Милосердя наслідує Господа

Їхнє життя стало розміреним. Ну, «їхнє». Гевін вважав їх парою. І те, що вони шифрувалися, як підлітки, здавалося б дурним, якби не в'язниця особисто йому за мужолозтво.

Але, гей, усі бачили святого отця, як тут можна було встояти?

У будь-якому разі їхнє життя стало розміреним. Так само відбувалися вбивства, найнезагадковіші, так само святий отець ліз не у свою справу.

Поки в Кемблфорд не прийшов поліомієліт.

Діти почали хворіти, а люди божеволіти. Гевін не міг нічим допомогти, і це було найгірше. Річард майже весь час пропадав у лікарні, як і багато хто з пастви, працюючи санітарами. Рід же просто намагався не зациклюватися і спілкуватися з населенням, заспокоюючи, умовляючи.

Але потім на схилі знайшли мертву жінку. З перерізаним горлом.

На схилі біля каміння.

Або навіть біля Каміння.

Місцеві вважали це місце повним якоїсь невідомої сили і, як розвідував сам Гевін, там раніше було язичницьке капище. Тобто в місті епідемія, що калічить дітей, люди, які починають божеволіти, і схоже, що жертвопринесення.

- Не вистачало мені ще хвилі колективного божевілля, - зауважив він, закурюючи і спостерігаючи за роботою коронера. Той усміхнувся і відкинув убік скальпель.

- Нічого цікавого, інспекторе. Померла від крововтрати, попередньо накачана снодійним і транквілізаторами, - лікар ретельно вимив руки. - Щось іще?

- Нічого незвичайного?

- Ну крім того, що вона явно довго стікала кров'ю - ні.

- Спасибі, - відповів Гевін, злячись на самого себе за тон, яким краще б було казати «горіть усі в пеклі, мразі», але це те, що він от майже ніколи контролювати не міг.

Це могло бути помстою, міс Трейсі була вродлива (і вочевидь жадана), могло бути злочином на ґрунті ревнощів і...

...і звісно ж могло бути ритуальним убивством.

Цього хотілося найменше. Гевін не був готовий розхльобувати чергову халепу з релігійним підтекстом. Йому вистачало релігії навколо всього, що відбувається. Люди божеволіли, мало не окупували церкву, молячись вдень і вночі.

Рід не був проти. Але вважав за краще «сам не плошати». Він піднявся на три поверхи і завмер біля інтенсивної терапії. Хотілося побачити Річі. Гевін ще подумав, наскільки все було б простіше, якби Річі був лікарем. Власне, нічого б страшного не було, якби вони жили разом. Або поруч? Так. Гевін почувався жадібним, майже алчним. Він хотів, щоб Річі проводив із ним більше часу. Але робити це, не привертаючи нездорової уваги громадськості, яка ретельно пильнує все-все-все і всіх, було неможливо.

Напевно, вся паства помітила їхню тісну дружбу. А якщо тих перемкне і... все? Їх же камінням заб'ють. Господь обрушив кару на них, бо інспектор і священик перелюбствують!

Річард вийшов і трохи посміхнувся йому.

- Здрастуй, Гевіне. Я думав, що ти у відділку.

Рід похитав головою.

- Ми можемо поїхати додому? Чи ти зайнятий?

- Поїдемо, мені дуже потрібно, щоб ти приготував мені каву. Я чув, - Річі сів у машину, втомлено торкаючись пальцями скронь, немов у спробі вгамувати головний біль, - що вже є вакцина. Але в неї немає ліцензії. І поки все це станеться безліч дітей помруть або залишаться інвалідами.

- Апарат «залізні легені» працює, - спробував його відволікти Гевін.

- Тільки вчора я поховав трьох. У такі моменти я сумніваюся, що бог існує.

Рід зітхнув. Щось у цьому було. Болісне, нездорове. Річі не повинен втрачати віру, це неправильно. Абсолютно.

- Я впевнений, що все в підсумку налагодиться. І діти одужують, і я розберуся з цим дивним убивством, - він закурив, вирулюючи до свого будинку.

- Що за вбивство? - стрепенувся Річі, немов вириваючись зі свого липкого павутиння одноманітної безвиході.

- Та так. Дивне.

- Я вірю в твій нюх, - втомлено посміхнувся він. - Розкажи?

- Убивство біля Каміння. Я не місцевий і не знаю, чим вони ще славляться. Начебто щось язичницьке?

- Так. Там поклонялися мертвим богам.

- Це ще що таке?

Річард поморщився, немов від зубного болю, але все ж продовжив:

- Мертві боги, які панують, але не існують. Наскільки мені відомо, там цілий пантеон лже-божеств, які просто не заслуговують і крихти уваги. Але... трапляється, що господь допускає щось моторошне і ті, чия віра слабка, звертаються до інших сил. А вбивство... воно?

- Жінка. Перерізано горло.

Річі не здригнувся, не поморщився, просто кивнув.

- І знекровлена?

- Так.

- Це логічно, але... дурне запитання: вона була незайманою?

- Що? - розгубився Гевін. - Гадки не маю, але швидше за все ні. Яскраво нафарбована, одяг зухвалий.

- М-м-м, - задумався святий отець. - Тоді дивно. Мертвим богам потрібні невинні. Насправді невідомо, які їм потрібні, але культисти завжди вважають, що незаймані краще.

Гевін поморщився.

- Мені здається, що жодна віра не повинна схвалювати вбивства, незайманих чи ні, кого завгодно. Це неправильно.

- Краще палити квіти, - Річард блідо посміхнувся і хитнув головою. - Щоб їхній запах простягався на довгі милі навколо.

- Хочеш, я поставлю вдома пахощі? Подарунок із Китаю, - Рід зітхнув. - Пахне лавандою.

- Хочу, - Річі виглядав страшенно втомленим, знесиленим, блідою тінню звичного себе. - Трупів багато. Мені тепер здається, що цей запах переслідує мене. Пали! - наказав він. Так раптово, що Гевін розгубився. Як ще він з'ясував, у Річі була погана звичка говорити без інтонаційного переходу, і іноді Гевін плутався в його фразах. Але навіть це було кумедно.

- Що?

- Пали, - розсміявся він. - Я не палю, але можу відібрати в тебе сигарету, на дві затяжки. Мені дуже потрібно.

Гевін слухняно закурив і заплющив очі, глибоко вдихаючи.

- Я уявити не можу, як моторошно тобі там працювати, - Рід простягнув цигарку Річі та ледь посміхнувся. - Але постараємося трохи відпочити ввечері. Мені самому погано, у місті просто моторошно.

Річард помовчав, потім зітхнув.

- Гаразд, добре. Так, покажеш мені матеріали справи?

