ревнує тебе.

Річард сумно зітхнув.

- Я думав про це. Вона дуже уважна. Але, гадаю, нам не варто побоюватися удару в спину, це не та людина. Вона просто хвилюється, що наші, — Річі позначив рукою простір між ними, — стосунки можуть стати причиною моєї розмови з єпископом.

- А вони не стануть?

Річі засміявся, хитнувши головою.

— Я можу перетрахати хоч усіх заміжніх жінок у місті, Гевін, але мене не відлучать, бо ніхто не захоче їхати до Кемблфорда.

Рід тихо пофиркав.

— О, які грандіозні плани, святий отче. А я за заміжню зійду?

Він сам не зрозумів, як це вирвалось, але тепер дуже шкодував. Це ж треба, кретин, ідіот, адже все тільки налагодилося...

— За заміжню ні, — Річі так гарно відвів погляд, що Гевін перехопив подих. — Та й монахиня з тебе не надто гарна вийшла.

— Ну, вибач, що я не юний хлопчик-хорист, — веселився Гевін, продовжуючи гладити його зап'ястя великим пальцем. Йому було дивно. Усі його стосунки і з жінками, і з чоловіками ніколи не були настільки глибокими та серйозними. Для нього принаймні. Може, й справді колись умовити Річі тікати з ним до Америки? Дикий захід уже не такий вже й дикий, але там все ще можна зникнути для всього світу.

— На добраніч, Гевін, — усміхнувся Річі. — Суміжні двері відчиняються з твоєї кімнати.

Гевін важко ковтнув. До біса натяки, Річі запрошує його погостювати на ніч! Кімната, яка була йому надана була такою ж помпезною, як і весь будинок. Гевін деякий час, до півночі, роздивлявся химерні статуетки і картини, а потім обережно прочинив двері до суміжної кімнати. Чомусь йому хотілося, щоб під сутаною опинилися панчохи.

Річі читав.

І цим розбив усі його фантазії. Серйозно. Тому що в тонких окулярах він виглядав ще гарячіше.

- Окуляри? — спитав Гевін, зачиняючи суміжні двері. - І піжама?

Річі оглянув себе і знизав плечима.

— Я пропонував просто поспати разом, якщо мій детектив придумав собі щось, окрім мирного сну, у великому ліжку — це не мої проблеми.

Рід кивнув і сів на ліжко поруч із пастирем.

— Чому ж? Я буду радий спати поруч з вами, святий отче, — Гевін притулився пліч-о-пліч і потягнув носом, вловлюючи запах мила і власний аромат самого Річарда. - І мені буде достатньо. Хіба що попрошу лише про один поцілунок на ніч.

Річі посміхнувся і зняв окуляри, тепер з цікавістю дивлячись на нього.

- Справді?

- Так. Я ж джентльмен, — зовсім серйозно кивнув Гевін і потерся губами об його вилицю, гаряче видихнувши у скроню. — А ще я люблю спати оголеним, святого отця це не збентежить?

— Тобто ти всю ніч будеш мерзнути і притискатись до мене?

- Ти розгадав мій план. То що? Ти подаруєш мені поцілунок на ніч?

Річард м'яко посміхнувся і настільки чарівно відвів погляд, що Гевін перехопив подих.

— Це значить “так”?

Річі кивнув головою і дозволив розвернути обличчя до Ріда. Той кілька мить милувався губами, перш ніж цнотливо торкнутися куточка. Пастир трохи змістився, притуляючись губами сильніше. Було дивно цілуватися так. Невагомо і майже безневинно, для Гевіна. Та й після всього, але це було так чудово, у своєму заворожливому безумстві. І ще в тому, що Гевін закохався й усвідомив це.

- Я люблю тебе, - несподівано для себе признався Гевін, видихаючи ці слова в його губи, поглиблюючи поцілунок і не дозволяючи Річі відповісти йому.

Можливо, він боявся відповіді.

Можливо, хотів відчути смак Річарда.

У будь-якому разі, зараз, у цьому спекотному вологому сплетінні язиків, вони обидва загубилися. Річі торкався долонею його щоки, а Гевін вибирав зручну траєкторію, щоб лягти на спину та влаштувати його на собі. Ну, або навпаки, він був упевнений, що йому все одно не обломиться, але цілуватися, притулившись пліч-о-пліч було незручно.

Все ж він затягнув Річі на себе, задоволено зітхнувши від відчуття щільно притиснутого тіла до свого власного. Річі протиснув коліно між його ніг, швидше за все спочатку в пошуку опори, але тепер Гевін терся об його стегно, здригаючись від відчуттів. І від того, як Річі цілував його. Сильно, глибоко та впевнено. Гевін стиснув його задницю, розуміючи, що такого шансу більше може не представитися, і повів долонями вгору, під піжамну сорочку, дуріючи від відчуття гладкої теплої шкіри під своїми пальцями.

Річард прогнувся в спині, притискаючись тісніше і, так, Гевін відчував його член під тонкою піжамною тканиною.

– Гевіне... – прошепотів Річард, ковзнувши губами по щоці й одхиляючись, дивлячись на Ріда світлими-світлими розгубленими очима. Тоді як Рід люто терся о його стегно, прагнучи наздогнати своє задоволення.

Він сильніше притис Річі до себе, тільки уявляючи, що той так дивитиметься на нього, коли вони нарешті займуться любов'ю. Дивитиметься, так само як зараз й буде плутано шепотіти його ім'я.

– Як же я тебе хочу, – видихнув Гевін, ведучи долонями вгору по його спині, цілуючи в шию... чи нехай Річі трахне його? Ще краще.

Річард завмер.

Блядь.

Гевін простогнав, він уже майже встиг кінчити, а тепер, коли поцілунок перервався, вони обидва зупинилися.

