Милосердя наслідує Господа

Першим веселу статтю про відьом помітив Гевін і добряче посміявся з неї. Ще намітив собі обов'язково принести цю газету пастору і повеселитися разом з ним. Хоча — Гевін зручніше відкинувся на стільці і все-таки закинув ноги на стіл, та хай все піде до біса, він не буде приховувати, що він американець, набридло — хоча святий отець вкрай насторожено ставився до всяких чуток про відьом, шаманів і окультизм.

Його батьківщина славилася прагненням свободи, тому більшість чортів зліталися саме сюди.

Якась хрінь.

Він підвівся і поглянув на годинник, ретельно склав газету і нагострив ніс на прогулянку до церкви. Останній тиждень Річард перебував у піднесеному настрої і водночас залишався загадковим, що прямо вимагало затиснути пастиря і гарненько обмацати. Вони, як і раніше, балансували на тій дивній межі відносин, коли фізична близькість начебто є, але фактично — нібито і немає. Що плутало, бентежило і спантеличувало. Ще його почала лякати місіс Хлої, яка з такою люб'язною посмішкою пропонувала йому пиріжки і булочки з полуницею, що він щоразу (погоджуючись, під глузливим поглядом Річі) чекав, що там всередині щуряча отрута. Було моторошно, але ризик того вартував, і він ризикував. Охрініти.

Цього разу в церкві було урочисто тихо і прохолодно. Легенько пахло ладаном і свічками, все ж, ранкова служба закінчилася зовсім недавно, але, в цілому, було тихо. Гевін звично пройшовся по залі і, не виявивши Річарда, пирхнув. Пройшов до кабінету, не забувши посміхнутися в бік Хлої, і завмер, ледь переступивши поріг.

У Річі були відвідувачі.

Дивні, як здалося Ріду. Хоча б тому, що він учуяв американців, а їх тут особливо не водилося. Один із прибулих, світловолосий, наскільки можна було судити по маківці, затягнутий у чорну сорочку чоловік про щось натхненно базікав. Другий, темноволосий, мовчав, і в цій мовчанці було щось похмуре. Немов він заздалегідь ненавидів весь світ. І в чомусь Гевін був з ним згоден.

— Святий отче? — він постукав кісточками пальців по відчинених дверях, щоб позначити свою присутність. — Я відволікаю? Почекати чи ви будете зайняті сьогодні?

— Інспектор Рід, — посміхнувся йому Річі, але ось тією посмішкою, яка призначалася для всіх, не була особливою і не зачіпала очей. — Ні-ні, заходьте. Думаю, буде простіше, якщо представник закону буде в курсі того, що відбувається.

Гевін впевнено зайшов до кабінету, і тоді гості підвелися.

— Випадок у будинку Кастерів настільки дивний, що довелося викликати фахівця, — Річард прокашлявся. — Гевін, це Джеймс Кірк і Леонард Маккой. Панове, інспектор Рід.

Гевін потиснув обом руки.

— Приємно познайомитися, — Джеймс так відкрито посміхався, що неможливо було це ігнорувати. — Я радий, що поліція співпрацює з церквою. Такі союзи завжди хороші.

Гевін не зовсім погоджувався, але кивнув.

— А в чому ж ви такі... фахівці? — обережно поцікавився він.

— Одержимість, — Джеймс скривився. — Можливі її форми.

— Джим має дозвіл на проведення обряду ізгнання, — Річард похитав головою, явно благаючи Ріда утриматися від недоречних ремарок. — І щоб відрізнити її від божевілля або удавання, його супроводжує доктор Маккой.

— Насправді здебільшого я намагаюся не дати Джиму вляпатися в чергову історію, — буркнув Леонард. — І щоб відразу розвіяти всі домисли: я атеїст.

— Чудово, — абсолютно щиро зрадів Гевін. — Я теж.

Вони переглянулися, і, так, Гевін був упевнений, що вони могли б стати хорошими друзями. Очевидно, більшість поглядів на життя у них дуже навіть схожі. І смаки... на чоловіків. Тому що те, як дивився Маккой на Джима, видавало їхні стосунки з головою. Гевін замислився над тим, чи варто натякнути їм, що в Англії все ще все сумно з законами і на них чекає в'язниця або штраф. Просто щоб вони були обережнішими, чорт забирай. Гевін згадав про них. Точніше, про розмову Річі про них. Ну так, колишній священик і лікар.

Він мимоволі опустив погляд на руки нових знайомих і посміхнувся. Обручки були явно дешевими і досить скромними, але були.

— Що ж, — Джим кивнув. — Упевнений, ми в усьому розберемося сьогодні ввечері. Сподіваюся, Кастери зможуть прийняти нас вдень, щоб Боунс міг оглянути дівчину. І, якщо фізичних причин її недуги не виявиться, то можна приступати до обряду. Зустрінемося в будинку? — він кинув погляд на Річі. Той кивнув. — Чудово. А поки я помітив у вас чудові яблука. Дрібні, правда, але хотілося б спробувати. Ми зупинилися в готелі. Думаю, він у вас один, номер двісті два або три, там Ленн, ми відповімо в будь-якому випадку.

— Тож до вечора, панове, — Річард встав, проводжаючи гостей, потиснув руки, зачинив двері і тільки після цього помітив злий погляд Гевіна.

— Що?

— Екзорцизм, Річі? Серйозно?

— Якщо ти не віриш у одержимість, це лише твоя біда. Тож з нами лікар. Багато захворювань психіки схожі на одержимість.

- Піду з тобою. Хочу подивитися, як дівчисько чи хто там? Лазитиме по стелях і стінах.

Річард пирхнув.

— Ці погані вигадки підривають авторитет церкви в очах мирян.

- Ага. А обряди над душевнохворими їх убивають, — Гевін похитав головою. - Це зовсім варварство. Може, з бубном почнемо скакати?

- Гевін, - Річард виглядав розлючено. - Не перегинай.

Рід засоромився, але не надто сильно. Плюхнувся в одне із крісел і кивнув.

- Добре. Розкажи докладніше, гаразд?

- Давай так. Ти не віриш у Бога, це я пам'ятаю, хоч і є католиком. Ти віриш у щось надприродне? Загалом?

