Золотий воїн: Смертельне пророцтво

Джуліан самотньо сидів у кріслі. Його дуже тривожила подальша доля сина. Батько не знав, чи живий ще Лоді, тому сама думка про те, що він утратив ще й сина, страшенно лякала його, від неї хололо на серці. Чоловік затулив обличчя руками, точнісінько повторюючи улюблений жест Лоді. Хвилювання вже другий день не давало йому заснути…

Раптом постукали в двері, й до кімнати зайшов Севері. Він співчутливо поглянув на чоловіка і глибоко зітхнув. Наступної миті чорнявий маг сів у сусіднє крісло й поклав руку на плече сина.

— Як ти почуваєшся? —запитав Севері.

— Як бачиш, не краще, — сухо відповів Джуліан.

— Ти зараз дуже втомлений, синку, лягай спати.

— Тату, як я зараз можу заснути?! — гнівно відказав той.

— Не кричи на мене, заспокойся, — твердо проказав Севері.

— Вибач…

Джуліан підвівся і притиснувся чолом до холодної стіни. Севері також встав і несподівано подав сину якусь темно— зелену пляшечку.

— Що це за настоянка? — байдуже запитав Джуліан.

— Це зілля, яке допоможе тобі заплющити очі й трохи поспати, — усміхнувся Севері.

Джуліан зітхнув, та все ж сів на ліжко і потихеньку випив цілу пляшечку зілля. Спочатку чаклун просто дивився на темно— синю стіну, а потім повільно опустився на м’яку постіль.

— Не треба було його туди відсилати. Джеральдіна дістане Лоді. І я не зможу допомогти…

— Не дістане, — проказав Севері. — Надто далеко, Джуліане. До того ж, там живе Валентин, він допоможе твоєму негіднику.

— Сподіваюся… Проте його гордість і впертість спонукатиме повернутися додому…

— Головне, аби він пробув там більше тижня. Джеральдіна зараз занадто люта, ти ж бачиш, вона оточила нас, її війська атакують…

Джуліан спочатку слухав його і навіть щось відповів, але буквально через п’ять хвилин заснув. Батько дбайливо вкрив сина ковдрою, а потім підвівся і вийшов у коридор. За мить проказав закляття «Левелус» і зник, а з’явився уже в себе вдома.

***

Лодіус прокинувся опівночі. Його мучили страшні видіння про різних людей, які геть не були знайомими хлопчику, це відбувалося з того моменту, як померла мама... Він бачив, як вони страждали і раділи, коли їм було боляче і коли були щасливі. Лоді не знав, як їх позбутися, тому давно вже змирився з долею. Батькові він не казав цього, тому що не хотів його хвилювати ще більше.

Маленький мандрівник обережно виліз зі спального мішку і, взувшись, встав на землю. Нога ще досі боліла, та, на жаль, він не міг якось зарадити цьому.

А ще Лоді виявив, що ліс, у якому вони перебували, був особливим. Можна навіть сказати, що в ньому не існувало просторових законів і правил. Він одразу ж помітив це і навіть здогадався, хто може бути винуватцем цього дійства. Але як Джеральдіна дізналася, де перебуває Золотий воїн? І чи справді це вона насилає закляття?

Хлопчик вирішив прогулятися по темному лісу. Ця думка для багатьох може здаватися божевільною, але це було єдиним рішенням, щоб розважити себе. Він пішов прямо, роздивляючись темні дерева й кущі, а потім вийшов на маленьку галявину, де було багато трав і грибів. Наступної миті, маленький маг сів на один з пеньків, які також розмістилися на цій галявині.

Несподівано повіяв вітер, і листя, зашарудівши, впало додолу. Один листочок опустився Лоді на голову. Він хотів його скинути, аж раптом зупинився — відчув на гладенькій поверхні листка якісь виступи. Хлопчик узяв його в руки і несподівано побачив напис:

Здрастуй, Лоді. Можеш не хвилюватися¸ зі мною усе добре. Я зупинив пожежу, однак відновити будинок не зміг, тож зараз я в домі твого батька. Ти, певно, лютуватимеш, що я не взяв тебе з собою, чи не подався у ліс, однак ти сам чудово розумієш, що повертатися додому небезпечно. А піти з тобою переховуватися я не мав можливості, адже у час пік війни я маю допомагаю Старшому Колу Магів… Джуліан не може з тобою зв’язатися, адже він не приєднаний до каналу цієї місцевості, тому його слова передам я. Джеральдіна зараз дуже люта, вона оточила військом багато будинків та місцевостей і тримає велику кількість чарівників у полоні. Батько дуже просить тебе пробути там трохи більше часу, бо тоді вижити тобі буде майже неможливо. Будь обережним, Лодіусе.

Валентин

Лоді здивовано подивився на листок, а потім підняв ще один, і там також з’явився цей напис. Хлопчисько щиро рідів, що з Валентином усе добре, він по— справжньому був щасливий за нього, однак дещо його все ж засмутило. Невже батько вважає його таким безпомічним та слабким, що навіть не дозволяє повернутися додому? Ох, ну чому його вважають недолугим шестирічним хлопчиком? Чому?!