– Я... не можу, Гевіне.

Рід загальмовано кивнув. Ні, він знав, що такого слід очікувати, але ніяк не хотів визнати, що все так різко припинилося.

– Добре, – видихнув він, відпускаючи Річі, – можна ти подивишся на мене? Просто дивись.

Гевін стиснув свій член, розглядаючи як марно намагається заспокоїтися Річі, милуючись тим, як горять його вилиці, яскравими зацілованими губами.

– Ти такий гарний, – він перехопив його погляд і охнув, кінчаючи, продовжуючи бачити, як Річі дивиться на нього і кусає губи. Гевін тихо проскулив. Він, блядь, насправді бачив, наскільки збуджений Річард. І, можливо, трохи заздрив його витримці.

– Річі, – покликав він, простягаючи руку. І той посміхнувся, знову відводячи погляд. – Давай я приголублю тебе? Чи можу зв'язати, щоб це все виглядало максимально недобровільно?

Річі заперечливо хитнув головою, але не відсторонився, коли Гевін потягнувся до нього.

– Я просто торкнуся тебе, клянуся, що нічого більше.

Річі здригнувся, коли Гевін просто накрив рукою його член. М'яко стиснув пальці, справді не роблячи майже нічого. Просто гладив. Але Річарду було досить і цього, він нервово здригався, часто дихав, а зіниці зайняли майже всю райдужку.

– Ми з тобою загинемо від невдоволення, – прошепотів Гевін, майже садячи Річі собі на коліна, сильно рухаючи рукою на члені і потираючись обличчям о його піжамну сорочку на грудях, торкаючись соска губами крізь тонку тканину. Річард невпевнено поклав руку на його потилицю і притягнув до поцілунку, жадібного, жаркого.

Гевін був налаштований довго і ласкаво гладитись, але Річі здригнувся і охнув.

– Гевін! Я не планував прання так скоро!

Рід засміявся і показово лизнув пальці.

– Ти все зробив сам. Це не я.

Він знову повільно-повільно провів губами по пальцях, між фалангами, насолоджуючись тим, як Річі судомно ковтає і відводить очі.

– Хочеш, я тебе вилижу? Всього-усього? – хрипко запропонував Гевін, горло трохи саднило, але він все одно відчував збудження, що іскрами блукало під шкірою. І якийсь майже юнацький ажіотаж, бо Річі з ним, з ним й зараз. В одному ліжку. Можна буде притискатися і лапати його рівно доти, поки священик не випне його до біса через суміжні двері. Гевін заздалегідь посумував про це, але поводитися пристойно не почав. Він задоволене посміхався, повільно підбираючись ближче.

– Піжаму треба прати, то давай знімемо її? - промуркотів Рід.

Обережно розстібаючи гудзики піжамної сорочки Річі, ох, ось би його святий отець був під цим всім у тому корсеті, Гевін зашипів, тільки представивши це. Слід купити корсет, упіймати святого отця, коли той буде сам, і затягнути в нього. І панчохи.

– Святий отче, – прошепотів Гевін, так само повільно просуваючись униз, розстібаючи сорочку, – ви собі навіть не уявляєте, про що я думаю.

– І про що ж?

– Хочу вдягнути на тебе панчохи, тонкі, чорні, з високим поясом...

Річард не відповів, хоч збирався, навіть рота відкрив. Але потім, мабуть, переварив інформацію і зніяковіло відвів погляд.

– Щоб ти був у них, і ніхто, крім мене не знав... не бачив, не міг бачити, – Гевін усміхався, погладжуючи шкіру, груди, плечі, живіт пастиря. – Я дивився б на тебе годинами. Як на витвір мистецтва.

– Це навіть звучить збочено, – сказав Річард, перехоплюючи його руки.

– Збочено, так само збочено, як і те, що твоя піжама пахне спермою та хтивістю, святий отче. Роздягайся і ляжемо спати.

Річі відпустив його руки, майже ривком стягуючи з себе сорочку та штани. Гевін підняв брову, спостерігаючи за Річі. Той виглядав гаряче. Ось якби він так само зривав із себе одяг перед їхніми ігрищами.

– У прання. А ти спатимеш зі мною без одягу?

Річард красномовно потряс перед ним білизною і Рід посміхнувся.

– Все краще, ніж у піжамі. Я ніколи не звикну до них.

Вони лягли, Річі загасив нічник, Гевін втерся ближче до нього, щоб торкатися плечем плеча. О, він хотів би обійняти Річі, повністю розпластатися на ньому...

...але це були плани для пізньої ночі.

Коли вони обидва будуть сонні і Річі просто не зможе відбитися від його зазіхань.

Гевін вирішив, що це був чудовий вечір і завтра буде не менш прекрасний ранок. І що можна буде іноді їхати зі святим отцем у вихідні. До Лондона, наприклад? Там точно всім байдуже, що священик і чоловік ночують разом.

Ох, чортова провінція.

Гевін усміхнувся, коли Річард сам сповз ближче і зітхнув.

– Доброї ночі, Гевін.

– Доброї, – Рід повозився і знайшов долоню пастиря, стискаючи її.

Але нормально виспатися йому не вдалося, заважали каламутні сни, чомусь найзручніше, надто м'яке ліжко і тягнуче передчуття. Щось мало піти не так. Щось.

– Гевін, – Річард сонно притиснувся до нього. – Тихіше. Спи.

Він послухався і майже проспав кілька годин до світанку, коли Річард розбудив його, легко погладив перенісся.

– Іди до себе, – неромантично наказав найкрасивіший священик всього Кемблфорда. Але згладив це поцілунком.