Гевін насупився, розуміючи, що питання слизьке і, якщо відповісти однозначним «ні, не вірю», Річі потім цього йому ніколи не спустить і буде нагадувати все життя. А він ото боїться привидів.

— Ну... Я вірю в невивчене, скажімо так. Мене лякають боги із книг Лавкрафта, наприклад?

- Тобто, - обурився Річард, - придуманий бог для тебе страшніший і реальніший за сьогодення?

— От давай не починатимемо мірятися, у кого бог придуманий, а у кого ні? І якщо так, то так: у чудовисько я вірю більше. Які люди, такі боги ім.

Річі насупився. Цілком чарівно.

Рід усміхнувся.

— Гаразд тобі, не треба на мене ображатись, я ж просто людина. Я можу помилятися.

Річард махнув рукою.

- Чаю?

Гевін кивнув і зручніше сів у кріслі, спостерігаючи за переміщеннями пастиря кабінетом.

- Ці твої друзі, - Гевін виділив інтонацією слово. - Вони взагалі звідки? Ну крім того, що явно американці, і той, який лікар, з Джорджії.

— Ти це зрозумів за п'ятихвилинною розмовою? — захопився Річі, ставлячи перед ним чай та вершки.

— Який тоді з мене був би інспектор? То що ти про них знаєш?

— Тільки те, що ти. Хіба що з Джимом був знайомий до його відлучення від сану. Він чудова людина. Із тих, кого всі люблять. Але тобі, мабуть, не сподобається.

- Чому це?

– Він любить бути у центрі уваги, ти теж. Це дратуватиме вас обох.

– Ось як. З його схильностями тут, принаймні, незручно ставатиме центром загальної уваги, – Рід із вдячним кивком прийняв чашку з рук Річарда, встигнувши ковзнути пальцями по пальцях. – Отже, я можу не турбуватися.

Річі кивнув і сперся стегном об край столу.

– Про це так. А ось про Кастерів треба. У їхнього будинку досить похмура історія і я, погодься, не найсхильніша до містифікації людина, нехай і воцерковлена, тут побоююсь будувати якісь припущення.

– Тобі страшно?

– Будинок дивний. Я не вірю в примар, але там на мене впала картина.

– Якби я був картиною, я б на тебе теж упав.

Річард глянув на нього, і Гевін подумки обсмикнув себе.

– Вибач.

– Сестра місіс Кастер пропала там. Багато років тому. Довгий час підозрювали у викраденні та вбивстві чоловіка місіс Кастер, на момент цих подій Джордж, зрозуміло, її чоловіком не був. Але Діана зникла. І тіло її не знайшли. Маєток старий. І цілком можливо перебудований із абатства.

– Думаєш, там могли бути катакомби?

– Якщо й так, вони, напевно, поховані під шаром землі і сповнені води, – Річард знизав плечима. – Старі таємні проходи швидко стають непридатними.

Гевін сумно зітхнув. Та-а-ак, перспектива, розслідування одержимості в будинку на кістках. Він відставив чашку і підвівся, підходячи ближче до Річі, ловлячи його руку і погладжуючи долоню.

– Мені не до вподоби місця з величезною кількістю мерців, – зізнався він.

Гевін майже себе за язик вкусив, щоб не нагадати про те, що церква оточена цвинтарем, начебто. Але святий отець мав рацію. Тут не було гнітючого відчуття невпокійності, яке навіть Гевін, досить не чуйний до емпатії, все-таки іноді вловлював у стародавніх особняків.

– І до чого тут одержимість бісами?

Річард знизав плечима.

– Наукового пояснення такого немає. Кажуть, таке треба побачити. До речі, ваш новий знайомий, Леонард МакКой, є одним із дванадцяти людей, чия одержимість була доведена та успішно припинена. Розвій свої сумніви, запитай у нього, як це, коли легіон усередині, а ти всього лише додаток до власного тіла.

Гевін трохи зам'явся. Лікар не виглядав як людина, яка пережила щось подібне. Як би… Як при цьому залишитися атеїстом?

– Ось значить як.

– Ти про що?

Гевін подивився на Річі, лякаючись своєї здогадки.

– Мені здається, що позбавлення сану було умовою звільнення лікаря від одержимості.

Річард відвів погляд, проковтнувши, теж зрозумівши.

– Можливо. Цього ми не дізнаємося. І знаючи тебе, не питай нічого ні у Джима, ні у доктора, добре? – Річі потрусив його за плече.

– Добре, – видихнув Гевін, роздумуючи, це як сильно, напевно, треба любити, щоб трахнутися з сатаною, заради всього лише можливості врятувати цю людину.

Його мимоволі пробрало тремтіння.

І таке трапляється?

– Проте я хотів би подивитись на цю одержиму. Скажімо, як представник місцевої законної влади. Адже негоже приїжджим з такою великою метою тут крутитися без нагляду?

Річард усміхнувся і кивнув. А потім дивно швидко обійняв його, торкнувся губами губ і відсторонився, ніби поспіхом займаючи місце за столом.

– У мене є ще справи. Зустрінемось через пару годин? Думаю, будуть новини від доктора та Джима.

***

Гевін під'їхав до церкви і хвилин п'ять чекав, поки Річі вийде. Їхати було не те щоб далеко, але погода не тішила. Моментами зривалися краплі дощу, і Гевін за гнітючими тучами відчував, що всі ці сповнені води хмари тільки й чекають на нагоду обрушитися на них біблійним потопом. А ще йому сподобалося перечікувати дощ у машині разом із Річі.

Той сів на переднє сидіння, ритмічно перебираючи в руках чотки.

- Ти нервуєш?

- Я боюся одержимих, - зізнався Річі, - це як якби лікар боявся хворих. Неправильно, але я боюся.

- Річі? Я... ем... може, її огляне доктор Маккой і скаже, що це психоз? У жінок трапляється таке. Хіба мало що з ними відбувається? Може, вона вагітна і не хоче цього виявити.

- Я б хотів, щоб усе було так, - зітхнув Річард і швидко глянув на нього. - Просто такі прояви біса страшенно лякають. Я вірю в Господа, отже, визнаю, що є пекло і душі, понівечені, гнилі, рвуться звідти. І порок - провідник для них.

