Золотий воїн: Смертельне пророцтво

Обминувши галявину, Лоді вийшов на велике поле. Навколо була лише пожовкла трава й листя, яке вітер приніс здалеку. Лоді зробив крок, і, на диво, поле мало не всмоктало його у себе. Тоді він зрозумів, що це ніяке не поле, а величезне болото Нумб, про яке говорив чоловік. Обдивившись усе навколо, Лоді не побачив навіть найменшого місточка, через який можна було б потрапити на ту сторону річки. Лоді розгублено озирнувся, не знаючи, що робити. Але щойно він про це подумав, як в далечині побачив, що по болоту до нього пливе якийсь незрозумілий предмет. Лоді уважно вдивлявся, що ж воно таке, а невідома істота тим часом підпливала все ближче й ближче. Коли цей невідомий об’єкт був майже біля самого краю водойми, Лоді зрозумів, що перед ним… човен! Він був зроблений з чорного дерева із вирізьбленими квітами. Ніс був закрученим та оздобленим незрозумілими для Лоді словами.

Хлопчик, затамувавши подих, вирячився на судно, очікуючи чогось незвичайного і фатального. За мить чорний кораблик наблизився впритул до берега і непорушно став. Лоді завмер, спостерігаючи. Так минуло кілька хвилин. Та згодом маленький маг все ж упевнився, що човник цілком безпечний, і обережно наблизився до суденця, а потім зазирнув усередину. На диво, там не було лавок, на які можна було сісти, і весел, аби кермувати. Тому він не одразу зважився сісти у це дивне судно. Та на що тільки не наважишся заради своєї мети? І Лоді із заплющеними очима обережно поставив ногу усередину човна.

На щастя, нічого не сталося. Коли він ступив другою ногою, човен похитнувся, а різьблені слова несподівано перетворилися на гарні квіти, які ожили й полетіли за вітром. Лоді здивовано поглянув їм услід і знову обернувся. Коли він нарешті всівся, судно попливло у невідому напрямку.

Він плив довго. Коли човен уже майже підійшов до середини річки — зупинився. Хлопчисько здивовано подивився на кораблик, ніби на живу людину, аж раптом помітив, що врізалися у якийсь сірий предмет, який доволі міцно тримався на грязюці.

«Що це таке?» — запитав сам себе Лоді.

Він пересів ближче до передньої частини човна і побачив дивну кулю. Спробував взяти її в руки, але вона виявилася надто тяжкою — здавалося, що тримається на якійсь сталевій палиці на дні цієї нескінченної річки Нумб. Лоді кілька разів пробував її підняти і навіть ледь не впав у грязюку, проте нічого не давало результату. Несподівано у голові сяйнула пречудова думка про те, що можна спробувати підійняти її магією. Це ж уже не ліс…

Він сів на коліна і, повільно промовивши заклинання «Індуклус», доторкнувся до кульки. Аж раптом його тіло обпекло вогнем, й у ту ж мить Лоді швидко відсахнувся від кулі. Спочатку хлопчисько перелякано дивився на неї, а потім сталося те, чого він найменше очікував. Куля, яка уже палала вогнем, піднялася високо в повітря й на кілька секунд зависла у просторі, після чого впала у болото та потонула. Декілька хвилин нічого не відбувалося, аж потім болото покрилося бульбашками й почало ніби кипіти на вогні, усе листя і пожовкла трава потонули в річці, й через деякий час сталося надзвичайно велике цунамі з грязюки. Лоді ошелешено й водночас перелякано дивився на все це дійство, бо думав, що він зараз потоне у цьому проклятому болоті, та все склалося інакше. Хвиля з багна, яка уже ось— ось мала накрити хлопчика, перетворилася на ніжну й чисту блакитну воду, а все болото — на велике озеро з джерельною водичкою. Навколо нього, ніби в казці, почали з’являтися маленькі деревця, які стрімко росли на очах. Небо знову стало світлим і радісним, а сонечко привітно усміхалося Лоді.

Хлопчик, сторопівши, дивився на цю казкову природу. Йому навіть було дивно, що така магія стільки років ховалася у звичайному селі. Коли хлопчик нарешті оговтався, став роздивлятися незвичайне озеро. Лоді зазирнув у водойму і, на диво, не побачив там якихось звірів, рибок чи звичайних водоростей. Упевнившись, що небезпеки немає, маленький маг уважно придивився у своє відображення. Зараз він виглядав не так, як завжди. За тиждень дуже схуднув і очі ніби стали темно-синього кольору.

Та найголовніше — він пройшов багато життєвих уроків і за це був дуже вдячний цьому лісу.

Однак наразі йому треба думати не про це, адже він стоїть на прямому шляху до порталу, тобто додому. Тільки Лоді подумав про це, човен ніби за командою рушив далі. Вони пливли тихо й не зупиняючись…

Несподівано його увагу привернула загадкова альтанка, яка таємниче виблискувала на березі озера.

Лоді подивився на неї, і одразу в голові сяйнула думка: «Напевно, саме тут схований портал, про який казав мені Валентин!». Мандрівник задумливо придивлявся до альтанки. Зараз у його голові вирували різні міркування, та його роздуми перебив човен, який чомусь пришвидшився — Лоді навіть довелося схопитися за нього, щоб не випасти.

Через дві хвилини Лоді уже стояв на другому березі Синього закутку, саме так Лоді назвав це місце. Він попрощався з човником (розуміючи, що це було повним безглуздям) і попрямував до альтанки. Вона виглядала доволі дивно: фіолетова з чорними візерунками, дах у формі чорного купола з квітами, що красиво звисали вниз, а усередині стояв доволі загадковий і фантастичний столик з незрозумілою діркою у центрі.

Маленький маг обережно зайшов, і щойно його нога ступила на поріг альтанки, як з отвору спалахнуло полум’я, яке стрілою полетіло у небо крізь дах. Чомусь небо стало знову сірим і хмарним, озеро змінило свій колір на глибокий чорний, а в повітрі застиг безжалісний холод, який пронизав Лоді з ніг до голови. Хлопчисько підійшов ближче до вогню, щоб зігрітися, і простягнув до нього руку. Втім, коли це зробив, не відчув ні тепла, ні холоду. Він здивовано подивився на вогнище і ніби полоскотав вогонь рукою — знову ж таки нічого не відчув. Аж тут Лодіус здогадався! Це і є той самий портал, це його шлях додому!

Хлопчисько обережно оглянув вогонь і сказав сам собі: «Або зараз, або ніколи». Повагавшись, став на край стола і ступив у жовто— червоне полум'я. Ураз його відірвало від землі й підняло високо у небо. Лоді стало важко дихати, й тіло заніміло. Та, на щастя, за кілька секунд усе скінчилося. Величезним вогняним вибухом Лодіуса раптово перенесло в інший світ і викинуло у холодне море. За декілька хвилин Лоді зрозумів, що він потрапив у своє улюблене місце — морський куточок. Спочатку Лоді ошелешено озирнувся, ледь тримаючись на воді, а потім голосно закричав від радості. Здавалося, що його чув цілий світ, однак це не хвилювало маленького мага, адже він нарешті повернувся додому.