Гевін сумно ліг на своє розстелене (для конспірації) ліжко, розуміючи, що вже не засне.

***

На сніданку все й трапилося. Хазяїн дома не спустився, і місіс Велорі, вибачившись, пішла за ним. Потім пролунав крик, і день перестав бути спокійним.

Гевін і Річард, переглянувшись, першими кинулися до сходів, забігаючи до хазяйської кімнати. І, очікувано, виявили істерично кричащу жінку і труп господаря будинку.

– Вже кочаніє, – Рід спробував випрямити пальці на руці мерця. – Річард?

– Я зателефоную в дільницю, – Річі м'яко обійняв місіс Велорі, обережно виводячи з кімнати й бурмочучи щось, що, напевно, заспокоїть її.

Втім, швидко повернувся, явно передавши жінку у втішаючі руки когось іншого. Гевін скривився – з усіх чеснот у священика була одна огидна якість, яку Гевін усвідомив тільки зараз – Річард любив смерть. Любив спостерігати за нею. Любив убивства. Так, він засуджував убивць, але вже вчинений злочин його інтригував.

– Повідомив про вбивство, – відповів Річі на його погляд і оглянув кімнату, а потім і тіло. Чомусь схиляючись над померлим і торкнувшись пальцем плями на його піжамі.

Гевін скривився і зітхнув.

– Дякую.

– Вже вигадав якусь версію? – Річард підняв на нього яскраві очі. Рід похитав головою.

– Ще ні. Знаєш, тут така неприємна ситуація, і я щиро сподіваюся, що з ним просто трапився нещасний випадок. Інакше підозрюваних величезна кількість і в тому числі ми з тобою. Буде кумедно давати свідчення, так.

– Він скаржився на біль у животі, мовляв, щось не те з'їв.

– Так, – погодився Гевін, оглядаючи величезну спальню господаря будинку, – все сильно скидається на отруєння. Але треба дочекатися звіту коронера. На що ви ставите? – поцікавився він у задумливого Річі. – Миш'як? Отрута для щурів? Стріхнін?

– Це не отрута, – відповів Річі. – І я зрозумію, що це, коли зрозумію, навіщо хтось дав йому кукурудзяне борошно. Ці плями та рідина в склянці. Розведене кукурудзяне борошно.

– Може, він мав на неї алергію?

Річард знизав плечима і зчепив руки, опускаючись навколішки поруч із мерцем. І Гевін хотів зробити зауваження, але промовчав. Схоже, у нього таки змогли викликати повагу до обрядів. Мабуть, передається крізь біологічні рідини.

***

Наряд прибув через чверть години і все закрутилося, допити, пояснювальні, інше... закінчити вдалося до пізнього вечора, Гевін уже валився з ніг, але хотів дочекатися звіту коронера.

Він уже був знову на роботі у своєму управлінні. І страждав, що їхній таємничий вікенд накрився неприємностями. І сердився на себе – бо тільки жалюгідна людина може засмучуватися, що його плани полетіли до біса, коли хтось інший помер. Егоїстично.

Коронер подзвонив і повідомив те, у чому, після припущень Річі, Гевін і не сумнівався - отрут немає. І що докладніший звіт буде вранці. Ще вони затримали пасинка вбитого, поки що за підозрою. Безліч гостей спостерігали частину сварки та майже бійку. Так що...

– Інспектор Рід? – священик був завжди вчасно.

– Боюся, я тепер небажаний гість у той хаті, бо доказів у мене немає, а людину я заарештував.

– Це не має значення, – Річі задоволено сів перед його столом. – Отрута. Це не отрута. Це тигрині вуса. Дрібно нарізані та додані в їжу.

Гевін зам'явся. Ось чому той самий Господь, якому старанно підносить молитви Річард, зробив його священиком, а не фахівцем кримінології?

– Ти впевнений в цьому?

– Так.

Очі святого отця просто горіли і Рід залюбувався. Таке бувало на проповідях, коли Річард, захопившись, здавався нескінченно щасливим, розповідаючи про любов до Бога і відшкодування гріхів, про те, що Біблія це звід вказівок і Господь не писав у ній про динозаврів, тому що людина повинна багато чого пізнати сама.

І тепер вуса, яких немає у Біблії.

Тигрині.

Так.

– Пам'ятаєте то опудало тигра? Гарне та детальне. Треба його оглянути.

– Стривай, – замахав на нього руками Гевін. – Ти кажеш, що хтось нарізав вуса тигра, насипав їх у їжу і від цього людина померла?

– Так, – скривився Річі, – вони протикають стінки кишківника, і викликають велику внутрішню кровотечу. Працюють як товчене скло. Або діамантовий пил?

– Якби ми не провели всю ніч з разом, – тихо-тихо почав Гевін, – то першим я запідозрив би тебе. Бо звідки вбивця міг знати про це все?

– З будь-якої книги, – знизав плечима Річард.

Гевін усміхнувся.

– Наскільки будь-якої? Я не зустрічав цього факту жодного разу.

– І все-таки, я маю алібі, – зітхнув Річард. – Мені не по собі. Вбивство ніколи для мене не було рішенням проблеми.

Гевін знизав плечима. Можливо, професійна деформація, але він вважав, що людська натура хоче вбивства свого кривдника у будь-якому разі.

– Хлопець перший підозрюваний. Навіть я зі своєю нульовою емпатією чую, що він ненавидів дядька. Який побрався з його матір'ю. Прям Гамлет якийсь.

– Можна поговорити з ним?

– Наче я можу тебе кудись не пустити? – зітхнув Гевін, беручи ключі, щоб відчинити камеру затриманого. – П'ятнадцять хвилин, святий отче.