Гевін ніколи не зізнався б, але ледь не здригнувся, коли немов просто над машиною з оглушливим ревом прокотився гуркіт грому.

Немов знамення.

Ой, та годі.

– Поїхали, – вирішив Гевін. Від Річі він не відійде ні на крок, бо в нього явно якийсь свій релігійний колапс.

В усіх буває.

Джим і МакКой були вже на місті. Кірк радісно посміхнувся їм. Як і місіс Кастер.

– Моторошна погода, панове. Я вдячна вам, що ви змогли приїхати, – на цих словах світло блимнуло, тремтячи замерехтіло, тріпаючись немов спійманий метелик, і знову засвітило рівно. – Вибачте, погана проводка. У грозу щось завжди замикає. Мені часом здається, що залишити газові лампи в маєтку було б набагато безпечніше.

МакКой усміхнувся.

– Думаю, вам варто викликати майстра, який займеться ізоляцією. Тут сиро. Що ж, коли вже всі в зборі... – він глянув на Джима і той кивнув.

– Нам треба оглянути вашу дочку. Спочатку мій колега, не хвилюйтеся, він лікар.

Джим говорив і говорив, розмірено та заспокійливо, але водночас не мертво, не бубонів. Він говорив про необхідність виключити всі причини такої поведінки та самопочуття, щоб не накоїти лиха, тому що вигнання справа віснажлива насамперед для одержимого, а нашкодити вони не хочуть. Гевін навіть заслухався.

І проникнувся.

Річард був нехарактерно мовчазний, але розсіяний. Тож першим небезпеку помітив Гевін і смикнув Річі за руку, так різко як тільки міг. Люстра, величезна важка люстра, звалилася туди, де кілька секунд тому стояв священик. Проморгавшись від кришталевого дзенькоту й одночасно гуркоту, Гевін усвідомив просту істину - цей будинок не любить Річі. За що і чому невідомо, але не любить.

Місіс Кастер запричитала, нервово сплескуючи руками.

- Тут щось не так, я відчуваю, я знала, що цей будинок не прийме нас, занадто багато в ньому болю.

Леонард поставив на стіл медичний саквояж і вийняв із нього склянку.

- Присядьте. Відкрийте рот, - він капнув кілька крапель засобу на язик схлипуючій жінці і перевів погляд на Річарда. - З вами все гаразд?

Річі коротко кивнув, усе ще втискаючись у Гевіна. Начебто добре, але не зовсім.

- Давайте пройдемо до вашої доньки? - м'яко запропонував Джим.

Уже тільки з того, як доктор посміхнувся дівчинці-підлітку, Гевін зрозумів, що все гаразд і відкинув усі думки про містику. Місіс Кастер запросила їх попити чаю, поки лікар зайнятий бесідою.

- Вибачте мені нескромне запитання, - почав Гевін, - але чому ви виїхали з Лондона?

- Ох, зараз життя там не з дешевих. До того ж, незважаючи на всі тяжкі спогади, цей будинок - моє родинне гніздо, - жінка похитала головою. - Він завжди був із дивацтвами, але зараз наче щось сталося, досить моторошне, якщо примари минулого оживають.

- Тут раніше було абатство?

- Як ви здогадалися? Ах, так, - вона посміхнулася Річі, - святий отець. Багато вітражів на верхніх поверхах залишилися незмінними. Я вважаю, що ці скляні картини життя святих прекрасні. Так, раніше тут було абатство. Каплиця неподалік теж входила в їхні землі.

Річард кивав, задумливо торкаючись своєї чашки чаю за обідок, а Гевін дивився на його руку з обручкою. І страждав. Бо згадав, нарешті, що воно означає. Те, що пастир назавжди заручений із церквою і ніхрена нікому, крім неї, належати не буде.

Потім він перевів погляд на Кірка і Маккоя і трохи заспокоївся. Ось же, приклад перед очима.

- Ну, а ти, дитино? Тобі подобається в цьому будинку? - поцікавився Джим у дівчини, що мовчки сиділа. Та заперечливо похитала головою.

- Ні, тут дуже гнітюча атмосфера. А потім, ночами, я відчуваю, як у мене проникає зло.

Ага, подумалося Ріду, проникає, напевно, який-небудь дурний залицяльник. Зло.

- Ваша донька абсолютно здорова, - усміхнувся лікар. - Але їй подобається дешева театральщина. Мене, - його голос став серйозним, - куди більше цікавить: навіщо ви впустили люстру на священика? А якби вона не промахнулася? Хочете в закриту виправну школу для дівчаток?

Тепер Гевін уважніше вдивився в дівчину, і якщо спочатку вона вочевидь збиралася заперечувати, але тепер злякано дивилася на Річі.

- Усе ж добре. Я просто хочу виїхати звідси. Мені тут не подобається.

- Чоловік купив адвокатську практику в Кемблфорді, Алісо, - місіс Кастер явно злилася, але тримала себе в руках. - Ми не повернемося в Лондон.

Дівчина змінилася в обличчі. Вона дивилася на матір з такою ненавистю, що Гевіну стало погано. Ні, він багато чого міг зрозуміти, але ось так ненавидіти місце, де живеш...

- Прошу вибачити.

- Я нічого не робила з люстрою. З картиною - так, але люстру не чіпала, - виплюнула дівчина і зникла в кімнатах.

- Вибачте, місіс Кастер? - Річі як завжди м'яко взяв руку жінки у свої. - Ви не могли б розповісти про вашу сестру? Я розумію, що трагедія її зникнення все ще змушує вас відчувати біль, але, можливо, у цієї давньої історії теж є рішення. І завершення.

- Усі кажуть, вона втекла, але Марта була не такою. Вона любила маєток, шукала про його будівництво, захоплювалася архітектурою. Я не вірю, що вона втекла, але тоді вона швидше за все мертва.

- Будинок старий, - зауважив Леонард. - Тут напевно багато секретів. Раптом вона знайшла, скажімо, гроші і втекла вчитися архітектури або історії?

Ріду ця версія здалася непоганою. Для сільського лікаря. Джим же кинув на Маккоя погляд, який буквально вимагав заткнутися.

Місіс Кастер сумно зітхнула, Маккой торкнувся Ріда за плече.

- Як щодо сигарети?

