Страшна гільдія. Демон рівноваги.

– …Всіх обійняв! Я скоро!

Можливо трохи поспіхом зачинилися двері зали засідань.

От, якби мене хтось спитав, що я думаю про це все, то я б, можливо, сказала, що він крутий. Він начальник. Він може собі дозволити втекти у відпустку. От і все. Що ще?

В залі запанувала тиша. Погляди всіх присутніх схрестилися на Бабі Любі.

Стукіт спиць на мить припинився. Баба Люба прискіпливо зиркнула на нашу трійцю, потім скосила хижий погляд на Товстуна з Баштою. Потім, знову зосередившись на своєму вʹязанні, ні до кого не звертаючись, спокійним голосом констатувала:

– Утік.

І раптом всі залементували. Голосно і роздратовано. Першим увімкнувся Фіма. Він волав щось про пейси, тьотю Соню і баян який ніц не здався козі.

До Фіми долучилася Бонда. Її, в основному, цікавили питання «допоки?» і «навіщо?»

Товстун і Башта навперебій намагалися зрозуміти «хто винен?».

Всі підскочили з місць і пристрасно розмахували руками.

Баба Люба у диспуті участі не брала.

Я також мовчала, але не від розуміння ситуації, як Баба Люба, а від здивування. Я працювала тут менше ніж рік, мені відпустка ще не світила і з такою дивною ситуацією я стикалася вперше.

Моя наставниця, старша відьма ковена кровних Тамара, любила заловити мене в моменти несподіванки й вказати на мою поведінку і реакцію.

– Спочатку спинись, – казала вона. – Завмри на місці, якщо це звісно можливо. Дуже мало ситуацій потребують негайної реакції й бажано, завдяки постійним тренуванням стратегії планування, в такі ситуації взагалі не попадати. Тож оціни ситуацію і якомога швидше синтезуй відповідь на життєво важливі питання. Перше: чи загрожує небезпека твоєму життю? Друге: чи загрожує небезпека життю дорогих тобі людей? Якщо життя в безпеці, то вважай, що ніяких проблем не існує і спокійно спостерігай за оточенням аж доки не зрозумієш, що ж насправді відбувається. І лише тоді можеш вмикати або матір Терезу, або каральну длань правосуддя. Як забажаєш.

Схоже, саме за цим принципом нині діяла Баба Люба. Вона спокійно і зосереджено в'язала своїм онукам шкарпетки й мала вигляд Соломона, якому роздуми про долю світу не дають прокинутися до сніданку.

Я почала придивлятися до оточення й аналізувати, і дійсно помітила певні невідповідності.

Річ у тому, що щирим у своєму обуренні у цю мить був лише Фіма. Вочевидь це тому, що зовсім нещодавно виповнився рік, як він потрапив у Гільдію і для нього питання відпустки одночасно з Бондою було важливіше за власне існування. Бо розпочати офісну вакханалію із криками та розмахуванням руками при Бабі Любі зміг би лише самогубець або закоханий.

А ось Бонда, Товстун і Башта просто дуріли. Лементували, немов першокласники, яким класна керівниця для скидання зайвої напруги дала команду «стрибати і радіти!»

А й справді! Дивись но! Товстун, підштовхуючи ліктем Башту й інтенсивно йому підморгуючи, поза столами почав непомітний рух у бік виходу. Башта зрозумівши натяк свого шефа, рушив за ним.

Проходячи за спиною Баби Люби, Товстун, а за ним і Башта, не припиняючи вигукувати щось дурнувате на кшталт «А я казав!» і «От саме тому ми в такій дупі!», по черзі турботливо нахиляються до плеча Баби Люби й щось їй шепочуть на вухо. Далі показують знак «ОК» і бочком рухаються до виходу.

Виглядає так, що вони зараз…

Так і є! Вони також утекли!

Від розуміння ситуації у мене на обличчі виникла дурнувата посмішка, і я спрямувала всі свої морально-вольові зусилля на те, щоб її приховати.

Як тільки двері за солодкою парочкою зачинилися, Бонда припинила галасувати й, мов слухняна школярка, що щойно закінчила відповідати, спокійно всілася за стіл.

Фіма видав у повний голос іще два спіча:

– Цирк таки поїхав, а трішечки клоунів зовсім небагато лишилося перекусити! І шо би хто не казав, а дядя Шемес таки мав рацію! Це маленьке рожеве поросятко росло, росло, і …

Зрозумівши, що волає лише він один, Фіма проковтнув продовження фрази, здивовано оцінив ситуацію, і, помітивши відсутність двох персон, й, можливо, усвідомивши ймовірні наслідки своєї поведінки, поволі опустився на стілець і, згорбившись та склавши руки перед собою, майже не кліпаючи, мов зацькований бандерлог перед пітоном, спрямував переляканий погляд на Бабу Любу.

Певний час мертву тишу порушувало лише торохтіння алюмінієвих спиць нашої нової начальниці.

Хоча, кому я брешу? Баба Люба просто дозволяє Куратору вдавати з себе начальника, допоки в Гільдії все добре.

Витримавши певну паузу, Баба Люба скінчила вправи з холодною зброєю асасинок, неспішно склала лаштунки в картату торбинку, поволі дочовгала до стола шефа і витягла у нього з шухляди журнал запланованих подій.

Відкрила його. Погортала і, щось знайшовши повідомила присутнім.

– У мене запланована картопля. Три тижні мене не буде.

Задовольнившись сказаним і полишивши журнал на столі, Баба Люба так само неспішно пошкандибала до виходу з зали. Причиняючи за собою двері, пильно подивилася на мене і додала:

– Ледь не забула. Поки мене немає – Руда, ти залишаєшся за старшу. Всі інструкції в журналі. До мого повернення проконтролюй тут усе і спробуй запобігти повному знищенню нашої організації. Залиште від офісу хоча б фундамент, повернуся – відновлю.

Двері зачинилися і мій здавлений писк «Я за старшу?» відлунням пролунав у порожнечі зали.

В гнітючій тиші минула, мабуть, хвилина.

Я ображено подивилася на Бонду:

– Подруго, а попередити?

– Навіщо псувати розвагу? – Бонда стенула плечима.

– І чому саме мене старшою?

– А кого? Фіму чи що? Я також планую відпустку, – Бонда манірно поправила зачіску.

– А дідька лисого не хочеш?! – це переходило всілякі межі. – Ти у відпустку! Малий у відпустку! Фіма ланцюги порве і за тобою також у відпустку втече, а Руда тут одна за старшу?! Я вам що, руда чи що?!

Я зірвалася з місця й вискочила на центр зали:

– Слухай мою команду! Владою даною мені Бабою Любою, наказую! З цього моменту і до повернення начальства ніхто більше у відпустку не відпускається, бо прокляну усіх до одного! Нехай хто тільки рипнеться! Ви у мене усю самоволку в туалеті просидите! Всі почули?!

Бонда скривилася:

– Бука ти, Руда. Погана з тебе начальниця.

Вхідні двері з гуркотом розчинилися і в залу засідань з криком «Пане Кураторе, це не чесно!», мов розлючений скунс, заскочив Малий.