- Ні в якому разі! - обурився Гевін і розсміявся на здивовано-образливий погляд Річі. - Але я безтурботно кину їх на столі в будинку так, щоб будь-хто з тих, хто завітав до мене в гості, зміг їх прочитати.

- Влаштовує. Тепер ти заманюєш мене до себе так?

- А працює?

Річі м'яко посміхнувся і відвів погляд. Абсолютно чарівно.

- Цілко-о-ом.

Сигарета повернулася до Гевіна і зотліла по дорозі до його будинку. У напівтемному коридорі Річі обійняв його за шию і притулився, тихо зітхаючи.

- Кава. Нам потрібна кава.

— А ти виспишся, — Рід м'яко торкнувся губами чола пастиря.

— У твоєму ліжку. Да-а-а, — простяг він це слово до зайвих голосних. — А ти теж спатимеш зі мною?

- І бачити сни, - погодився Гевін, легко цілуючи його. - Роздягайся і падай, я приготую нам пити.

Річард кивнув і дуже слухняно пройшов до спальні, чекаючи, поки Рід зварить каву. Навіть спостерігаючи за тим, як піднімається пінка, Гевін продовжував думати про вбивство.

Звісно, все могло бути просто тупим збігом, жінка легкої поведінки щось зробила не так, і її прирізали. Так, прямо там, на капищі.

Просто збіг, але в такі він не вірив.

– Я думаю, це ритуальне вбивство, – сказав він Річі, вручаючи йому, вже затишно сидячому у ліжку, чашку. Свою він спочатку хотів поставити на завалену книгами тумбу, але передумав і теж впхнув у руку усміхненому Річі. – Потримай, поки я роздягнуся.

– Гевіне, ти читаєш книжки, – знущався Річі, – не може бути.

– Так, я взагалі розумний, але нікому про це не кажи.

– О, ти хочеш залишитись в очах громадськості грубим поліцейським? Як у штатах? Таким сільським хлопцем, який дорвався до влади?

Гевін засміявся, плутаючись у штанах і ледь не падаючи.

– Не сміши мене. Мої співвітчизники не набагато тупіші за британців. Ну, майже всі.

– Лише ти геній, а вони - ні.

– Так, – погодився Гевін, – хвали мене. Кажи, що я найкращий?

– Ти найкращий, – кивнув Річі, вручаючи йому другу чашку кави. – Все так. А ще я майже звик до того, що ти спиш голий. І до того, як ти роздягаєшся.

– Я роблю це особливо? Краще за всіх?

– Ти так кидаєш штани... – Річі, мабуть, хотів покрутити рукою, але одумався, згадавши каву. – Цікаво.

Гевін усміхнувся і, стягнувши з себе спідню білизну, шпурнув до штанів. Потім задумливо окинув поглядом ліжко з затишно загорнутим у ковдру Річардом і спритно влаштувався поряд, перехоплюючи чашку. Смикнув спиною, щоб плечем втиснутися в Річі і задоволено зітхнув.

– І все-таки. Незабаром серпень. Не хочеш втекти і відпочити десь, де нас не знають, тиждень-другий?

– Це Кемблфорд, – Річі задумливо дивився в чорне дзеркало своєї кави і бачив там щось інше. – Я тут, доки смерть не розлучить мене з цим містом.

– Тобто мені тебе викрасти?

Річард похитав головою.

– Я викраду тебе сам.

Гевін облизнувся, звучало дуже багатообіцяюче. Але все ж таки те, що відбувається в місті, пригнічувало. Він дуже хотів, щоб усе налагодилося, стало як раніше, і щоб Річі більше не був таким похмурим, задумливим та сумним, як тоді, у лікарні.

Він звик, що Річі завжди безтурботний. Як і належить священикові. Він здавався недосяжним щодо простий емоційності. Наче й справді був вищий за низькі людські емоції та пристрасті.

Але для Гевіна він був іншим. Чи ставав?

Може, поряд із Рідом його щільна оболонка, шкаралупа, тріскалася і оголювала чуйну душу?

Гевін майже одним ковтком осушив чашку і притулився до Річарда, зітхаючи.

– Я тут думав, – Річард також дивився в чашку. – Що також хочу тебе. Так само, як минулого разу, але мені цікава позиція... того, хто подає.

– Грішити, то на повну?

– Так, – погодився Річі, відставляючи чашку і зариваючись пальцями в його волосся, так добре, що Гевін мимоволі заплющив очі, ось би Річі і не припиняв його гладити. – Хочу, щоб ти належав мені. Так само, як і я тобі. Абсолютно та повністю.

За такі дотики та слова Гевін був готовий зробити все, що завгодно. Буквально. Так що він першим потягнувся до ґудзиків піжами Річі, нарікаючи, що той ніяк не хотів одягти хоч щось менш закрите.

Пастир посміхнувся і пригорнув його до себе, цілуючи та огладжуючи, торкаючись члена кінчиками пальців.

– Я ось тут теж подумав, – промимрив Гевін, облизуючись, відчуваючи смак кави змішаний зі смаком самого Річі, – що ти нічого не порушуєш, святий отче. Безшлюб'я таке безшлюб'я, я згоден, щоб ти не робив мене «чесною жінкою». Отже, житиму з тобою у гріху.

– Гевін, – Річі спіймав його за підборіддя, заглядаючи в очі і знову цілуючи, – ти такий милий.

Рід задоволено заплющив очі, все-таки справляючись з піжамною сорочкою Річарда і поспішно витрушуючи священика з неї.

– Я дуже милий. Ти просто уявити не можеш.

Річі повозився, знімаючи штани, і вони нарешті притиснулися один до одного оголеними.

– А ти, – Гевін потерся всім тілом, як величезна змія, легко дряпаючи шию щетиною, і уточнив, насторожено: – Ти знаєш, що треба робити?

Річі сильно стиснув зуби на його шиї, так що Гевін зойкнув і зашипів від несподіванки. Річі ось можна було ставити на ньому мітки і кусатися – ніякої справедливості.

– Та якось здогадаюся, – з передчуттям прошепотів Річі.

Гевін не те, щоб злякався, але по спині пробіг страшенно приємний холодок, передчуття просто зводило з розуму. Він дозволив укласти себе на спину і задоволено відповів на поцілунок, відчуваючи руки Річарда буквально скрізь, він гладив стегна, торкався члена, легко стискав соски і цілував, не перестаючи. Мабуть, Гевін міг кінчити від цього. Тільки від дотиків та від усвідомлення того, що Річі хоче його. Так відкрито та відверто. Так.

Річі притиснув розкриту долоню до його шиї і Гевін ковтнув, відчуваючи всім горлом цей дотик. А ще у його неможливо ідеального коханця були явно темні та дивні бажання. Начебто таких – хапати його за горло, зав'язувати очі...