- Так, будь ласка, - майже попросив він, цей доктор йому подобався. Вони вибачилися перед місіс Кастер і вийшли на криту веранду, дощ усе ще не закінчувався. Двері залишилися відчиненими, тож вони продовжували чути розмову.

- Я можу показати вам кімнату, в якій Марта залишалася, до того як зникла, - невпевнено запропонувала місіс Кастер. - Вона читала книжку, перед каміном, і на ранок її зникнення все так і залишилося. Вона навіть речей не взяла ніяких.

Джим переглянувся з Річардом і ввічливо кивнув.

– Так, було б цікаво.

***

Місіс Кастер провела їх до кімнати, що вражала своїм розміром і досить великим вітражним вікном. Темні стіни, оздоблені дерев'яними панелями, зжирали простір, високі книжкові шафи громадами чорних скель вирізнялися на тлі дерева, великий камін, холодний зараз, просто вражав розміром. Загалом, навіть беручи до уваги м'який килим на підлозі та вітраж, приміщення залишалося похмурим. Річард от ніяк не міг уявити, як тут можна було затишно сидіти біля каміна і, загорнувшись у плед, пити чай. Хоча... у всіх різні смаки. Він узяв книгу, самотньо залишену на чайному столику, перегортаючи сторінки. Джим роздивлявся камін, вивчаючи. Вітраж, цей ось конкретний, не зображував жодної сцени, просто був гарним орнаментом.

- Я думаю, - тихо-тихо сказав йому Джим, - що це ось могло бути зникненням із «закритої кімнати».

Річард глянув на нього і трохи посміхнувся.

- Джиме, ти завжди тяжів до таємниць.

Кірк неголосно розсміявся, і його голос віддзеркалився від панелей і пішов угору, до стелі.

- Звичайно. Але хтось мені казав, що до добра це не доводить. Місіс Кастер, можна попросити у вас кави?

Жінка пішла, і вони з Джимом ще раз обійшли всю кімнату. Джим був дивно мовчазний і задумливий.

- Я радий, що дівчинка не одержима.

- Я теж, святий отче, - Джим відповів і посміхнувся. - Вам чомусь ніяково, коли я називаю ваш сан, і це дивно.

Джим узяв у Річі з рук книжку, помітивши списану цифрами обкладинку, поклав назад на столик.

- Я відчуваю... не назвав би це страхом, радше упередження щодо одержимості.

Джим м'яко стиснув його лікоть.

- Я впевнений, що ви не зіткнетеся з цим. Справді.

***

Гевін слухняно підвіз «експертів» до готелю і курив у машині, чекаючи, поки Джим і Річі домовляться.

- До тебе чи до мене? - просто запитав він Річарда.

- До тебе, - Річі облизнув нижню губу і зітхнув. - Я турбуюся. Джим узяв кілька книжок із дому і це якось... не знаю, він чудовий, але допитливий, як лисиця. І якщо щось знайде, то побіжить перевіряти, нікого не попередивши.

- За ним догляне Леонард, - чомусь Гевін був упевнений, що Маккой узагалі очей не спускає з Кірка. - Ти не сказав їм? Ну, про нас?

- Навіщо б мені це було робити? - здивовано запитав Рiчi, намагаючись відібрати в нього сигарету, але Гевін не дозволив.

- Не знаю, - відповів він. - Просто ти і Джим виглядаєте такими захопленими одне з одним.

Річард помовчав, потім боляче ткнув Гевіна пальцями в бік і все-таки відібрав сигарету.

- Ми якийсь час навчалися разом. Що поганого в дружбі? - він затягнувся, прикриваючи очі, і тут же віддав сигарету Гевіну.

- Я просто ревную, напевно.

- Це зайве, - Річард усміхнувся, знову відбираючи сигарету. - Я щиро щасливий за них. І, до речі, Джим не в моєму смаку.

Гевін уважно подивився на Річарда, який курив.

- Я в твоєму смаку?

- Можливо, - Річі видихнув клуб диму. - Більш, ніж можливо. Ми поїдемо до тебе?

- Ох, так. Розгнуздано напою тебе чаєм. Ніякого ерл грея після п'ятої, - Рід завів машину і рушив у бік будинку.

Уже коли вони затишно сиділи на дивані, Гевін легко торкнувся його руки.

- Ти незвично задумливий. Тобто ти зазвичай і завжди наче не від світу цього, але сьогодні прям особливо. Щось трапилося? Страшне? - сам злякався своєї здогадки Гевін. - Тебе все-таки відсилають на якийсь покинутий острів із дюжиною хатин і все?

- Ні, - розсміявся Річі. - Просто я нервую.

- Ти ніколи не нервуєш.

- Та що ти? - здивувався Річі, сам торкаючись пальцями його шиї, погладив щетину. Потім, подивився на свої руки і зняв каблучку, залишаючи її лежати на столі. - Так зрозуміліше?

- Ні. Але якщо хочеш, їдемо в Америку з Джимом і Леонардом, і повінчаємося там. М-м-м?

Річард настільки сумно зітхнув, що Гевін відчув себе винним у всіх смертних гріхах. Він м'яко притягнув Річі до себе.

- Ні? Я не розумію, як твій... зв'язок із церквою може перешкодити нам бути разом. Або ми можемо перешкодити їй існувати?

- Я тепер розумію, що відчувають усі перелюбники, - невесело усміхнувся Річі, знову торкаючись обличчя Гевіна. - Чому церква вважає, що мої почуття до тебе - скверна? Мені іноді здається, що, можливо, у майбутньому церква схвалить такі союзи. У біблії нічого не йдеться про заборону на гомосексуальні зв'язки. Напряму.

- А в цій, - Гевін приплющив очі, йому подобалося, як його гладили, от нехай би Річі й далі не відволікався, - як її там? Книга Левіта?

- Вона належить до старого заповіту, тож ні. І, Гевіне, ти що читав біблію?

- Звичайно. Знаєш, я вважаю, що засуджувати будь-що, не знаючи, проти чого конкретно ти виступаєш, з упертості - доля підлітків. Ворога завжди потрібно знати в обличчя. Не ворога, звісно, але з релігією я знайомий не з чуток, - Рід повернув руку, торкаючись губами його долоні, самого центру. - Усе добре. Правда. Упевнений, у бога є план на нас.

