Милосердя наслідує Господа

- Мені здається, ми щось упускаємо, - святий отець роздягнувся, сутану було кинуто на спинку стільця, сам Річі став виглядати ще гарячішим у простій чорній сорочці та штанах. Він готував чай, а Гевін милувався ним, так, крадькома, щоб не витріщатися вже зовсім відверто.

- Що саме?

- Я знаю свою паству. І я спілкуюся з ними, з кожним. Часто. Я не вірю, що ми помилилися, слід привів правильно. І водночас я не вірю, що Вільям міг би хоч комусь нашкодити.

- Він був охоронцем у концтаборі, я впевнений, такі люди можуть усе.

- Ні, - Річард зітхнув. - Звучить безглуздо, але ні. Правда. Він не вбивця, він не... ні.

- Тоді хто?

Річард кинув на нього погляд.

- Моя теорія просто не може бути реальністю.

Гевін насторожився.

Розповісти Річі не встиг, вони обидва здригнулися від телефонного дзвінка. Річард зняв слухавку, звично поговорюючи:

- Добрий день, будинок священика Сент-Мері... так. Інспектор тут зараз.

І відволікся, простягаючи слухавку Гевіну.

- Це вас, інспекторе. Містер Вільям скоїв самогубство.

Гевін зашипів і взяв телефон. Черговий явно нервував і нічого не міг толком пояснити. Рід гаркнув на нього, нагадуючи про протокол, і просто почав ставити запитання за звичною схемою, хто, де, коли, яким чином.

- Мені потрібно йти, - він поклав слухавку і глянув на Річарда. - Зателефоную пізніше.

- Я можу залишити вас одного? І не думати, що щось станеться?

Гевін кивнув і простягнув руку, торкаючись щоки пастиря. Річі перехопив його руку.

- Піду з вами. З тобою.

Гевін уже відкрив було рот, щоб сперечатися, але осікся.

- Недобре передчуття, - пояснив Річард.

- Там не буде нічого страшного, забрати труп і подивитися передсмертну записку. Це все й так уже зроблено. Мені залишилося тільки поговорити з місіс Еммою і записати її свідчення.

- У такому разі, я тим більше піду. Бідолашна жінка вбита горем.

Чомусь Гевін відчував пастку. І це посилилося зараз, коли Річард сказав про передчуття. Погано, це погано. Рід, як би не намагався, не міг зрозуміти, у чому річ. Що його так чіпляє? У чому проблема?

- А вдова... ем-м-м... дружина не здалася тобі дивною? - сформулював Річард, нарешті, запитання.

- І чим же?

Гевіну здалося, але він не міг зрозуміти, що не так, не міг намацати, що саме його дратує, від чого тхне підробкою, немов від змішаного віскі.

- Вона світлоока і світловолоса, і красива.

Уперше Гевін слухав, як інший чоловік говорить про красу жінки без жадання.

- Справжня арійка.

Пазл склався.

Майже.

- Не може бути, - Рід зупинився, уважно роздивляючись Річі. - Ти думаєш?

- Наглядачів і ув'язнених розділяли тільки кілька цифр на руці, Гевіне.

Рід глибоко вдихнув.

- А якщо політв'язень?

- Малоймовірно, - Річард знизав плечима. - Для таких усе ж були в'язниці з людськими умовами. Не беруся стверджувати, але номер треба дивитися. Я маю втішити її. Взяти за руку.

- Як вигідно мати напарника пастиря, - розплився в усмішці Гевін. - А ти, - він зробив крок ближче, - не хочеш втішити мене? Теж узяти... за що-небудь? Можна й за руку?

Святий отець відштовхнув його, стягуючи зі стільця і струшуючи свою сутану.

- Не час для твоїх загравань. Ходімо, Гевіне. Я не можу допустити, щоб людина позбулася правильного поховання, якщо вона не була самогубцем. І не можу дозволити собі не дати шансу вбивці покаятися у скоєному.

- У такі моменти я не розумію тебе, - чесно зізнався Гевін.

Річард мав дивний вигляд. Одночасно рішучим і збентеженим, таким, що... що Рід не впізнавав його.

***

Вони дісталися будинку небіжчика в повному мовчанні, і Гевін укотре відчув це, фальш, коли вже паркував машину біля будинку. Тепер він усвідомив своє відчуття, від свіжоспеченої вдови смерділо брехнею. Вона була просякнута нею наскрізь. І тоді, під час першої розмови, теж.

- Наші найглибші співчуття, - дежурно кивнув він і отримав у відповідь такий самий «черговий» кивок.

- Я прийшов висловити співчуття щодо вашої втрати, - звично спокійно почав отець Річард, беручи вдову за руку. Місіс Емма підняла на нього почервонілі очі й завмерла, бо Річард провів долонею по її руці, піднімаючи вище рукав, вдумливо роздивляючись номер. Емма з роздратованим вигуком вирвала руку з його хватки, зло стягуючи рукав донизу.