– Що саме ти хочеш? – Гевін подався вперед, щоб долоня Річі сильніше втиснулася в його шию. – Я все зроблю.

Пастир усміхнувся і кивнув.

– Хочу взяти тебе зі спини.

Чорт, ось тепер Гевін теж цього хотів. Вони встигнуть наобійматися. Ця поза була твариною. Але найгарячішою. У його особистому естетичному баченні, бо він так часто задивлявся на шию Річі, на його лопатки та хребет, на світлу шкіру з розсипом родимок, що чудово уявляв собі, як це все виглядає.

– Тільки якщо ти пообіцяєш мене кусати.

– Обіцяю кусати.

Гевін, слухняний рукам Річі, перекинувся на живіт і тихо зітхнув, чекаючи на дотики. І вони були. Річард огладив його спину і спустився нижче, торкаючись сідниць. Потім гнучко потягнувся і взяв із тумбочки забутий флакон олії. Так само обережно торкаючись його. Гевін розслабився в його руках, передчуваючи. Зрештою, він ось у такій позиції з чоловіками не був. І не збирався, так. Але... це ж Річі. Його Річі, якому можна все.

Річард м'яко огладив його пальцями, слизькими від приємно теплої олії. Не проникаючи, легко подразнюючи, натискаючи на м'язи кінчиками. І Гевін зрозумів. Річі хоче, щоб він просив. Ось з біса, звідки таке у пастиря?

– Річі? – покликав він, уже знемагаючи від бажання трахатись. І кінчити, забути в задоволенні. Він от якось був упевнений, що його святий отець буде більш стриманий у ліжку – як іноді приємно помилятися.

– Так? – спокійно відповів Річі, і Гевін знову захопився його голосом. – Ти чогось хочеш, Гевіне?

– Хочу, щоб ти як найшвидше трахнув мене, – видихнув Рід, відчуваючи, як тепліють щоки. О, він хотів, як ніколи хотів, щоб усередині був його коханець, щоб він тягнув за стегна і жорстко, швидко вбивався.

Річі торкнувся губами його спини, якраз між лопатками, і повільно штовхнувся, завмираючи, даючи Гевіну час звикнути. До тиску, до розміру, до думки про те, що це Річі. Гевін охнув, розуміючи, що інстинктивно вигинає спину, щоб виходило притиснутися ще щільніше, штовхнутися ще глибше.

– Боже, – він зашипів, а потім сам вкусив себе за пальці, щоб мовчати. Тому що зараз Річі справді був його богом. Єдиним та неповторним.

Він так владно ковзнув рукою по його хребту, затискаючи шию, що Гевін схлипнув.

Хто б міг повірити в те, що співчутливий і спокійний пастир такий жадібний і палкий коханець? Гевін повозився, підставляючись зручніше, так, щоб долоня Річі вже притиснулася до шкіри, щоб пульс гуркотів під нею, бився і тріпотів.

А Річард набирав темп, штовхаючись сильно і жадібно. Терся губами об його загривок, іноді сильніше стискаючи рукою горло, так що Гевін бачив спалахи перед очима, яки пливли плями і наростаючими хвилями задоволення. Спекотного та неправильного, але такого бажаного.

Він міг тільки відчувати те, як Річі утримує його, по-звірячому швидко має, їх плавний початок поступово перетворився на загнану случку, але це було тим, чого хотів Гевін.

Надзвичайне наскільки їхні бажання ідентичні.

Кілька секунд без вдиху і він, відчуваючи дике запаморочення, стиснувся і кінчив, не торкнувшись себе. Річард завмер на мить і швидко наздогнав своє задоволення, міцно схопивши його за стегна. Не відсторонюючись, завмерши, боляче вкусивши його між лопаток – Гевіна накрило другою хвилею задоволення. Річі був дияволом. І неважливо, розумів він це чи ні.

– Ти мовчиш, це дивно, – тихо промовив у його шкіру Річі, тепер торкаючись губами пульсуючої шкіри на місці укусу.

– Ну, – Гевін не хотів формувати думки в слова, – я міг би пожартувати про гріхопадіння, але тобі мої жарти не подобаються, тож... продовжуй мене гладити.

Вони розчепилися лише для того, щоб міцно обійнятися і вже тоді Гевін подумав, що Річі можна вкрасти з цього міста. І вирушити до Лондона. А краще, до штатів, щоб Річ за всього бажання не міг втекти.

– Я гадаю, що місто можна зцілити. Я вірю у лікарів.

– Вони вважають це карою божою, – прикрив очі Гевін.

– Не вірю, що Бог почав би вбивати дітей.

Гевін дуже хотів нагадати, що вся біблія майже складається з вбивств. І вбивств дітей там повно.

– Мене змушують турбуватися культисти. Вони зазвичай психи. І фанатики.

Річард повільно кивнув головою і потер очі. Потім поерзав, сповзаючи нижче, влаштовуючи голову на грудях Ріда.

– Так завжди, я стомився. Я засну. Добре?

– Так, – Гевін погладив Річі по плечах і накинув на них ковдру. – Спи. Завтра буде краще.

– Мене вже кілька разів питали, а чи не родичі ми? Люди починають помічати нашу ніжну дружбу.

– А що? Версія цілком собі, тільки ми не схожі, зовсім.

– Та-а-ак, – весело простяг Річі. – Адже один із нас красень, а другий так собі.

Гевін насупився. Пастир, глянувши на нього, засміявся.

– Ти все сприймаєш на свій рахунок, так? Проте чутки ходять.

– Вони завжди ходять, – зітхнув Рід. – Поки що немає доказів, все добре. Твій сан у безпеці, а ми не у в'язниці.

– Мені ось, до речі, цікаво, як перевіряється гомосексуальний зв'язок? Авжеж не настільки, щоб з'ясувати все самому, але взагалі?

– Поняття не маю, я інспектор з убивств, – знизав плечима Гевін.

– То як звати мертву леді?

– Міс Трейсі, а ім'я я не пам'ятаю.

Річард замовк, підозріло. Гевін уже знав це мовчання.

– Ти щось знаєш?

– Чув чутки, що вона вагітна і незаміжня. І хто батько невідомо.

Гевін задумав, згадуючи сьогоднішній день.

– Вона не була вагітна, це б вже коронер помітив.

Річі кивнув головою.

– Тоді це просто чутки.

Гевін скривився.

– Блядь. Слухай, я багато чого нахлинався у вашій косній провінції, але ем... ну, вагітна та вагітна. Просто кому яке діло? І якщо це був привід для вбивства, то особисто четвертую всіх, хто причетний.

– Я знав міс Трейсі.

– Ти всю паству знаєш, – кивнув Гевін. – Не розумію, як ти їх усіх пам'ятаєш?