- Треба думати, це хороші плани, - заплющив очі Річі, і Гевін нарешті поцілував його, сильно і глибоко. Він так сумував увесь день за дотиками, за обіймами, за можливістю бути близько-близько, торкатися його. Гевін так довгоочікувано-повільно розстібав сутану, що цього разу не витримав Річі, майже ривком вивільняючись із неї. І розстібаючи сорочку Ріда, майже зриваючи в якомусь хворобливому бажанні притиснутися, торкнутися оголеної шкіри. І Гевін був абсолютно не проти такого. Вони цілувалися, перериваючись на короткі миті, вдихнути повітря або впоратися з особливо впертим ґудзиком, і звалилися на диван, оголені, тісно притиснувшись один до одного.

- Гевіне? - Річі спіймав його обличчя в долоні й зазирнув в очі, помовчав, але продовжив: - Я хочу зайнятися з тобою коханням.

- І згоріти в пеклі? - Гевін запитував абсолютно серйозно.

- І згоріти в пеклі, - погодився Річі. - Але, можливо, ми опинимося в пеклі разом? І тоді все не матиме значення.

Гевін задоволено видихнув і притулився до нього.

- Чудовий особистий котел. Мені подобається. Річі, щоб зайнятися коханням, нам потрібно переповзати в спальню. Щоб по-людськи. І там є олія...

Річард знову поцілував його, жадібно притискаючись.

- Хочу...

- Я думав, що не дочекаюся від тебе цих слів, - пробурмотів Гевін, не вірячи, не дозволяючи собі вірити, бо, знаючи Річі, можна було припустити, що все знову може обламатися в останню мить. - Підемо? Я буду довго-довго гладити тебе, поки ти не скінчиш тільки від дотиків.

Річард гаряче видихнув йому в шию і кивнув.

Усю дорогу до спальні Гевін не відпускав його руки, боячись, що щойно відпустить - Річі дасть задню і втече. Головне, щоб не ожили забобони і пастир не закрився. Це буде зовсім жахливо.

У спальні Річі якось ніяково присів на край ліжка і посміхнувся.

- Іди до мене?

- Тут я маю тебе спокушати, - фиркнув Гевін. Тому що, так. Поки що виходило навпаки. А ще було незвично, бо з жінками нічого особливого не було потрібно, а з чоловіками Гевін спав давно і зазвичай украй нетверезий, тож...

- Тепер ти нервуєш, - зауважив Річі, як і раніше посміхаючись. - Я можу нічого не робити з тобою, - повторив він слова Гевіна, так здорово передражнивши інтонацію, що Рід розреготався.

Він плюхнувся на ліжко і згріб у обійми задоволено усміхненого Річі.

- Сьогодні наш перший раз, він буде особливим. Нам потрібно вирішити, хто з нас самець, а хто Річард.

Річі знову захихотів, повозився, торкаючись члена Гевіна.

- Де твоя олія? Її вистачить, щоб ще пом'яти спину перед найголовнішим?

- Звичайно.

- Тоді давай, - Річі задоволено витягнувся на ліжку. - Хочу масаж, і щоб мені його робив ти. Потім, так й бути, ми з'ясуємо, хто з нас домінуючий самець.

Гевін кусав губи і мовчав, окей, він зробить усе, щоб Річі сам просив його трахнути, стогнав і підставлявся. Він вивудив баночку з тумбочки, вилив на долоню і м'яко ковзнув руками по спині Річарда, відзначаючи невеликі шрами, сильні м'язи і красивий вигин попереку. Гевін легко розім'яв м'язи плечей, погладив лопатки і сильніше натиснув на пояс, прислухаючись до задоволеного пихкання Річі.

- Сильніше... - пробурмотів той, задоволено зітхаючи. Гевін слухняно натиснув пальцями сильніше, обводячи хребці, дозволив рукам зісковзнути з попереку ще нижче. І продовжив задоволено гладити задницю ковзкими від олії руками.

Річі загнано дихав у складені руки, але мовчав, що Гевін сприйняв, як згоду, але відсторонився, вслухавшись у розчарований стогін, і знову взявся повільно розминати м'язи спини, плавно спускаючись донизу.

Він почувався дитиною напередодні Різдва. Очікування тяжке, але воно того варте. Щоб серце солодко зламалося, очікуючи дива.

- Гевін... - нарешті Річард заговорив. Хрипким і зірваним голосом. - Ми... може, почнемо? Я дуже тебе хочу.

Рід слухняно знову ковзнув до сідниць Річі, м'яко погладжуючи, подражнюючи кінчиками пальців, але не проникаючи.

- Ти вирішив мені мститися?

- Ну що ти? - важко ковтнув Гевін, дозволяючи пальцям трохи зісковзувати. - Як ти міг так про мене подумати?

Гевін потягнувся, нависаючи над ним, притулився грудьми до його спини, губами торкнувся потилиці, легко вштовхуючись пальцями, відчуваючи, як туго Річі стискається на них. Як часто дихає і як калатає його серце. Гевін і сам був страшенно схвильований. Він усе ще боявся, що Річі ось-ось втече і все, більше нічого, навіть розмов не буде.

Але Річі кусав губи і совався, намагаючись знайти зручне положення. Рівно до того моменту, як Гевін усе ж торкнувся простати. Річард розплющив світлі очі й відкрив рота.

- Ще...

І Гевін послухався. Він був упевнений, що зможе кінчити тільки від того, як Річі зітхає і здригається від цих дотиків. Хотілося, щоб він так само стиснувся на його члені. Господи, так.

Гевін відсторонився, виливаючи ще більше олії, потерся об Річі всім тілом, як величезна кішка, дуріючи від дотику їхньої шкіри. Торкнувся губами кромки вуха, такого гарячого, цікаво, що стискає Річі горло сильніше? Сором чи все-таки бажання? Він хотів це дізнатися. Але зараз...

- Можна? Річі, можна?

Річард повернув голову вбік, глибоко вдихаючи, і кивнув. Добре, подумав Рід, узагалі чудово.