- Ви, мабуть, забули, що я теж був на війні, місіс Емма, - почав Річард. - Але ви маєте рацію, ніхто не вдивляється в цифри. Усі вважають це чимось огидним. Відчувають сором. Але я побачив усе, що мені хотілося.

Гевін встиг схопити її за руку, перш ніж вона кинулася на Річарда. Її очі найнатуральнішим чином горіли люттю.

- Та як ти смієш?!

- Смію, бо всі творіння божі рівні, - Річі усміхнувся. - Не зовсім сходиться з вашою ідеологією. Ким ви були? Наглядачем? Адміністратором? Вам подобалося вбивати і катувати людей?

Гевін ойкнув, випускаючи її, леді боляче штовхнула його по нозі і, вихопивши свій пістолет, притиснула його до скроні Річі.

- Дістав свою зброю, інспекторе, - наказала вона, і Гевін завмер. - Давай-давай, ні ти, ні твоя кар'єра не переживете смерті священика. Тебе прокляне весь Кемблфорд, інспекторе Рід.

Гевін слухняно відстебнув кобуру, опускаючи зброю на підлогу. Йому начхати на Кемблфорд, але от убивство Річі він собі не пробачить. Нехай той і винен у тому, що він такий самовпевнений дурень.

- Скільки людей ви вбили, місіс Емма? - як завжди невчасно встряг Річард.

- Недостатньо, святий отче. А тепер ви й інспектор візьмете лопати, і ми підемо в ліс.

Під дулом пістолета вони все ж таки виконали вимоги, прямуючи до лісу, що починався просто за будинком вдови.

- Вам варто подумати про душу. Ви згорите в пекельному полум'ї, так чи інакше. Поки я живий, покайтеся, - Річард виглядав дивно спокійним. Гевін уже намагався зробити спробу кинутися на Емму, але та легко парирувала випад.

- Залиште мою душу мені. Тут ми нічого не вирішуємо, - вона зупинилася, коли вони зайшли досить глибоко в пролісок, - чудове місце. Приступайте, панове. Можете рити одну на двох, тоді вийде більш компактно.

- Я якось не про це мріяв, - пробурмотів Гевін, із зітханням встромляючи лопату у вологу землю. - Я покопаю, а ви поговоріть зі святим отцем, бо я хочу сказати вам багато всього, і це все не для вух священика. Мерзенна ти нацистська сука.

- Навіщо ви вбили чоловіка, місіс Емма? Ви ж любили його? Чи ні? Ви хоч когось у цьому житті любили?

- Розмови про душу і про кохання, - закотила очі жінка. - Немає ні того, ні іншого, отче. Мені шкода вас розчаровувати. Вілл був милим і не знав, хто я. Я навіть приспала його, перш ніж пристрелити. Думаю, він мені все-таки був дорогий.

- Ваша душа все ще при вас, - Річард похитав головою. - І ви знаєте це. Вона шукає спокути, боюся, ви зрозумієте це занадто пізно, - він відвів погляд. - Я помолюся за ваше усвідомлення.

Гевін обернувся тільки на звук. Хто б знав, що лопата при зустрічі з кісткою видає такий цікавий брязкіт. І, так, він бачив, як священик зарядив жінці лопатою по обличчю.

Річард схопив його за руку і смикнув за собою, змушуючи бігти.

Вони мчали через ліс, наче два перелякані зайці, петляючи і вслухаючись у шум за спиною. Що було нерозумно й неможливо, бо збите дихання й шерех крові заглушали взагалі все. До першої кривої гілки, що впала, або занадто високого кореня. Земля жбурнула Гевіна вниз, як злий господар неслухняного пса за нашийник. Він упав і, коли Річі потягнув його вгору, скоріше встати, встати і бігти, зрозумів, що не зможе.

- Давай сам, - відбився від його рук Гевін, - там прямо дорога. Повинна бути.

Річард похитав головою і спрямував погляд на звук, туди, звідки до них мчала божевільна Емма.

- Не тривожся, - пастир став на коліна біля нього і схилив голову. Заплющив очі і, блядь, Гевін хотів побити його як ніколи сильно, замість того, щоб рятуватися, той почав молитися.

- Credo in unum Deum, Patrem omnipotentem, factorem caeli et terrae, visibilium omnium et invisibilium. Et in unum Dominum Iesum Christum, Filium Dei unigenitum, et ex Patre natum ante omnia saecula...

Гевін злісно видихнув крізь зціплені зуби і ривком притягнув молящегося пастиря до себе. Що ж, зате вони любили одне одного до самої...

Пострілу все не лунало і він повернувся, щоб поквапити смерть, якось дратувало чекати.

Емма стояла над ними, навівши пістолет і якось дивно хапалася за горло.

Річард схилив голову нижче, молитва звучала майже речитативом, швидше, більше глухо. І Гевін не повірив своїм очам, Емма кілька разів спробувала уривчасто вдихнути і впала на спину, зариваючись пальцями в землю і хрипло булькаючи.

Він просто остовпів.

- Та годі!..

Він штовхнув Річі в бік, намагаючись висмикнути священика з його релігійного трансу. Той не ворухнувся.