Річі ж продовжував свою думку:

– І вона досить вільно трактувала писання. Але, мені здається, я знаю, хто був – мав бути – невинною жертвою для мертвих богів. Її ненароджена дитина.

– Вона не... тобто все набагато гірше? Її вбили, бо думали, що вона вагітна. Охрініти, – Гевін заплющив очі і похитав головою. – Пиздець.

Річі підвівся на лікті, заглядаючи йому в очі.

– Я такий радий, що в тебе живе співчуття.

– Скоріше це збочене насильство – бо я дуже хочу, щоб люди, які це зробили, опинилися спочатку у в'язниці, а потім на шибениці. Це ж дико, Річі, – Гевін пригадав назавжди застигле обличчя міс Трейсі, здивоване. І здригнувся. – Це ж маячня. Епідемія схлине сама. Безглуздо вірити в те, що все це припиниться як за помахом чарівної палички через вбивство.

– Я гадаю, вони зрозуміли, що помилились і шукають нову жертву.

Гевін глибоко вдихнув і підвівся з ліжка, почуваючи себе огидно. У душі наче щось переверталося. Він зняв слухавку телефону та набрав чергового.

– Патрулі на всі вулиці. Усіх по домівках. Організувати цілодобову охорону місця злочину. Вводимо комендантську годину з сьомої вечора до сьомої ранку для всіх, кому менше двадцяти. Підготуйте листівки.

Помовчав, слухаючи заперечення. Точніше, не слухаючи, але дозволяючи їх висловити.

– Виконувати, – наказав він і поклав слухавку. – Як гадаєш, вбивця один?

Річі, що сидів у купі ковдр, заперечливо повів головою.

– Це секта чи культ. Потрібно перевірити всіх, з ким Трейсі спілкувалася. Я займуся цим завтра. А сьогодні йди сюди. Виспимося.

Гевін слухняно кивнув і повернувся в тепле ліжко, обняв Річарда і притис його до себе, заплющуючи очі. Але думки в голові крутилися зовсім не райдужні. У місті натовп психів, які можуть вкрасти та вбити будь-кого. Дитину, наприклад.

– Відпочинь, – видихнув Річі. – Спати лягаю, і перед сном я молюся лише про одне. Щоб тебе ніхто не пристрелив, бо ти робиш цей світ кращим. Для всіх. І для мене.

***

Кемблфорд був невеликим містом. Його можна було пройти весь навскоси за півтори-дві години. Прошпацерувати. Але з огляду на великі маєтки, прилеглі до міста ферми… так, він ставав величезним. Навіть через стільки часу служби, та й життя в Англії – Гевін все одно почувався тут чужинцем. Про Каміння це грьобане ось нічого не знав.

Може, варто більше спілкуватися з місцевими? Чи відвідувати більше заходів? Спілкуватися з людьми після недільної служби?

Він пройшовся по всіх місцях, які Річард позначив, як давні капища. І, блядь, їх було сім. З урахуванням патруля у нього просто не вистачало людей. Але в той же час Гевін був свято впевнений, що наступне вбивство буде там, де й перше. На тих каменях. Він розслідував вбивство міс Трейсі і вийшов на готель «Донька рибалки», де дівчина працювала. Тепер починалося найскладніше – усі свідчення працівників та власника суперечили одне одному. І водночас збігалися. Вони всім складом – працювали на благо лікарні. І доглядали хворих дітей, тому алібі було у всіх. Диявол.

Коло підозрюваних довелося розширити, сім'ї, друзі, коханці, коханки працівників готелю, Рід встиг навіть здивуватися, що в інших, цілком пристойних працівників виявилося по дві, а то й по три зазноби, крім офіційної.

Успіх посміхнувся йому на одній із прибиральниць, дружина двоюрідного племінника якої якийсь час тому почала пропадати на якихось групах, на кшталт тих, де обговорюють книги чи музику. Не місце і час, вважав Гевин. І всі вони, звичайно ж, перебували у цьому фонді допомоги хворим дітям. Працювали волонтерами-доглядальницями, щоб діти не відчували себе покинутими, читали їм книги.

Гевін мав своє ставлення до такого — він вважав, що вірніше виділити гроші на збільшення медичного персоналу, ніж дозволити натовпу штовхатися там, поширюючи заразу.

Але його думки ніхто не питав.

Отже, групи волонтерів були цілком і повністю за зцілення дітей. Вони могли вбивати задля цього? Цілком.

Гевін наважився. Вирушив на один із зборів, зрозуміло, злегка почаклувавши із зовнішністю. Грим відчувався на обличчі дивною тонкою маскою, цілком відчутною, але він сподівався на те, що на складі, позначеному під збори, буде темно. А одяг так і зовсім змінює до невпізнання.

Так і виявилось.

Шалену та натхнену промову проголошував саме власник готелю. І, здається, за сумісництвом голова їхнього фонду допомоги хворим.

З його промови та підтакування Гевін зрозумів тільки те, що у всіх почала відмовляти критичність мислення. Тому що, як язичництво мало зцілити дітей, незрозуміло. А ось і пошук невинних...

Їм потрібна була жертва. Але дітей вбивати їм не можна було. Гевін хотів запитати, чи ненароджена дитина відноситься до «дітей», але вирішив, що тридцять секунд шоку і нерозуміння не варті його викриття.

– У місті ж мають бути невинні?

Гевін прикусив кінчик язика, ні, йому точно не можна відвідувати такі зустрічі, його просто розірве, чи то від злості, чи то від бажання кепкувати з недокультистів.

– Звичайно. Поліція намагається запровадити комендантську годину, але юну кров не можна утримати під замком. Ми вийдемо на полювання, браття.

Господи, які ж дурні, Гевін глибоко зітхнув, вибираючись з того складу. Принаймні він має підозрюваних. І тепер зрозуміло, чому у них у всіх є алібі на момент вбивства Трейсі — вони свідчили одне за одного.

Гевін довго йшов уночі, по темряві і тільки коли прийшов – зрозумів, він опинився біля будинку священика. Обійшов навкруги, гостро почуваючи себе психом. Постояв, глянув у вікно, нічого не роздивившись. І все-таки тихо постукав. Річі хотілося побачити.

Річард не підійшов до вікна.

Його кімнати були залиті світлом, але... Гевін раптом зрозумів — удома нікого. Думки закружляли зграєю переляканих птахів. Навіщо шукати дітей та підлітків? Якщо є цілий священик?

– Курва, – прошипів він, кинувшись до ґанку і смикаючи ручку дверей. Висмикнувши її з другого ривка. Двері відкрилися. Він пробігся кімнатами, пресвітерію, зазирнув через внутрішній перехід до порожньої зараз церкви. Він зрозумів, що так намагається заспокоїти себе, але все це дарма. Отця Річарда не було. І водночас слідів бійки чи бою теж не було.