- Розслабся, вдихни глибше, - він стиснув стегна Річарда міцніше і повільно штовхнувся, відчуваючи, як напружився пастир. Гевін вштовхувався повільно, дозволяючи відчути кожен дюйм, ігноруючи природне бажання стиснути Річі сильніше, щоб точно не міг ворухнутися, і трахати. Він думав тільки про те, щоб Річі не втік від нього на ранок і взагалі підпустив до себе. Гевін втиснувся чолом йому між лопаток, Річі так красиво звів їх, змушуючи розум узагалі поплисти.

Лише одна думка билася в голові. Річарду має бути добре, так добре, щоб він не подумав утекти. Щоб він відкинув погані думки про гріх і прийняв їхній зв'язок як... як щось, що зійшло на них.

- Річарде, - прошепотів він. - Дихай, любий. Глибше, - він притулився губами до його спини, шкіра пахла олією, відчувалася слизькою і приємно теплою. Він вштовхнувся повністю, завмираючи, і сподіваючись, що не скінчить зараз же, тільки від охоплення і жаркого тиску на член.

- Господи, як же я тебе люблю, - видихнув він у шкіру Річі, починаючи плавно рухатися, не бачачи нічого, окрім куточка губ Річі, його вилиці та тремтливих вій.

Він був обережний. Не дозволяв кусати, не дозволяв залишити будь-які сліди. Просто обережно й повільно зайнятися коханням. Гевін майже ліг грудьми на спину Річі, побоюючись придавити, продовжуючи рухатися, вслухаючись у дихання, що збивається.

- Річі, - він трохи підвівся, сповільнюючись. - Підведися?

Річі слухняно вигнувся, від чого Гевін остаточно поплив. Він ковзнув рукою по боку, погладив здригаючийся живіт і опустив долоню на член, стискаючи і рухаючи в тому самому неквапливому темпі, що й трахав його. Гевін охнув, коли Річі вивернувся, перехоплюючи його погляд і, облизнувши пересохлі губи, попросив:

- Сильніше, будь ласка.

Ох, ось це було тим, що зірвало гальма. Рід улаштувався зручніше і набрав темп, вслухаючись, нарешті, вловлюючи скиглення, стогони, протяжні, нестерпно прекрасні.

- Гевін...

Він штовхався з жадібністю, якої давно в собі не помічав. Сильно, різко, і до біса добре. Для них двох. І був абсолютно, абсолютно щасливий у цей момент. Тому що Річі був із ним, був його, хотів його, належав йому, а не абстрактному богу. І скінчив він тільки тоді, коли відчув, як оргазм виламує Річі, як його член тягуче пульсує в його руці, забруднюючи пальці спермою.

Річард звалився на покривало, загнано дихаючи, а Гевін з останніх сил зміг відсторонитися і потерти очі. Він був просто щасливий. У нападі ніжності згріб коханця в палкі обійми й тихо вдихнув йому в шию. Ідеально. Ріда заповнив спокій, радість від усвідомлення правильності всіх дій.

Вони разом, і завжди будуть разом.

А потім накрило тривогою.

- Річі? - він струснув коханця, який майже задрімав. - Ти ж від мене не втечеш? Скажи, що не втечеш?

- Не втечу, - ліниво відмахнувся від нього Річі, і завозився зручніше, явно не плануючи більше ворушитися.

- Переосмислюєш руйнування ідеалів?

- Так-так, і крах власного всесвіту, Гевіне. Краще вкрий мене, не хочу прокинутися вночі злим і замерзлим.

Рід заспокійливо видихнув і накинув на Річі ковдру. Заповз під неї сам і посміхнувся, згрібаючи пастиря в обійми.

- Добре.

- Солодких снів.

***

Ранок почався з дзвінка телефону. Гевін потягнувся і зняв слухавку апарата, що деренчала.

- Доброго ранку, - Джим натурально щебетав. - Я не зміг знайти Річі і вирішив, що він може гостювати у вас. Можна його до телефону?

І перш ніж Гевін вирішив, що ж йому на це відповідати - Річі сам узяв слухавку.

- Я слухаю.

Що говорив йому Джим, Гевін не розібрав, ну крім того, що Річарду це не подобалося. Та й зосередитися було важко, бо оголений, сонний і скуйовджений Річі відволікав і виглядав надто мило.

- Не чіпай нічого, будь ласка! - встиг сказав Річі й досадливо поклав слухавку на важіль. Помовчав кілька секунд і, перехопивши погляд Гевіна, смикнув плечем: - Доброго ранку. У нас багато справ. Ну, або тільки в мене.

- Збігаєш? - обережно поцікавився Гевін. Річард усміхнувся, потім зніяковіло відвів очі й подався вперед, торкаючись губами губ Ріда.

- Ні. Я піду в душ. Один, тому що потрібно поквапитися.

Гевін усміхнувся.

- Біжиш до Джима.

- Так. Розповім усе потім, тож я пішов, - він знову торкнувся губами губ інспектора і злиняв у душ. Так само швидко повернувся вже одягненим, витягнув із рук сонного Гевіна чашку з кавою, зробив кілька ковтків і віддав назад.

- Усе я пішов. Знайдеш мене.

- Ага, - кивнув Гевін, ранок був стрімким і швидким, а він не встиг прокинутися.

От же...

Гевін не міг остаточно прокинутися ще з півгодини. Частково тому, що вчорашні картини, які поставали перед ним, дуже зачіпали серце й орган нижче, тож він розважився рукоблудством, а потім просто звалився лежати. Тупити. Ось чим він так не догодив світобудові, що вона, сміючись, закохала його у священика?

От був би Річі жінкою, вони б уже четверту дитину робили. Але... тоді це б не був Річі. І це були б не вони. Треба починати розмірено планувати втечу до штатів. Серйозно. Вибрати містечко повеселіше.

У відділку Гевін, через неможливо гарний настрій, складав орігамі із сьогоднішньої газети, тож дуже здивувався, коли до нього в кабінет ввалився той південноамериканець. Який доктор.

- Джим пропав, - сказав він замість привітання і тут же додав. - А ще твій пастор і дівчина Кастерів.

- Звучить, як початок дамського роману. Два священики та леді, - насправді по спині Гевіна пробіг холодок. Але такого прекрасного дня він просто... не хотів думати про щось страшне.

- Джим прокинувся, випив кави, з'їв яблуко, поцілував мене і сказав, що в нього залишилися деякі справи в маєтку Кастерів.