Сам він встав віддалік, прислухаючись, але, як на зло, що в'язень, що Річард, говорили дуже тихо. Але інтонації змінювалися. Юнак то щось жарко пояснював, то мало не плакав, то нарешті зовсім затих. Гевін підійшов ще ближче.

– …відпусти сам. Я розумію, це жахливо, але каяття врятує твою душу.

– Я радий, що він мертвий, – це Гевін почув, – але я не вбивав.

Річард вийшов з камери й з докором подивився на явно підслуховуючого Гевіна. Та інспектор на гнівні погляди вже не реагував.

– Що ти дізнався?

– Таємниця сповіді.

– Значить кажи те, що таємницею сповіді не було, тим паче гріхи ти не відпустив, тож кажи.

– Пригости мене віскі? – опустив погляд Річі. – І я розповім, що можу розповісти.

Гевін тільки здивовано пирхнув.

– Чомусь я вважав, що тобі більше до смаку бренді. Ну, та гаразд. Ідемо. Я вчитимуся вивідувати таємниці у священика.

Вони пройшли до кабінету інспектора, звідки Гевін усе збирався, але ніяк не міг викинути химерні різьблені фігурки, що буквально заполонили простір.

У всьому відділку залишилися тільки вони, сержант на вахті, і замкнений у камері Тео.

– Так тихо, – прислухався Річард.

– Вечір, – Гевін дістав із сейфа пляшку і склянки, нічого не відповівши на глузливий погляд Річі. – То ти можеш мені розповісти?

– Причину сутички. Дядько Тео спалахнув нездоровою пристрастю до своєї прийомної дочки, і Тео застав момент... скажімо так...

– Він її лапав, – допоміг Гевін.

– Так, – кивнув Річард. – А місіс Велорі казала, що чоловік планує запхнути сина до закладу для божевільних.

– Щоб йому точно ніхто не завадив трахати дочку?

– Вочевидь, так, – уникнув відповіді Річард і підсунув до себе склянку. Але пити не став. – Ось усе, що я можу розповісти тобі.

– Хлопчисько вбивця? – поцікавився Рід, спостерігаючи за реакцією пастиря. Той ніяк не відреагував, тільки підібгав губи. – Так, я знаю, в будь-якому разі Господь йому суддя і таке інше, але, чорт, вбивця повинен бути покараний, нехай і вчинив злочин з благородним наміром.

– Він не вбивця. Він гадки не має, чому помер його дядько. Ще він звинувачує його у вбивстві батька. Там темна історія – брати любили походи, підйоми на скелі. І його батько просто не повернувся. Альпінізм є небезпечним заняттям, так, але Тео завжди казав, що це вбивство. Що його дядько завжди хотів його мати і, - Річі провів пальцем по склянці, змушуючи її видати тонкий кришталевий стогін, - і отримав її. Так чи інакше.

– Якщо припустити, що це правда, то підозрювані тепер — сама місіс Велорі, її брат і дочка, ніяк не можу запам'ятати її ім'я. Вони всі мають мотив. Хіба що в мотиві брата місіс Велорі я не впевнений, але навіть спокійні люди можуть зневіритися. Він любить сестру і, мабуть, чудово бачив, що чоловік практично виростив собі нову коханку.

Гевін мав доволі широкі погляди і був лояльний багато до чого. Але не до порочної невзаємної пристрасті літнього чоловіка до прийомної дочки.

– А ти не думав, що це могла зробити сама дівчина? – Він відпив зі склянки і видихнув. Бренді був гарний. – Вона ж не сліпа і те, що він розпускає руки, точно помітила.

Річард кивнув головою.

– У мене була така думка. Але доказів немає. Хоча я міг би спробувати це з'ясувати. Тим паче що ми запрошені на сніданок, інспектор.

– Та й брата вона явно любить значно більше, ніж прийомного батька, – продовжував міркувати Гевін. – А ще кому як не китаянці знати про те, що нарізані вуса тигра можуть убити?

Річард повів плечима і все ж таки відпив зі склянки.

- Китайці загадковий народ. У них є сотні способів тортур, вбивств та інших звірств і всі збочено-прекрасні. Дивно.

- Так. Тож у них я до їжі не доторкнуся, — Рід пирхнув і повів плечима. — Мій потяг до смерті тіки минув.

– А був? – спитав Річард, з таким своїм інтересом священика, який горить бажанням відмовити від самогубства.

– О, святий отче, у всіх буває. І в мене також. Але я вирішив підійти до справи творчо, адже якщо мене вб'ють, це не самогубство.

– Вам варто поберегтися. У Господа є плани на вас, – Річард зітхнув і відпив ще. – Боюся, сьогодні нам справді може загрожувати небезпека, особливо вам. Не хочу вас втратити. Будьте обережні, заради всього святого.

Гевін усміхнувся.

– Я буду обережний заради вас, отче, – він понизив голос до шепоту. – Я ж не встиг побачити панчохи та корсет знову.

– Знову? – здивувався Річі. – Я ніколи не вдягав панчохи. А ось корсет... так, це було дуже незручно. І як жінки у цьому дихають?

– Головне, щоб у ньому зміг дихати ти, – Гевін легко торкнувся своєю склянкою його. – Так що? Куди йдемо ночувати? До мене? А завтра повернемось у маєток на сніданок і з'ясуємо, хто ж вбивця?

Річард помовчав, роздумуючи, а потім кивнув.

– Ходімо.

***

У будинку опинилися швидко і насамперед Рід пройшов у ванну.

– Не знаю, як ви, святий отче, але я відчуваю, що страшенно забруднився. Бажаю відмитися та стати людиною.

– Я приєднаюся. Думаю, буде швидше та економніше, – рішуче заявив Річі.