Гевін завмер посеред кімнати, запустивши пальці у волосся і думаючи, думаючи. Невинні. Дітей ці тварюки не вбивають. Вгадати, яка дівчина вже скуштувала дошлюбного кохання – неможливо. А священик – ідеальний кандидат на поталу іншому богу.

Ось тільки... Гевін нервово розреготався і, скинувши з себе незручний широкий одяг, з усіх ніг кинувся до каміння. Він відчував, що там буде багато людей, що треба зупинитись, що... у них Річі! Він повинен негайно бути там і розбити всі пики, до яких дотягнеться.

На ходу Рід перевірив пістолет. Повна обойма і ще дві з собою має вистачити.

Вже пробираючись через підлісок, на машині було не проїхати, він вилаяв себе, бо не подзвонив у відділок. Але всі й так були на патрулюванні. Гевін завмер на хвилину, намагаючись віддихатися і вгамувати свою примітивну агресію. Він до них до всіх добереться, але треба подумати, як витягти Річі. А той напевно пішов сам. Хоча йому швидше за все погрожували.

Навіщо? Чорт, щоби одразу не вбили? Гевін на ходу вибив із пачки цигарку, запалив кінчик і зробив дві тяги. Чи Річі хотів напоумити загублених овець і повернути до стада?

Сигарета описала дугу й ще горіла, коли він жбурнув її за спину.

Йти залишалося недалеко, але перерізати шию теж недовго.

Знаючи Річі – Гевін думав, що все-таки трохи знає його, розуміє як той би спробував діяти – так ось, знаючи його, можна було припустити, що він дійсно пішов би сам, сподіваючись переконати всіх і покаятися в гріхах. Там спокута і таке інше. Гевін у людей не вірив. Він вважав, що якщо ці люди вбили жінку, думаючи, що вона вагітна, то з ними взагалі нема про що говорити.

Він ледь не задихнувся від швидкого бігу, коли досяг того самого каміння. І побачив бісову виставу.

Люди, всі ті, хто був сьогодні на зборах, стояли кільцем навколо Річарда. Той щось говорив, але слів Рід не розібрав.

– І де ці чортові патрулі?

А потім він помітив. І ні, не патруль. А те, що серед цих фанатиків один із його сержантів.

Окей, він уб'є його особисто.

Якщо він все правильно зрозумів, то розраховувати доведеться лише на себе. А якщо так, то можливо має вистачити пристрелити ватажка і інші втратять запал.

Річі вдарили, по обличчю, очевидно, втомившись слухати, і почали прив'язувати до каміння.

Гевін стиснув у руках револьвер і глибоко вдихнув. Підібрався ближче, прицілився і випустив кулю у свого ж офіцера. Той похитнувся, упустивши ніж, спробував озирнутися, і впав.

Кільце розпалося. Злякано закричали жінки, нервово зазирали чоловіки. Гевін поранив ще шістьох і вийшов, піднявши пістолет.

– Ви всі заарештовані. Я – ваш Бог. І забираю його.

– Господи, Гевін! – зашипів з-за спини прив'язаний до каміння Річі. – Все йшло добре, мене майже відпустили.

Гевін зло подивився на Річі, в нервовому, мерехтливому світлі вкопаних тут смолоскипів, кров на його обличчі здавалася чорною фарбою, та й взагалі, священик виглядав добре пом'ятим.

– Окей, – чомусь Гевін відчув, як злість у грудях затихає, – наступного разу почну з переговорів. Натякну, що тебе приносити в жертву безглуздо.

Він схилився, розплутуючи мотузки, і допоміг Річарду встати. Потім озирнувся і підійшов до чоловіка, що скулив від болю, був поранений у коліно.

– Я вас усіх згною в катівнях, – прошипів він. Шпурнув у чоловіка олівець та блокнот. – Пиши всіх. Інакше я тебе пристрелю. Або тут залишу, але присягаюсь, як тільки доповзеш до міста, отримаєш кулю в лоб. Ви ще б відьму спалили б! Влаштували тут рольові ігри у чотирнадцяте століття!

– Гоніння на священиків було у шістнадцятому, – втрутився Річі, як завжди завмираючи за його спиною.

– А ти... ти, помовчи, святий отче, чи я назад тебе до каменя прив'яжу, – огризнувся Гевін на бажання просвітити його в історичній точності. – Іди до дому. Або до лікарні.

– Я зачекаю на вас, інспекторе, – спокійно посміхнувся Річі. – Ніч чудова, а я нікуди не поспішаю. І зовсім не зайнятий. Раз мене вже більше не приносять у жертву.

Попри свою заяву, Річі пішов до поранених, оглядаючи, намагаючись бинтувати одягом. Гевін без особливого інтересу спостерігав за виючим від болю і все-таки пишущим хлопцем біля своїх ніг.

– Ви як таку тупорилу херню вигадали? – поцікавився він, закурюючи. І цілеспрямовано струшуючи попіл на обличчя цього психа.

– Мертві боги могли б все це зупинити, – пошепки промовив хлопець, чоловік, тепер Гевін міг розглянути його краще і впізнав у ньому власника готелю. – А тепер ми всі приречені.

– Так, – з помилковим співчуттям простяг Гевін, – даремно тільки красуню вбили. Та й священика порізали. А вбили б його ненароком – довелося б усьому місту їздити вмирати до Лондона.

***

Гевін з деяким побоюванням залишив Річі з пораненими, добіг до телефону-автомата, викликавши карети швидкої допомоги і тих своїх помічників, у яких був безкінечно впевнений. Річард після того, як отримав допомогу, виглядав сумно.

– Я не зміг їх переконати. Грош мені ціна як священику.

Гевін дуже хотів огризнутися, але Річі був такий сумний. А Гевін не міг його навіть обійняти, бо точно не стримається.

– Іди додому, – попросив його Рід.

– Я зачекаю на тебе, – не погодився Річард, – я зараз не засну.

Він осікся, бо Гевін перехопив його руку, погладив великим пальцем по зап'ястю.

– Іди, Річі.

Пастир відвів погляд і тихо зітхнув.

– Будь ласка. Я не хочу бути один зараз.

Рід не зміг протистояти такому. Він кивнув і, трохи посміхнувшись, кивнув на стілець біля стіни.

– Почекай мене, будь-ласка. Хвилин двадцять, я надрукую протокол, відправлю патрульних за списком і ходімо спати.

***

Річі заснув, явно незручно приткнувшись у кутку стола, обійнявши стопку старих справ, які давно треба було здати до архіву. Гевін закінчив усе, що не могло зачекати до завтра. Задоволено перевірив весь відділок і, повернувшись, легенько тронув Річі за плече.

Той підвівся в ту ж мить і заспокоївся, побачивши Гевіна.

– Чи можна йти?

– Так.