- Річі, ти її прокляв, вона померла. Чому ти раніше не сказав, що так вмієш?

Тільки коли Гевін уже розтискав судорожно зведені пальці Емми від пістолета, Річі розплющив очі, розгублено озираючись.

- Усе добре, ми не померли, - відповів йому Гевін. - Ну або померли, і це рай, у якому тільки ми вдвох.

Річард перевів подих і кивнув, повільно піднімаючись.

- З тобою все гаразд?

Гевін забарився.

- Я ну майже. За винятком того, що я щойно бачив десницю господню в дійстві. Це так моторошно.

Отець Річард кивнув і підійшов ближче до Емми. Глибоко зітхнув і знову опустився на коліна, у вже звичній для Гевіна дії - читанні над трупом молитви. Відхідної, чи що? Він би от не став молитися за упокій мерзоти, яка намагалася їх убити. Причому добре його - але священика? Повинно ж було залишитися в людях хоч щось святе?

Але Рід гідно висидів до кінця імпровізованої служби і тільки тоді потягнув Річі за руку.

- Ходімо. Викличемо наряд і труповозку. Ти думаєш, це насправді Господь? Ну... дивно так.

Річард похитав головою.

- Так чи інакше, але його милістю ми живі.

- Тобто, - кульгав Гевін, і Річі пірнув йому під руку, щоб було зручніше спиратися, - ти хочеш сказати, що, якщо забажаєш, Гнів Господній впаде на того, хто спробує вбити його слугу?

- Думаю, цьому всьому є цілком раціональне пояснення, - відмахнувся Річі. - Боюся, ти плутаєш волю Господню, а так само диво зі знаменням.

- Поясниш? - попросив Гевін. - Нам усе одно довго тягнутися до будинку з телефоном. Ми добре бігли, як два найжвавіших зайця.

- Так, - погодився Річард. - Те що було зараз - це воля Господа. Упевнений, усе поясниться дуже просто, а не «вона померла, уражена невидимою силою ангелів». А от якби на неї зійшов небесний вогонь і вона згоріла - це було б знамення.

- Але все одно. У той самий момент, як ти почав молитися, - продовжував захоплюватися Гевін. - Серйозно, якщо все так і виявиться, я обов'язково візьму молитву на озброєння.

- Кожному варто взяти молитву, але не на озброєння, а просто в оборот. Щоб отець наш чув нас, - Річард глибоко вдихнув і зручніше перехопив його. - Сильно болить?

- Ні, - збрехав Рід. Боліло жахливо.

- Тепер тобі точно доведеться залишитися в госпіталі. Приноситиму тобі смаколики і читатиму біблію вголос.

- Це ось зовсім не те, як би мені хотілося проводити час, - пробурмотів Гевін.

***

І тут Річі мав рацію. Ну, в тому що Гевін застряг у лікарні. Ще в тому, що його контракт був продовжений і йому пафосно тиснули руку і говорили, як же пощастило округу, адже саме в них працює настільки самовіддана людина.

Він страждав, бо боліло коліно, а від посних облич зводило щелепу. Річард приходив щодня і вже на другий простягнув йому висновок коронера.

- Ціанід. Той удар, зсунув їй зуб і пошкодив капсулу, - він зітхнув. - Тепер я винен у вбивстві.

- Зовсім ні. Ти не знав, просто не міг знати, - Гевін спіймав його руку. - Давай хоча б ти не будеш божеволіти?

- Але це вбивство, - страждав Річард. - Ніби я вбив її, застреливши.

- Я думаю, твій бог розбереться, що ти не винен у цій ситуації, - Гевін погладив його тремтячі пальці, страждаючи від того, що двері палати відчинені, й там періодично миготять пробігаючі медсестри та лікарі, і він ніяк не може схопити Річарда і, притиснувши до ліжка, довго-довго цілувати. Доки той навіть своє власне ім'я не забуде.

- Цей гріх мені не відпустять, - продовжив Річі.

- Чому? - не збагнув Гевін.

Начебто сповідь зручна штука, тобі можуть пробачити всі гріхи разом?

- Тому що я не шкодую. І не каюся.

Гевін притримав язика, намагаючись не пригадувати всі хрестові походи та інквізицію.

- Але тепер хоч щось відволікає тебе від нашого... зв'язку.

Річард зітхнув ще сумніше, але руки не відпустив.

- Хіба так не має бути? Усім відплачується по справах? - Рід поморщився, коліно просто стріляло. - Можеш вважати себе караючою десницею?

- А це вже гріх гордині.

Гевін усміхнувся і, вичекавши момент, поки начебто коридором більше ніхто не йшов, притулився губами до його долоні. Потерся щокою об пальці, поцілував зап'ястя.

- Не думай про все це, Річі, - тихо попросив він, - якби не ти, то зараз ми обидва були б мертві. А отже, не приносили б користь суспільству.

- Користь?

- Так, - Гевін задоволено примружився, відчуваючи, як безвольна до цього моменту рука Річі здригнулася, погладивши його скроню. - Незаперечну користь, яку приносить наш із тобою союз, святий отче.