– Та невже? – Гевін спіймав його за руки і притягнув ближче, цілуючи, тільки уявляючи, що можна буде гладити плечі Річі, слизькі від мила, що вони можуть полежати у ванній тісно притиснувшись один до одного. – Можна мені тоді тебе роздягнути?

– Можна, – кивнув Річі, у відповідь торкаючись ґудзиків його сорочки, розстібаючи та погладжуючи найстаріші, вже білі шрами на грудях. – Від чого це?

– Татарська шабля.

– Гевіне?

– Ну, в руках її тримав не араб, – Рід засміявся. – То ж давай забудемо. І займатимемося любов'ю. А не війною.

Річард усміхнувся.

– Чудова ідея.

Гевін із задоволенням стягував сутану, відчуваючи її щільність та тепло.

– Я думав про Лондон, – почав Гевін.

– Навіщо ти думаєш про Лондон, коли роздягаєш мене? – не втримався від жартівливого підкусу Річард.

– Або про Америку, – не повівся на цю провокацію Рід, уже розстібаючи ремінь чужих штанів, – а мій священик не хоче нести слово боже на дикі землі для втрачених душ індіанців?

– І ділити з тобою вігвам? – Річард усміхнувся, слухняно дозволяючи позбавити себе штанів та сорочки. – Я подумаю. Знаєш, я боюся штатів. Видаються вони мені дикими землями, які... які не підкоряться.

– Немає нічого, що не скорилося б вихідцям цариці морів, – Гевін із задоволенням провів долонями з обох боків Річарда і привернув його ближче. – Ми зможемо приборкати цю країну.

Річард засміявся.

– Прямо уявляю, як індіанці скидають пір'я та піднімають руки до неба з криками. Я не вважаю, що їхня віра неправильна, – зізнався він і замовк, бо Гевін з таким милуванням дивився на нього. І потягнувся торкнутися губ, закидаючи голову, вплітаючи пальці у волосся, ніколи ще їхня різниця в зрості не здавалася Річі такою привабливою та ідеальною.

У ванній Річі майже задрімав, він відкинувся на Гевіна і той під шум падаючої води, розповідав щось, що не вимагає відповідей, і мірно масажував йому шию і плечі.

Добре. Було так добре...

– ...так?

– М-м-м? – Річі посміхнувся і відкинув голову на його плече. – Ти щось сказав?

– Ти такий неуважний, – усміхнувся Гевін і похитав головою. – Я казав, що після цієї справи нам з тобою треба буде відпочити. Як відпочивають люди? Давай скатаємося до Лондона? Проведемо ніч у готелі? Сходимо до театру?

– Акторство гріх, – Річі позіхнув і потер очі. – Я зрозумів, що втомився. Давай заб’ємося об заклад з тобою на те, що мене спробують отруїти? Я тільки не знаю, куди підсиплять отруту.

– І навіщо вони це зроблять?

– Щоб довести невинність Тео.

– Не думай про все це, – попросив Гевін, потираючись губами об його щелепу, скроню, торкаючись руками живота, повільно опускаючи їх нижче, думаючи зупинить його Річі чи ні?

Річард просто спостерігав за його руками, вчепившись у бортики ванни. Але дихання його збилося, і Гевін визнав це чудовою ознакою. Коли він торкнувся пальцями члена Річарда, той був твердий і буквально просив ласки. Рід м'яко повозився, дозволяючи відчути своє збудження. Він усе думав, дуріючи від тертя шкіри, від ковзних дотиків і спеки, чи переступили вони ту саму невловиму межу гріха? Чи ще ні? І чи переступлять? Річі вигнувся ще зручніше, дозволяючи члену Гевіна ковзати між стегон, майже секс, але все одно не секс. Гевін легко стиснув зуби на підставленій шиї. Легко, бо не мав права залишити на тілі Річі жодних слідів.

Нічого.

Колоратка цілком би приховала укус, але тоді Річі хвилювався б, а цього Гевін хотів в останню чергу. Вони неквапливо потиралися, ковзали по тілах одне одного, Гевін пестив член священика і думав тільки про те, як було б чудово відчути цей член усередині, віддатися пристрасті й запалу, яки наповнять їх.

– Гевін, – прошепотів Річі, і Рід остаточно втратив голову. Стиснув пальці сильніше, він вже майже не дрочил, а швидше Річі сам трахав його підставлену руку, неконтрольовано скидаючи стегна. Гевін теж був на межі, Річ ще сильніше звів ноги, посилюючи контакт на затиснутий між ними член. Так чудово потираючись. Як же він хотів його, господи.

Гевін загарчав, стискаючись, мабуть, до болю і, не стримавшись, вкусив Річі в плече. Чи лопатку? Він не пам'ятав, куди цапнув, пам'ятав тільки те, що Річі скінчив саме від укусу, завмираючи, в судомі задоволення. Член тягуче пульсував у нього в руці, забруднюючи пальці спермою.

А сам він явно заляпав стегна коханця і, якби не вода, той напевно ошаліло дивився б на сліди пристрасті.

Гевін розслаблено відкинувся на стінку ванни і видихнув, насолоджуючись сонливою втомою. Він був готовий відрубатися прямо так, лежачи у воді, затиснутий приємною вагою Річі.

– Гевін? Ходімо спати, – тихо попросив Річард.

– Ходімо, – погодився він, але не ворухнувся. – Ти ж знаєш, що я люблю тебе?

– Та якось ось почав здогадуватися, – не втримався Річард, незручно вивертаючись, розплющуючи воду, щоб поцілувати його, – але продовжуй мені це говорити.

Гевін із задоволенням відповів на поцілунок і заплющив очі. Вилазити не хотілося, але довелося. Вони пройшли до спальні, де розтягнулися на ліжку, ліниво обнявшись. Рід подумав, що, мабуть, надто довго спав один. І це недобре. А ось Річі був без піжами і відчувався під боком чудово теплим та зручним.