Річард посміхнувся і підвівся, потягаючись і позіхаючи. Він потер очі і скривився.

– Голова болить.

– Тебе вдарили. Тепер потрібний спокій, – Гевін зітхнув. – Господи, Річ, як ти дожив до своїх років? Адже ти сам з ними пішов, так? Своїми ногами.

– Я вірив, що їх можна зрозуміти, – слабко відповів Річард.

– Вони тебе зв'язали, – Гевін безцеремонно відтягнув комір-стійку порваної сорочки священика, розглядаючи яскраві синці від мотузок.

– Так, – Річі притиснув його долоню своєю зверху, не дозволяючи відсторонитися, замріяно посміхнувся. – Але твоя поява була найцікавішою, Гевіне. Підемо додому? Я хочу як справжня жертва віддячити своєму рятівнику.

Гаразд, це відразу вбило бажання пиляти Річарда за те, що той настільки необережний. Тож Гевін поспішив відвести пастиря до себе. Щоправда, вже ближче до будинку Річі трохи погойдувався, від болю чи втоми.

– Нам треба добре виспатися. Хочеш відкласти подяку до завтра?

– Хочу, – посміхнувся Річі. – Я просто хотів бути з тобою. Особливо після сьогоднішнього огидного дня.

– Це так.

– Дізнався про себе багато нового.

– І чого ж? Окрім сумнівної розваги морозити дупу на камінні?

– Ніхто не вірить словам священика, – веселився Річі. – Мені не повірили.

– Про непорочність?

Річард засміявся.

– Про порочність. Думаю, під час допиту вони згадають про це, але... але знову ніхто не повірить. Для цього міста я назавжди буду ніжною безневинною квіткою.

Гевін усміхнувся і відчинив двері, пропускаючи Річі вперед.

– Завтра добре висплюсь, побуду з тобою і повернуся до лікарні.

– Мені також треба буде кудись їхати?

– Я запишу з твоїх слів і не треба приходити.

Річі пройшов по його будинку, завмер перед ліжком, руки залишилися занесеними, але коміра, що так і не торкнулися. Так що Гевін сам ступив ближче, нарешті обіймаючи його, дозволяючи собі стиснути його в обіймах, притулитися губами до ніжної шкіри за вухом.

– Я жахливо злякався, Річі, – прошепотів Гевін, стискаючи пастиря, знаючи, що він міг сьогодні його втратити. – Не роби так більше, не смій думати, що ти можеш когось переконати, особливо тих, хто не гидує вбивством.

Річі кивнув і тихо зітхнув.

– Я постараюся. Але Гевін, вони ж...

– ...хотіли якнайкраще, я розумію. Але іноді навіть мета не виправдовує. Особливо таки жахливі засоби. Вони б усі стали вбивцями. Власне вони всі ними вже і є. Тому що рішення вбити Трейсі було спільним. Я, – Гевін стиснув його ще сильніше, майже забувши про те, що може зробити боляче, – я не знав би, що робити без тебе. Ти не можеш мене кинути. Можеш, звісно, ​​але не роби так.

– Добре, – глухо погодився Річі, трохи відводячи руки Гевіна і продовжуючи роздягатися.

Рід задоволено кивнув і відсторонився, теж роздягаючись. Йому хотілося спати, спати так, щоб поряд сопів Річард. І щоб можна було не турбуватися про те, що той потрапить у якусь халепу.

Річі ковзнув у ліжко першим.

– Солодких снів?

– Так, – погодився Гевін. – Солодких мені снів, у яких я їбу тебе, прив'язаного до того вівтаря.

– І тобі добраніч, – обійняв його Річі, як завжди вибірково «не почувши».

***

Гевін знав, що йому сниться сон, якось підсвідомістю вловлював і в той же час сумнівався, а що є реальність взагалі? Реальність тут серед холодних та скелястих печер біля непривітного моря чи реальність у пасторальному містечку?

І там, і там був Річі.

Точніше отець Річард. Що заважає йому тут, а іноді й там. Священик, слуга іншого бога. Не його народу та не його водяних божеств. Він залишив воду, струшуючи з себе краплі, відчуваючи дотик повітря. Вийшов з води, прямо до отця Річарда, що стояв на колінах, і зашипів. Річард підняв голову, один рух і вони в гроті, повному води, Річард міцно прив'язаний до каменів, а Гевін буквально відчуває, наскільки палає шкіра людини. Який він гарячий.

– Ти розумієш мене? – з якоюсь дивною надією спитав чоловік, і Гевін вишкірився, відчуваючи, як сохне його власна шкіра на березі.

– Я розумію, що ти кажеш, – відповів він, задоволено проводячи по його тілу лапою, встромляючи пазурі в чорну тканину сутани, роздираючи її і цей звук, звук тканини, що рветься під його рукою, був такий збуджуючий. – Але не розумію тебе, твою віру та людей.

Річард слабо смикнувся, намагаючись уникнути дотику, а потім міцно заплющив очі.

– Що ти будеш робити?

– Все, – прошипів Гевін і огладив лапами оголене тіло. Талія, стегна, під його кігтистими пальцями біла шкіра пастиря світилася так гарно.

– Виїбу тебе, нап'юся кров'ю і зжеру, – з передчуттям лизнув його шию Гевін, задоволено дивлячись на те, як Річард морщиться від цього дотику. Гевін провів кігтем сильніше, розсікаючи шкіру, несильно, тільки для того, щоб скуштувати його кров. – Потягну під воду і мій бог не дасть померти.

Річард глибоко вдихнув, тихо читаючи молитву. Він зовсім розслабився, довіряючи себе в руки Бога та Гевіна. Що ж. Гевін лизнув подряпину, ще раз, ще й задоволено прошипів.

– Ти такий смачний, адепт мертвого бога. Тобою не хочеться ділитися.

Річі збився, підводячи голову, намагаючись зазирнути в очі Гевіну.

– То не ділися? – запропонував він.

Це прозвучало дивно, Гевін труснув головою, наче скидаючи заціпеніння. Священики вміли переконувати. Занадто добре.

– Гаразд, – погодився він, із задоволенням погладжуючи його, відчуваючи під долонею сильні м'язи. Легко стиснув пальці на члені, роздивляючись, як Річард закусив губи і відвів погляд. Соромиться. Збентеження годувало ненасить Гевіна, він відчував всеосяжне задоволення, торкаючись пастиря, змушуючи його щоки горіти. Він м'яко пестив гарячий член, відчуваючи, як свій власний придбав кам'яну твердість.

– Я візьму адепта забутого бога, – прошипів він, розуміючи, що зірвався на рідну мову. – Візьму і він стане моїм. Піде зі мною в море, стане частиною прірви.

