Золотий воїн: Смертельне пророцтво

Ню зажурено споглядала небо крізь темні ґрати. Їй було дуже сумно одній сидіти в цьому полоні, у цій темній, холодній і незатишній в’язниці.

Вона з прикрістю та відчаєм поглянула на старе ліжко, яке стояло в кутку кімнати — біля нього ж маленький дерев’яний столик із склянкою води. Сама кімната була темна й сіра, а маленька лампочка, яка звисала зі стелі, ледь-ледь випромінювала світло.

Нюель провела тут уже три дні. Здавалося, ніби один день був цілою вічністю. Дівчина була дуже змучена, але найбільше її засмутило те, що Лоді не зміг її врятувати. Вона була навіть здивована таким вчинком, та все ж у глибині душі розуміла те, що Лоді втратив маму і хоче, щоб темна чаклунка поплатилася за це.

Аж раптом її роздуми перервав скрип дверей. Вона рвучко обернулася і побачила господиню самої Сталевої Вежі. Дівчина з відразою оглянула жінку, а потім демонстративно відвернулася.

— Вітаю, Нюель. Бачу, ти дуже втомлена, дівчинко моя, — сказала Джеральдіна, прискіпливо дивлячись на полонянку.

— Яке тобі взагалі до мене діло, тобі ж начхати, мамо! — закричала дівчина.

Джеральдіна докірливо подивилася на Ню й сіла на старе дерев’яне ліжко.

— Я сподівалася, що місяць покарання у цьому селі буде тобі на користь, доню, — похмуро зауважила Джеральдіна.

— Ти глибоко помилилася, — єхидно відповіла донька.

— Чому ти на мене така сердита? Ти ж сама була винна у тому, що сталося, коли була битва проти Старшого Кола Магів. Ти сама підставила мене! — знову промовила матір. — Тому мені довелося покарати тебе.

— Я не хочу, щоб через тебе страждали інші люди, як ти не розумієш! — знову закричала Ню.

— Я розкажу тобі одну історію, і тоді ти зрозумієш, чому я так вороже ставлюся до цього парубка Лоді, — сказала Джеральдіна й, сівши на ліжко, почала розповідь. — Колись давно жив собі маг. Він був великим і мудрим, умів створювати свої закляття, магічну зброю і навіть пророцтва. Його звали Маг Олексій. Та найголовніше — він був Золотим воїном. Усі вважають, що Олексій обожнював людей, допомагав їм і опікувався ними. Але це не так. Він шанував лише себе, а інших просто зневажав. Змушував коритися йому, а якщо порушувалися державні закони, Олексій жорстоко карав людей, а інколи навіть убивав. І одного вечора, коли Маг Олексій, як завжди, відпочивав у своєму розкішному кріслі, він побачив незнайому скриню, що стояла на маленькому столику. Спочатку він вагався, чи відкривати її, але цікавість змусила його це зробити. Зі скрині почувся голос, що проголосив пророцтво:

Якщо ти хочеш жити, то виконай завдання, Потрібно йому людського страждання.

Олексій довго думав над цими словами і не знав, вірити їм чи ні. Та потім чаклун зрозумів, що малося на увазі. Він мав зробити пророцтво. Особливе пророцтво… смертельне. В цьому пророцтві йшлося про жінку, яку може вбити малий, пихатий хлопчисько. Думаю, ти вже здогадалася, про кого я кажу… — похмуро закінчила Джеральдіна.

— Невже це правда? — ошелешено й здивовано запитала Нюель. — Невже, за пророцтвом… тебе мають убити?

— На жаль, така ймовірність є, — на диво безтурботно відповіла Джеральдіна і сперлася на холодну стіну.

— Чому ти мені нічого не казала про це? — запитала Ню.

— Не було слушного моменту… Та й ти ще не доросла до такого віку, щоб знати ці речі… І взагалі— то, забагато питань, мала, — відповіла Джеральдіна, не дивлячись на доньку, а потім продовжила: — Але навіть якщо пророцтво збудиться, то хтось обов’язково має продовжувати керувати моєю армією і самим замком…

— Але я не хочу бути такою, як ти! — перебила її дівчина, здогадавшись на кого натякає матір.

— А доведеться, — незворушно проказала Джеральдіна.

— Але, мамо, я…

— Ти повинна продовжити наш рід!

— Ні, я не хочу! — закричала Ню.

— Нюель, ти змушена, і крапка.

— Ні!!! — закричала дівчина, зірвавшись з місця.

Джеральдіна стомлено заплющила очі й повільно підвелася. Вона гнівно подивилася у вічі своїй дочці та промовила:

— Тебе ніхто не питає, хочеш ти цього чи ні, ти не маєш вибору, — процідила Джеральдіна і, ледь розмахнувшись, дала дочці ляпаса.

Вона ще раз подивилася на бідолашну дівчину, яка уже ледь стримувала сльози, і зникла, а Нюель залишилася одна у цій похмурій, самотній вежі.