– Я все ще хочу втекти з тобою.

– До Лондону? – усміхнувся Річі, так дивно-задумливо погладжуючи його щетину на горлі, проти вовни, наче коту.

– І в Америку.

– Я подумаю. Але поки що нам і тут непогано.

– Нам тут дуже добре, – видихнув Гевін, втискаючись у нього і зручно обіймаючи, відчуваючи, як його затягує в сон і як Річі продовжує його розмірено гладити.

***

Вранці Річі пішов.

Як завжди до світанку, тихо та беззвучно. Гевіну було прикро, що він не прокинувся. Він пам'ятав, як його цілували і він сонно намагався зловити його, але не досяг успіху. Довелося досипати самостійно, тому що встати у Гевіна ніяк не виходило. Він лежав у ліжку до того моменту, поки газета не вдарилася в його двері, млосно зітхаючи і потираючи очі.

Ось в Америці вони цілком зможуть лягти спати та прокинутися разом. Варто понишпорити щодо того самого пастора Джеймса та його хірурга. Потім. Вони явно розумніші за них.

Хм-м-м.

Робота тривала нудно. Гевін, навіть лірично чахнувши над справами та документами, задумався, що саме присутність отця Річарда і надає його життю сенсу? Чи значення? Загалом, щось із цих складних і незрозумілих йому матерій. Не встиг він зануритися в самокопані зовсім глибоко, як сержант повідомив, що дзвонив отець Річард і запросив його, від імені удови, на обід у маєток.

– Ох, вони і вас отруять, – журився сержант.

– Я ж тебе вибішую? – не втримався Гевін.

– Може, наступний інспектор буде ще гіршим?

Гевін усміхнувся і кивнув головою.

– Так і буде. Тож бережіть мене.

До обіду залишалося близько години, тому він встиг випити кави та з’їсти сендвіч, щоб за обідом стримувати себе, не капаючи слиною. А потім на машині спокійнісінько дістався маєтку, сподіваючись, що сьогодні все закінчиться і можна буде заманити Річарда до себе на бренді.

Він, намагаючись виглядати досить щирим, висловив співчуття вдові і дівчині-китаянці, яка зустріла його.

– Тео не винний, – зловила його за руку дівчисько.

– Я розумію, що ви, міс, дуже переживаєте за брата, але поки що слідство все ще йде і він підозрюваний. Можливо, щось ще проллє світло на цю справу.

Вона кивнула, але скоріше не погоджуючись, а якимось своїм думкам. Отець Річард усміхнувся і поманив його за собою. У ту залу де був виставлений злощасний тигр.

– Нічого не помічаєте? – спитав священик.

Гевін закотив очі і глибоко зітхнув, от чого Річі обов'язково треба говорити натяками.

– Ну, тигр остаточно облисів вусами. Хтось вистриг ще. І що нам робити? – він дивився на Річарда. – Слухай, є думка, що всі, хто перебуває за столом у небезпеці.

Річард кивнув головою.

– Так, але мені все ж таки здається, що ви найкраща мета для удару. Тому що саме ви тримаєте Тео.

Гевін скривився і зрадів, що поїв. Він не збирався торкатися їжі з вусами. Гидота.

– І що мені тепер робити?

– Просто не їжте, – усміхнувся Річі. – Можете пити, туди підкласти цю отруту не вийде.

– Чудово, – не втримався від сарказму Гевін.

Обід пройшов тужливо, переважно Річард тихо розмовляв з місіс Велорі, Гевін зображував, що їсть. Його погляд перехопив брат місіс Велорі і посміхнувся.

– Не розумію, чому всі зображають тугу, я радий, що Етен помер. Цілком щиро. Він був огидною людиною. І це милість Господня, вибачте, святий отче, що диявол прибрав його до своїх рук. Він не заслуговував померти з покаянням.

– Кожен заслуговує на сповідь на смертному одрі, – Річард глянув на чоловіка. – І ніхто не має права судити іншого. Ви не бог, щоб оцінити загиблого.

– Ну звичайно. Святий отець, бути безбожним виродком – це не те, що варто засуджувати? Бути вбивцею, брехуном, мерзотою?

– Несповідні шляхи господні, – Річард виглядав спокійно, але Рід відчував, що той не в захваті від необхідності захищати погану людину. – Вмирати без покаяння жахливо. Та й голослівно звинувачувати людину у вбивстві...

Річі точно не стерпів би і продовжив проповідувати, але осікся. Тихо брязнула ложка. Гевін обернувся, подивитися на нього, як на зло їх посадили не поряд і на одній стороні столу. Річі стискав горло, запустивши пальці під колоратку. І намагався дихати.

Першою зрозуміла, що сталося місіс Велорі. Вона застогнала, затуляючи руками обличчя.

– Ні-ні, тільки не знову!

Гевін злякався від жаху і, зовсім не знаючи, що робити, рвонув до Річарда, зриваючи колоратку і розстібаючи гудзик.

– Річард!

Він був нажаханий. Руки тремтіли, у горлі став ком, а бажання вбити того, хто насмілився підсипати смертельну отруту в їжу священика, стало буквально сенсом життя.

Він перетягнув Річі в крісло, не знаючи, що робити. І здригнувся, коли Річі сильно стиснув його руку, не так як чекаєш від вмираючого.

– Все добре, – прокашлявся Річі. – Ця річ убиває повільно. Ми ще встигнемо знайти вбивцю.

Гевін дуже хотів визвіритися, але завмер, приголомшений знанням. Якщо Річі такий спокійний, то протиотрути немає.