Гевін схилився над ним, потерся об гладку щелепу, глибоко вдихаючи його запах: теплої тканини, свічок, що горять, чогось солодкого, ладану?.. Він знав, що його очі зараз палають, спалахують відблисками від смолоскипів. Масло було теплим, майже гарячим, Гевін просто вилив його на священика, на живіт що здригається, торкаючись пальцями, ведучи донизу. Шкода, його пазурі не підходили для того, щоб доторкнутися до людини так, як хотілося б. Але, загалом, йому було неважливо, як саме любити священика. Тому пальці Гевіна ковзнули по члену Річі, щедро змащуючи олією. Так навіть краще. Щоб мертвий бог бачив, як піддався, збудився і жадає його слуга. Річі здригнувся, коли Рід осідлав його стегна, потираючись об член.

– Ні, – прошепотів він і охнув, бо Гевін перетис його горло, відчуваючи, як кігті чіпляються за ніжну шкіру.

– Так, – оскалився він, сам відчуваючи, як висуваються ікла і як він стає менш схожим на людину. – Так, ти хочеш мене, але тобі було б краще знати, що я просто взяв тебе, беззахисного і таке інше. Чи не хочеш визнати, що тобі подобається те, що я роблю? Тобі подобається те, що забороняє твоя церква та твій мертвий бог.

Він плавно набирав амплітуду, спостерігаючи за тим, як горять очі священика, з кожною миттю яскравіше та яскравіше. Як він хапає повітря відкритим ротом, як його долоні стискаються у кулаки. Річард хотів його, хотів відчайдушно, грішно та солодко. Все ніяк не міг признатися самому собі, але... Бажання переспати з ним і зжерти все ще билося у скроні, облизувало розум. Але Гевін вже знав, що цього не зробить. Бо ніщо ще не скінчилося, а він вже хотів усе повторити. Священик мав бути його, і вони завжди повинні бути разом.

Він задоволено зашипів, коли зрозумів, що Річард здався і тепер сам вскидує стегна, щоб штовхнутися сильніше.

Ох ... Гевін вигнувся, так, щоб член притискався до чутливої ​​точки всередині, так сильно і палко. Нестерпно солодко.

– Річард, чудове ім'я, – прошипів Гевін, обхоплюючи себе пальцями і жадібно пестячи. Він набирав темп одночасно із рухами руки на члені. Він хотів побачити, як кінчить Річард, хотів цілувати його губи цієї миті, відчувати його задоволення, змішане зі своїм власним. Бути одним цілим, однією істотою, поглиненою тільки пристрастю і пожадливістю.

Річард відкрив губи, і Гевін спіймав його стогін, відчуваючи, як священик здригається під ним, кінчаючи.

***

І схопився на ліжку, відчуваючи, як серце загнаним птахом б'ється в грудях.

Курва.

То що таке було? Що?

Гевін перевів погляд на Річарда. Той, незважаючи на досить бурхливе пробудження коханця, продовжував спати, затишно згорнувшись навколо подушки і сопучи. Рід почував себе дивно.

Еротичні кошмари це взагалі моторошно.

– Річі? – він хитнув його за плече. – Не спи. Мені наснилося, як я тебе зґвалтував і покусав. І я тепер не знаю, як із цим жити.

Річі розплющив очі, світлі-світлі від сну, майже прозорі.

– Я у твоєму сні був дуже проти?

– Ну, ми якось мало розмовляли.

– І всеж?

Гевін важко зітхнув і згріб Річі в обійми, притискаючи до себе такого теплого і сонного.

– Ну, спочатку так. Але я трахнув себе тобою і все врівноважено.

Річі тихо посміхнувся і притулився щокою до грудей Гевіна, позіхаючи й потираючи очі.

– Мені це здається доволі складним, але продовжуй.

– Це все через те дурне каміння, – Гевін спіймав його руку і погладив шкіру поряд із почервонілими слідами від мотузок. – Ти там лежав такий переляканий. І… і гарний. Я слабко міг оцінити це вчора, тому що більше хотів повбивати всіх, ніж думати про секс.

– Ну звісно, ​​– усміхався Річі, але з того як він дихав, Гевін визначив, що той знову засинає.

Рід відкинувся на спину і потер очі. Таке часто буває серед ночі, прокинувшись, почуваєшся надзвичайно бадьорим і сповненим сил, але варто дати собі задрімати – і все, одразу з'являється незрозумілий занепад сил.

Але не спати також не варіант.

Гевін вибрався з ліжка і пройшов на кухню, закурюючи, дивлячись у пітьму за вікном.

Згадуючи вчорашнє, що «не сталося». Річі був живий і мирно спав у його ліжку. Все добре. Гевін видихнув дим. Мабуть, його накрило тривогою вже за фактом. Хороша якість для швидкого прийняття рішень, але потім він кілька днів страждав – вірно він вчинив чи неправильно.

– Ти не спиш, – Річі прийшов до нього так тихо, що він не почув кроків.

– Ага, – Гевін простяг йому свою сигарету, посміхаючись. Річі знову «не курив». – Переживаю твою смерть.

– А я подумав, що ти маєш рацію, – Річі обійняв його, такий теплий і сонний. – Може, справді варто подивитися на Америку?

Гевін завмер і обережно озирнувся через плече. Просто щоб перевірити, що йому не здається, що це Річі. Справжній. Бажаючий побачити штати.

– Я думаю, нам сподобалося б, – обережно зауважив Рід. – Там гарно і, ну знаєш, вільно. Навіть територіально.

Річі кивнув головою і притулився щокою до його плеча. Гевін задоволенно усміхнувся і скуйовдив йому волосся.

– Ти нестимеш слово Боже, а я буду стежити за невірними дружинами. Ох ці жінки!

Річі засміявся йому в плече, Гевін відчував його посмішку.

– Ти прийшов мене спокушати? – уточнив Гевін, коли Річі якось інакше потерся об його шию щокою і, повернувши цигарку, погладив живіт, повільно з передчуттям.

– Можливо. Але ти нічого не доведеш, – мурконув Річард, опускаючи руки нижче, на самий край. – Гарячий такий. Гевін, я хочу, щоб ти... ми могли бути разом, не побоюючись кожну секунду, що хтось зазирне у вікно. Наскільки мені відомо, в штатах особисте життя є найбільшою цінністю.

Гевін упіймав його руки, що вже стягували його піжамні штани.

– І там ми зможемо нічого не боятися, – продовжував шепотіти Річі йому на вухо, як змій спокусник. – Чи зможемо трахатись прямо на столі власної кухні.

Річі легко подолав опір, хоча Гевін майже й не чинив його, ковзнув долонею під тканину, легко огладжуючи і стискаючи його член. Продовжуючи притискатися до спини, дозволяючи відчути власне збудження та жар. Вони буквально спалахнули за секунди, Гевін зковтнув і загасив недопалок, весь у параноїдальних думках про те, що за ними можуть стежити. Хто? Навіщо? Хіба це важливо? Річі притиснувся губами до його шиї, лагідно видихаючи.