Гевін про всяк випадок озирнувся. Ніхто не слухав, але...

- Будьте обережні тут із такими історіями. Але давайте прогуляємося до проклятого будинку?

- Давайте.

Поки вони йшли, Гевін говорив. І розповів, що кілька років тому в тому маєтку відкопали труп, спершу думали жіночий, бо при ньому опинилося намисто, але як з'ясувалося - чоловічий. Із чітками з каменю.

Мертвий священик.

Часи церковних воєн.

- Мені не подобається, що в такому місці зникли ще два священики.

- І мені теж, - Леонард крокував поруч і хмурився. - Джим допитливий, як куниця. Ви... ви не чули їхньої розмови?

- Ні. Але Річі сказав Джиму нічого не чіпати. Що саме він не повинен був чіпати - хто знає?

Леонард важко зітхнув і похитав головою.

- Знаючи Джима, можна припустити, що це погано закінчиться. Усі священики у своєму бажанні допомогти божеволіють і кидаються грудьми на барикади?

- Боюся, що так, - Гевін відчув липкий холодок і глибоко вдихнув, уже майже шкодуючи, що не взяв машину. - Джим щось вивчав? Плани, креслення?

- І ще він потягнув ту книжку зі столу в залі з каміном. Сказав там шифр.

Уперше Гевін вирішив, що будівля має ні чорта не романтично-готичний вигляд, а лякаючий. На тлі світлого неба, весь величезний особняк виглядав хижим і неповоротким чудовиськом. Не позбавленим деякої грації високих арок і переплетення колон.

Місіс Кастер, повідомила, що Джим прийшов рано, досліджував кімнату, подзвонив по телефону. Як вона зрозуміла священику, бо він називав його на ім'я. І зник. Як і священик, який прийшов через півгодини.

- І ваша дочка?

Жінка злякано закивала, схлипуючи.

Вони пройшли в кімнату з каміном, і Гевін сів у крісло, намагаючись зрозуміти, що таке зробив Річі, що тепер зник. Леонард начебто виглядав спокійно, але в кожному русі відчувалася нервозність. У тому, як він торкався книжок, полиць, столика й візерунчастого різьблення над холодним зівом каміна.

- Вони кудись змогли пройти.

- У такі моменти я його ненавиджу, - зізнався Леонард.

Гевін підняв з підлоги книжку, що впала, явно впала, а не кинута. Мабуть, хтось недбало поклав її на край столика і та звалилася. На зворотному боці Гевін роздивився цифри.

- Леонард? - неголосно покликав він доктора. - Як у вас із шифруванням? Або анаграмами? Тому що це явно не моя стезя.

- І не моя, - зізнався доктор, розглядаючи цифри. - Зате тепер ми знаємо, що Джим і Річі дуже розумні. З усього, що я знаю - якщо будівля зведена за часів церковних війн, тут має бути потаємна кімната або хід, що веде кудись ззовні. Щоб ховати священиків-утікачів. Виходи можуть бути десь за півмилі від будівлі.

Леонард стомлено сперся на полицю каміна й обвів кімнату поглядом.

- З глузду можна зійти... Джим! - покликав він про всяк випадок, і Гевін слухняно притих, прислухаючись. Ніби нічого.

- Якщо в таємного ходу є вихід, то наші друзі з'являться протягом пари-трійки годин. Давайте вирушимо у відділок, а краще - у паб і поки що спробуємо відгадати шифр. І, якщо Джим і Річард не з'являться, то повернемося. Та й машину б узяти непогано.

Вони взяли карти маєтку в місіс Кастер. Ну і звісно ж заяву про зникнення доньки.

- Як думаєте, - Леонард зупинився, окидаючи поглядом будівлю, - вони довго зможуть блукати там, де вони зараз? Без води?

- Сподіваюся, їм не страшно, - видихнув Гевін. І чомусь згадав, що Річі насторожено ставиться до всякої містики і, як йому здається, зовсім небагато, але боїться привидів. - Ми знайдемо їх, а поки що... думаю, з ними все добре.

***

- Усе погано, - страждав Джим, він сидів на холодних кам'яних сходах, відчуваючи, як холод вгризається в тіло. - Це ж пастка. Пастка для єзуїтів. І ми, придурки такі, в неї потрапили. І добре я, але ти, Річарде?

- Я закріпив двері, щоб лаз не зачинився, але мила леді, висмикнула той свічник.

Дівчинка схлипнула.

- Це напевно сюди потрапила тітка. Тоді.

Річард похитав головою і м'яко обійняв дівчину.

- Нічого, люба, ми виберемося. Наскільки мені відомо, інспектор у курсі, де ми зникли. Як і доктор Маккой, гадаю. Вони відкриють хід.

Джим піднявся зі зітханням і, потягнувшись, спустився нижче, дивлячись на чорну воду, що затопила спуск униз, де теоретично міг бути вихід.

- Як думаєш, Річі, цю воду можна пити? Як тут із ґрунтовими водами? - він опустив долоню в чорноту, змусивши Річарда здригнутися.

- Не потрібно турбувати воду, це моторошно.

- Я надивився жаху. А це може нас врятувати. Просто вода.

- Ми зараз ще не вмираємо від спраги, - заперечив Річі.

Світло від захопленої дівчиною гасової лампи розганяло темряву і не давало змоги зовсім розклеїтися. Особливо тому що їхні ліхтарі вже не працювали.

- Там хід, - вказала дівчинка, мружачись. - Він продовжується. Ми можемо перейти або перестрибнути цей рів із водою, чи що це? За сімейними легендами десь тут заховано золото. Було б непогано його знайти.

Джим усміхнувся.

- Чудовий підхід до ситуації, що склалася. Річарде? Я спробую перебратися. Якщо тунель не звалився під своєю вагою, то...

- Джиме, ти промокнеш, замерзнеш і захворієш, - Річі похитав головою. - Давай не будемо?

Кірк усміхнувся і негативно похитав головою. Він швидко осінив себе хресним знаменням і, сівши на край уступу, плавно опустився у воду.

- Бадьорить, - пробурчав він і раптом здригнувся і тихо скрикнув. Але швидко взяв себе в руки і переплив рів. - Боюся, я знаю, куди поділася міс Кастер. І воду краще не пити, - він, тремтячи дрібним тремтінням, попрямував до тунелю.