– Тепер очевидно, що вбивця не Тео, інспекторе, – Річі сів, роздивляючись зірвану колоратку, – подзвоніть і накажіть відпустити його.

– Я всю родину в катівнях згною, – прошипів Гевін, але сперечатися не наважився. Він випростався і окинув поглядом присутніх. – Усім залишатись на місцях.

Він підійшов до телефону, відчуваючи, як руки тремтять і як нервово стискається в грудях. Він зажадав наряд і дав розпорядження відпустити Тео. А потім повернувся до Річі. Той на вмираючого не був схожий, знову повернувся до зали з тигром і, важко опустившись у крісло, дивився на нього.

– Я зрозумів, детектив, – посміхнувся він. – Дивіться, сліди на килимі. Хтось підсував до нього крісло. Хтось, наш вбивця. Але всі в цьому будинку могли б дістати до вусів Тигри крім ...

– Дівчисько, – охнув Гевін. І кинувся шукати її по хаті.

Звичайно ж, вона втекла. Чорт! Він був готовий знищити всю сім'ю цілком і кинувся б за дівчиною, якби не вмираючий Річі. Гевін глибоко вдихнув і повернувся до кімнати, підходячи до пастиря і м'яко приховуючи його долоню у своїй.

– Ти не можеш залишити мене зараз.

Річард раптом розплющив світлі очі.

– Я не залишу.

– Мені не вистачить твоєї присутності там, десь на небесах! Ти мене тут одного залишиш!

– Все гаразд, – відмахнувся Річі. – Займися розслідуванням. Я буду в церкві.

Гевін рівно кивнув і виконав його прохання. Бо більше справді нічого не міг зробити.

***

Гевін увійшов до церкви з важким серцем та ненавистю до Бога. Він мав безліч причин, але найголовніша була одна, так.

Річі молився. Уклінний, у аналоя. На звук кроків він обернувся.

– Радий тебе бачити. Мені потрібно, щоб ти пообіцяв мені пробачити.

Гевін ковтнув, зчепивши руки перед собою. Він був готовий зробити, що завгодно заради Річарда і якесь прощення було меншим.

– Звичайно.

Річард якось дивно посміхнувся і підвівся, випростуючись.

– Я не вмираю.

Гевін завмер, зовсім заплутавшись. Чи не вмирає, а йде в руки Всевишнього? Так?

– Тобто...

– Зовсім. Я не їв.

Емоції наринули всі разом і першим бажанням було вдарити, другим розплакатися, третім упіймати Річі і виїбати його. Гевін глибоко зітхнув, старанно контролюючи свою погану вдачу і запихаючи тваринні інстинкти, туди, куди він дуже хотів запхати Річі щось інше.

– Ти просто вирішив, що я не вдарю тебе в церкві, – прогарчав Рід, ривком хапаючи і підтягуючи Річі до себе, що було нескладно, оскільки священик не чинив опір.

Річі тільки охнув і заплющив очі.

– Вибач, Гевін. Так треба було, я бачив, як вона підсипала отруту.

Гевін був лютий. Він мало не розридався в дільниці, а потім у машині, у нього ледве нутрощі не повивертало від горя, а Річард просто вдавав!

– Вона не хотіла мене вбивати і принесла протиотруту. Що безглуздо, тому що це лише міф.

Гевін струснув його, змушуючи заткнутися, і поцілував, майже вкусив, до болю втискаючи в себе. Тепер йому було байдуже, хто може побачити чи побачив їх. Він хотів відчути, що Річі живий. Його розум і врятувало тільки те, що він не до кінця усвідомлював, що Річі помре.

І може далі дихати, казати, проповідувати.

І тріпотіти в його обіймах, ледь відповівши на поцілунок. Гевін зашипів і буквально волоком потяг Річарда у бік коридору та його кабінету.

– Я через тебе трохи розуму не лишився.

Річард усміхнувся, якось п'яно і задоволено.

– Зате ти зміг зірвати з мене колоратку і майже поділ. Було палко.

– Трахнути б тебе прямо на аналое перед статуями, – продовжував злитися Гевін.

– Жорстко та незручно.

– Що? – від такої відповіді Гевін майже втратив свій запал.

– Що? – обурився Річі. – Ти там взагалі стояв колись? Ні, я можу уявити, як там можна...

Річі явно хотів вимовити "трахнути", але програв своєї культурності.

– ...зайнятися перелюбством, але це буде саме жорстко і незручно.

Гевін притиснув Річарда до стіни, дозволяючи відчути, який він злий і, блядь, чомусь збуджений.

– Тоді зійде і твій диван.

І Гевін знову поцілував його, жадібно і сильно, тепер відчуваючи руки, що його обіймають, і твердий прояв кохання під сутаною. Річі був живий і збуджений. І може йому, звичайно, знову не дадуть, але він щиро розраховував хоча б на мінет у виконанні Річі, тому що... тому що Річі сам штовхнув його на диван, і Гевін дозволив йому ривками розстібати ремінь, щоб торкнутися члена. Стиснути його і опуститися навколішки. Сковзнув його тілом.

Блядь, блядь, блядь...

Гевін настільки хотів цього, що не міг повірити у те, що відбувається. Що Річі стискає його стегна, потім ковзає долонями вгору, а його губи за дюйм від члена. Чи не вірилося. Але коли пастир м'яко ковзнув пальцями по всій довжині і притулився губами до голівки, стало надто добре. Гевін обережно опустив долоню на потилицю Річі, не штовхаючи і не спрямовуючи, просто зариваючись пальцями у волосся.

Майнула думка, що це все йому сниться, бо Річі б ніколи... хоч чому?