– Я знав, що ти мене врятуєш, – шепотів він, розмірено рухаючи рукою по його члену. – Знав, що приїдеш.

Гевін відкинув голову назад, на його плече, думки не збиралися в слова, він тільки відчував руки Річарда, одну на своїх грудях, що з силою втиснула пальці в м'язи, і другу на члені. Ласкаючу так навмисно та повільно. Розпалюючи.

– Ти мій герой. Я навіть впевнений, що Господь привів нас один до одного, – Річі видихнув. – Я хочу бути з тобою. Як Джим та Леонард. Бути нерозлучними. Не боятися себе.

Гевін проскулив, рушивши стегнами, намагаючись штовхнутися в його долоню. Річі посміхнувся.

– Ти такий нетерплячий, а я хочу тебе постійно. Це як божевілля. Ти не знаєш, але єдине, про що я думав, коли ти вдерся у сповідальню тоді, в наручниках, це погодився б ти мені відсмоктувати? Прямо там. Я, – Річі притулився губами до його шиї, по лінії росту волосся, жарко видихнув у скуйовджену гриву, – я так хотів тебе, до безумства. Мені здавалося, що всі можуть бачити то моє бажання. Воно горіло. Але тоді я боявся. Так... ненавидів себе, – Річі зітхнув і ковзнув губами на його вухо і Гевін здригнувся. Він обережно повернувся обличчям до Річарда і обняв його, притискаючи до себе, м'яко торкаючись губ, його губ. Він був занадто збуджений і хотів відсмоктати Річі.

– Ти перестав боротися із самим собою? – уточнив він.

– Швидше з тобою, так, – кивнув Річі і охнув, бо Гевін легко штовхнув його до столу, змушуючи спертися на нього. Також згадуючи свою втечу і уклінну позу. Якби він знав, що Річі його хотів, його точно нічого не втримало б. Він би відсмоктав йому там, зі скутими руками і в чернечому вбранні. Чорт!

Картинка була гаряча і Гевін, перевівши подих, м'яко відсторонив від себе руки Річі і ковзнув униз, опустився на коліна, стягуючи піжамні штани, звільняючи його член. Рід підвів погляд і повільно облизнувся.

– Треба буде вкрасти те чернече вбрання, – прошепотів він майже торкаючись губами члена, відчуваючи, як той тремтить від пульсації крові. – Іноді гратимемо в наше «перше побачення»?

Річі кивнув, зариваючись пальцями в його волосся, так палко роздивляючись його губи, що Гевін усміхнувся.

Дивно, хіба Річі не був проти таких ігор? Гевін ковзнув рукою по члену Річі, відкриваючи голівку, торкаючись її язиком, обводячи та обхоплюючи губами. Відчуваючи, як долоня Річі в його волоссі здригнулася, притягуючи ближче, міцніше.

Гевін посунув головою, приймаючи член наполовину.

Все ще дражнячись, він хотів, щоб Річі зірвався, щоб схопив його сильніше, щоб майже насильно вбивався в горло, змушуючи давитися і задихатися. Щоб він на цей короткий час перестав бути ідеальним і правильним і взяв те, чого бажав. Майже насильно.

Але поки що йому перепало лише трохи впевненіше натискання на потилицю. Гаразд. Гевін рухав головою повільно, дражнячи, не даючи собі і Річі зірватися. Він вичікував. До того моменту, як відчув, що хватка коханця на потилиці стала міцнішою, що він притягує до себе сильніше, жорсткіше.

Гевін заплющив очі, зосереджуючись тільки на відчуттях, на тому, як член торкається його піднебіння, як він сам хапається за стегна і хрипко, задушено стогне. Як цей стогін відчуває Річі, вібрацією.

Річі зірвався, рухаючись швидко і рвано, майже не даючи Гевіну вдихнути, і за секунду до того, як він вже вирішив, що не витримає такого, кінчив. Не відсторонюючись. Утримуючи Гевіна за волосся. Рід слухняно проковтнув все і вилизав член, задоволено посміхаючись. Ось може...

– Гевіне, – Річі став навколішки поряд з ним, обіймаючи, перекинув його на підлогу, опускаючи руку і торкаючись члена Гевіна. Той кінчив буквально від пари дотиків.

Ну і ще тому, що Річі поклав головку члена собі на язик, цей вологий і гарячий дотик і змусив кінчити. Тепер він дивився, як Річі облизувався і намагався стерти краплі сперми з обличчя, тильною стороною долоні.

Чорт забирай, вони поїдуть звідси. Поїдуть до штатів і там зможуть дихати вільно.

***

За три тижні епідемія пішла на спад. Гевін під страхом смерті не зізнався б, але сам молився за дітей та лікарів, щоб у них все вийшло. Навіть фізично відчувалося, як похмура атмосфера у місті розвіялася.

Все знову стало пасторально. Та й огидна нескінченно-дощова погода змінилася і тепер Кемблфорд став виглядати як рай із дитячих біблійних картинок.

Гевін був упевнений, що Річі забув, або вдає, що забув, ту їхню нічну (чи ранкову?) розмову. І тому здивувався, прийшовши до церкви і вже звичними переходами до будинку священика. Все було не так.

– Щось трапилося? – обережно спитав він Річарда, той розставляв книги і виглядав захопленим цим заняттям.

– Так, – Річі обернувся. – За кілька тижнів сюди приїде інший священик, а я вільний проповідувати і нести слово боже, куди забажаю.

Гевін відкрив рота, але не зміг видихнути ні звуку. Серйозно?

– Річі?

Річард усміхнувся і кивнув головою.

– Я завжди думав, що не зможу покинути місто, але дивися, я вже збираюсь.

Гевін відчув себе дивно тупим.

– Ми з тобою поїдемо до штатів, га? Чи ти вирішив кинутися кудись на острів доброї надії?

– Мис, – машинально виправив його Річі. – Але, так, я просто вирішив упорядкувати всі справи. І тепер не знаю, чи раптом ти передумав їхати в порожнечу? Не зовсім так, але у невідомість?

Гевін усміхнувся.

– А якщо я покличу тебе, цілком офіційно, до штатів? Скажімо, осядемо для початку в штаті Мен? Там стільки зелені… але спочатку візит на мис доброї надії, бо на краю світу я ще не бував.

Річард усміхнувся.

– Удвох там не таке страшно?

– Удвох взагалі не страшно, – Гевін обійняв його, задоволено стискаючи в обіймах. – Поїдемо дивитись світ.

– Добре, – легко погодився Річі, і Гевін торкнувся його усміхнених губ своїми.

***

13.05.20 — 07.07.20