І зник.

Надовго.

Дівчинка втиснулася в бік Річі, гріючи. Він обійняв її, сподіваючись на те, що все обійдеться, у голові крутилися дурні думки, що він не встиг попрощатися з Гевіном. З іншого боку Гевін точно придумає що-небудь. Шифр, що відкриває хід, складався з цифр святого писання, тож ні Гевін, ні Леонард не зможуть відчинити двері.

Пізніше повернувся змерзлий Джим, але залишився на тій стороні, щоб не лізти назад у воду з трупом.

- Що там?

- Там лаз кудись угору. Високо.

- Ми зможемо? - Річард невизначено пожартував рукою.

- Ні. Занадто високо. Навіть на голови одне одному станемо - не дістанемо, - Джим поїжився і зітхнув. - Залишається тільки чекати і сподіватися, що Боунс та інспектор Рід зможуть щось придумати.

Річард засмучено зітхнув і прикрив очі. Він от якось не зовсім вірив у свій можливий чудовий порятунок.

- Я все ж вірю в них.

Джим з того боку рову тихо хмикнув.

– Сподіваюся. Я просто знаю Леонарда. Він щось придумає.

– Вони ніколи не підберуть шифр.

– Їм цього не треба.

***

Першим зрозумів, що робити Гевін. Вони знову повернулися в будинок, у кімнату, з якої зникають.

Він зло штовхнув ногою камін і сказав.

- У мене в машині лом, я зараз повернуся.

Маккой похмуро кивнув і залишився обстукувати каміння. До повернення Гевіна з ломом він уже намітив дзвінкі порожнини.

- Б'ємо? - Леонард озброївся кочергою.

- Звісно. Очі! - Рід, прицілившись, рубанув по каменю. І ще раз. І ще.

Сам моноліт не піддався, але почав руйнуватися розчин, що утримує камені. Виходило витягувати блоки, забруднившись у пилу і кам'яному кришеві. За годину вони дісталися до механізму дверей і змогли відкрити його, застопоривши двері.

- Ага, - видихнув злий і брудний Гевін, - а вони, мабуть, відкрили цей прохід, просто натиснувши на пускову систему важелів.

- Так, - похмуро погодився Маккой і крикнув у темряву лазу, куди йшли гвинтові сходинки. - Джиме? Святий отче?

Кілька довгих митей панувала тиша і, нарешті, здалеку долинув голос.

- Гей! Ми тут!

Гевін міг прочитати на обличчі Леонарда полегшення. Говорив Джим. Вони кинулися вниз темним ходом і, за відчуттями, за десять метрів, побачили слабке світло гасниці.

Першою на Маккоя кинулася ридаюча дівчина, і це загальмувало його спуск. Гевін задоволено обійняв Річі, втискаючи його в себе так, що стало важко дихати. І тільки потім він почув, що Річі щось шепоче.

- Усе добре, Гевіне, ви нас знайшли. Ти знайшов.

***

Поки Джим, як припускав Гевін, остервеніло відмивався від другого купання в ґрунтових водах із трупом, їх відпоювали гарячою кавою. Місіс Кастер була вдячна за знайдену доньку і зовсім не засмучувалася через розламану стіну в тій вітальні.

- Я повірити не можу, моя сестра так і не покинула домівки, яку так любила, - вона схлипнула і сховала обличчя в хустку.

Леонард, який явно трохи розслабився, усміхнувся.

- Так, життя підкидає сюрпризи. Але без її нотаток ми б нічого не зрозуміли. У книзі від руки були замальовані камені в кладці. Тож це вона допомогла знайти вашу доньку і наших друзів. Це дивовижно.

Річард, загорнутий у плед, мовчав.

- Раніше в тому сховищі ховали священиків, - почав Леонард і зупинився, спіймавши погляд отця Річарда.

- Так, - кивнув він. - І такі сховища не відчинялися зсередини. І були чудово звукоізольовані. Я гадаю, що там, на дні в ґрунтових водах, знайдуться і ваші загублені родинні скарби. Упевнений, їх вистачить для повернення в Лондон. А вашу сестру, звісно, з вашого дозволу, я хотів би поховати. Вона має упокоїтися.

Місіс Кастер знову активно закивала. А Гевін подивився в чашку. Хотілося випити. Бурбон, джин, віскі, чого завгодно. І погляд Леонарда говорив про те, що він теж хотів би прикластися. Накидатися прям. Ось і Гевін хотів.

Місіс Кастер запропонувала їм залишитися, і Леонард погодився, і за себе, і за Джима. А Гевін і Річі вийшли до машини. Пройшли весь величезний двір у мовчанні.

- Я знав, що ти мене знайдеш, - усміхнувся Річі вже в машині. Гевін не питав, куди його везти і просто приїхав до свого будинку.

- Я все ще чекаю.

- Чого? - не збагнув Гевін.

- Ти виглядаєш як зведений затвор, або пружина. Чекаю, коли тебе зірве.

Гевін усміхнувся, закохано роздивляючись безтурботно спокійного священика.

- Я просто планую напиватися і молитися за твоє чудесне спасіння.

Річард зітхнув і обняв себе руками.

- У підземеллі я просто сидів і боявся, що ти раптом не попреш на пролом і... і станеш розгадувати шифр. Ми б загинули там. Джим точно, він наскрізь промок.

- Кажи мені, куди збираєшся йти. Завжди, - Гевін притягнув його до себе, швидко обіймаючи. - Будь ласка.

- Це все вийшло випадково, - обійняв його у відповідь Річі. - Я зрозумів, що Джим застряг там і зміг відкрити двері. І навіть поставив стопор, щоб вони не зачинилися. Але дівчинці стало цікаво. І в підсумку пастка замкнулася.

- Я радий, що ти живий, - підсумував Гевін, погладжуючи збитими об камінь пальцями його волосся. - Пропоную тобі теж напитися? І просто лежати й слухати дихання одне одного.

- Дуже романтично.

Річард усміхнувся і прикрив очі, притискаючись до нього.

- Більше ніколи не пропадай, - прошепотів Рід, притискаючись губами до його чола. - Або я тебе знайду і покусаю.

Річі тихо розсміявся і похитав головою.