Думаючи про це, він навіть не помітив, як настав світанок. Оговтавшись, хлопчисько хутко побіг назад до своєї подруги — на щастя, вона ще досі спала. Лодіус дістав з торби їжу, яка у них залишилася, і зрозумів, що вистачить її лише на сніданок. Та Лоді сподівався, що вони швидко знайдуть те озеро і вже скоро вони їстимуть нормальні харчі.

Згодом прокинулася і Нюель. Маленький маг одразу помітив, що дівчина була не в захваті від ночівлі на землі і наступної миті здогади хлопчика підтвердилися:

— Як у мене болить спина… — поскаржилася дівчина.

Лоді посміхнувся і дошкульно відповів:

— Значить, твоя ніжна дівоча спинка не звикла до твердої землі.

— Не те я й дівчинка! — ображено відповіла Ню.

Лоді знову усміхнувся і подав подружці бутерброд із сиром та м’ясом. Вони їли мовчки, ніби соромилися почати розмову, втім це аж ніяк не напружувало хлопчика.

Поснідавши, друзі швидко зібралися і пішли на північ. Лоді пояснив дівчині, як можна визначити сторони горизонту, а також показав декілька бойових прийомів про всяк випадок. На диво, Ню виконала усе бездоганно і з першого разу — Лоді аж здивувався. Потім мандрівники розговорилися і весело почали обговорювати різні теми. Іноді жартували, іноді про щось завзято сперечалися.

Так пройшло кілька годин. Друзі так заговорилися, що навіть не помітили, як небо затяглося густими темними хмарами. Мандрівники одразу здогадалися, що скоро повинен бути дощ, проте за кілька хвилин усвідомили свою глибоку помилку.

Раптом позаду себе друзі почули могутній та голосний звук. Обоє вмить обернулися, проте спочатку нічого не побачили. Лише за кілька митей Лоді вгледів те, що найбільше лякало його — хлопчик впізнав ту саму вогняну лавину, яка спалила будинок Валентина. Наступної миті маленький маг міцно вхопив Ню за руку і голосно прокричав:

— Біжімо!

Вони швидко кинулися тікати якнайдалі від того страшного вогню. Нюель трішки відставала, тож Лоді постійно озирався. На щастя, Ню бігла позаду. Аж раптом хлопчик побачив, що замість суцільного вогню стали проявлятися великі та довгі стріли. Тоді маленький маг нарешті здогадався, що воно таке. Це були Вогняні жезли — довжелезні списи, що з усіх сторін вкриті вогнем. Вони могли летіти дуже довго, ні на мить не зупиняючись. Єдине, що могло зупинити їх — складні та могутні закляття, які, на жаль, хлопчик не міг відтворити. Несподівано у свідомості маленького мага враз з’явилася чудова думка. Червоний щит — ось що могло зарадити їм. Це сильний та могутній захист, проти якого не встоїть більшість заклять та зброї. Звісно, Лоді не був упевнений, що закляття спрацює, враховуючи те, що ліс зачаклований, втім, якщо Вогняні жезли змогли пробратися до них, то і Червоний щит також мусить з’явитися.

Лоді зупинився і тієї ж миті обернувся обличчям до жахаючих Вогняних жезлів. Нюель налякано поглянула на нього, вигукнувши: «Біжімо далі!», проте Лоді її не слухав і за кілька секунд промовив потрібне закляття.

Наступної миті з його рук несподівано виринула величезна й прозора червоняста стіна. Лоді так зрадів, що ледве не зруйнував захист, піддавшись хвилі щастя та тріумфу. Втім, маленький чарівник вчасно опанував себе і приготувався зустріти зброю. Ще за мить Вогняні жезли з усієї швидкості врізалися у щит і розпалися на маленькі гарячі іскри.

Лоді знесилений впав додолу. Тим часом Нюель вмить підбігла до нього і, ставши на коліна, ошелешено видихнула:

— Лоді… Як?..

— Ну, я ж казав, що тебе, ймовірно, ошелешить те, що може статися протягом цієї подорожі, — тихим голосом повторив Лоді свої слова.

— Цього не може бути… Хочеш сказати, що ти… — почала дівчина, але Лоді її перебив.

— Молодий маг, а ще Золотий воїн… — закінчив за неї хлопчик.

Нюель здивовано подивилася на друга, але через кілька хвилин все ж оговталася і допомогла йому встати. Вона ще раз його прискіпливо оглянула, втім Лоді уже не звертав на неї уваги, він сам був приємно здивований своєю силою. Він виконав таке потужне закляття!

Раді з такого щасливого порятунку, друзі вирішили залишитися саме на цьому місті, щоб оговтатися після такого повороту подій. Несподівано Лоді згадав слова Валентина. Він пригадав той напис про Джеральдіну і одразу ж здогадався, хто наслав ці жезли. Та, на щастя, все закінчилося добре. Чи, може, ще не закінчилося?