Річі прикрив очі, так добре стискаючи його член губами, торкаючись язиком, що Гевін поплив. Йому вистачало тільки самого видовища, що священик перед ним на колінах, жарко, загнано дихає і вилизує його.

Зрозуміло, що Рід не став сильно штовхатися чи намагатися притягнути голову священика, просто розслабився і дозволив собі насолоджуватися виглядом та досить обережними ласками. Річард, трохи освоївшись, м'яко спробував взяти глибше, очікувано здригаючись. Рід погладив плечі пастиря, уривчасто дихаючи. І, так, він не припускав, що сьогодні закінчиться якось так. Річі відсторонився, випускаючи його член, притиснув його щоці, потираючи, як кішка.

– Мені варто зізнатися і про дещо ще, – почав він. Примушуючи Ріда здригатися від шепоту слів, що вимовляються у вологу шкіру, від відчуття дихання.

– Ти все це навмистно робиш, так?

– Так. Я відпустив убивцю. Ви можете переслідувати і зловити, або... не переслідувати та залишитися?

Гевін зашипів, але сил заперечити не було. Він просто схопив Річі за волосся і впевнено повернув до члена. Можна вважати за спокуту. Ось тепер Річі намагався відсмоктувати сильніше, Гевін, звичайно, не тиснув, але виходило все краще і краще. Глибше. Гарячі. Він вигнувся, відпускаючи волосся коханця, надаючи самому вибрати, і Річард не випустив член із рота, поки Рід кінчав.

Відсторонився, витираючи рот тильною стороною долоні, так заглядаючи в його очі знизу вгору, що Гевін знову потягнувся торкнутися його обличчя, погладити щелепу. Річі здавався зараз не священиком, а, навпаки, кимось на зразок інкуба, неможливо бажаним демоном пожадливості та нереалізованого бажання.

– Я тебе люблю, – видихнув Гевін, – але все одно злюся.

– Я можу тобі розповісти? – запропонував Річі, погладжуючи його коліна. – Про вбивство? Якщо хочеш.

Гевін усміхнувся і м'яко потяг Ричарда до себе. Повозився і сів. Задер сутану і посадив Річарда до себе на коліна, квапливо розстібаючи його штани і торкаючись члена.

– Ти розкажеш. Поки я тебе гладитиму.

Річі повозився з півхвилини, тривожно озирнувся і глибоко вдихнув.

– А тебе не переконати?

– Торкати тебе за член? Ні. Не переконати.

Гевін стиснув його крізь білизну.

– Починай розповідати, а то я вирішу що спихнути тебе, і зателефонувати в управління, щоб оточили вокзал, привабливіше.

– Наш труп був поганою людиною.

Гевін ось прям проковтнув бажання сказати, що труп не міг бути «їх», ну та гаразд.

– Він справді зізнався у вбивстві батька Тео. Зізнався своїй дочці, коли вона принесла протиотруту.

– І?

Річард прикусив губу і завозився, намагаючись штовхнутись сильніше. Гевін взагалі перестав рухати рукою.

– Гевін...

– Річі? Говори далі, давай.

Річард сумно зітхнув.

– Вона не хотіла його вбивати, лише налякати, щоб він зізнався. Протиотрута, ох... не діє, але вона не знала цього.

Рід усміхнувся. Ось як? Це вже вбивство через необережність, але за вуха притягнуте.

– Він сказав, що вбив батька Тео, і що він забрав її з тих нетрів, на які перетворилося її місто тільки для того, щоб тепер вона ублажала його як дружина.

– Ось старий мудак, – осудливо погодився Гевін, поновлюючи рухи, стягнувши білизну, щоб стискати в пальцях чужий член, відчуваючи, наскільки той міцний, важкий і гарячий. І те, що Річі замовк, явно боячись почати плутатися в словах. Гевін усміхнувся і притягнув пастиря до себе, жадібно цілуючи і пестячи швидше, жорсткіше.

– Я прощаю, що ти відпустив убивцю і обдурив мене. Що до останнього - ми ще поговоримо.

– Вони просто, – Річі збивався і з думки і з дихання, жадібно вихоплюючи повітря. – Вони просто закохані одне в одного. І я...

– Ти вирішив, що вони дуже схожі на нас? – муркнув Гевін, потираючи великим пальцем голівку, задоволено відчуваючи, як Річі хапається за нього, стискуючи одяг, що збився.

– І це теж, – Річі потерся об нього щокою, так до біса мило, що Гевін пробачив йому його тупу гру на публіку. Явно з таким же поганим бажанням, щоб убивця покаялася. Він м'яко впіймав губами губи Річарда і той проскулив, йорзаючи, штовхаючись у долоню сильніше. І скінчив, коротко здригаючись і поскуливаючи.

Гевін задоволено фиркал.

– А ти просто маніпулятор, чи знаєш про це?

Священик опустив голову, але, посміхаючись, аж червоніючи щоками.

– Неправда. Я завжди дію на славу Господу.

– Не в цей момент.

– Не в цей, – погодився Річі, випускаючи його з хватки і тепер знову соромлячись, розглядаючи, як Гевін спеціально не відводячи погляду, повільно і демонстративно вилизує свої забруднені спермою пальці.

– Ось що ти робиш?

– М-м-м? Тобі треба було? – Гевін простяг руку Річі і посміхнувся. – Гаразд. Давай краще розкажи, як ми з тобою проведемо вихідні та відсвяткуємо нашу перемогу над злочинністю поза увагою твого секретаря.

– Можемо поїхати до Лондона, – запропонував Річі, спихаючи Гевіна вбік і теж зручно розповзаючись по дивану. – Там, здається, йде постановка Гамлета.

– Священник та театр?

– Мені подобається, – Річі заплющив очі, притискаючись до його плеча. – Насправді, подобається театр.