Страшна гільдія. Демон рівноваги.

Лікарня – це царина смерті. Живі люди також можуть випадково захворіти й потрапити у лікарню. Однак, те, що вони швидко з лікарні зникають, лише підтверджує факт приналежності цього закладу до володінь кістлявої.

Хоча ціллю заснування лікарень є позбавлення людини усіх хвороб, та, все ж, ціллю існування цих установ, чомусь, стає залучення до себе якомога більшої кількості хворих. Як там кажуть ці двоногі шкіряні мішки з лайном: хотіли як краще, а вийшло як завжди?

Білений фасад, сухість архітектури, охайні доріжки й доволі велика кількість пересічних осіб, одягнених у білі халати, свідчить, що ця лікарня змогла відірватися від соціального жебрацтва і посіла місце біля годівниці приватної медицини.

Біля рецепції помічаю занадто охайного молодика слизької зовнішності. Він мовою паца́ків намагається щось вивідати у молодої дівчини за віконцем.

Аура у цього чоловічка якась… Ні. Це не він особисто. Це папери, які він з собою приніс. Вони містять сліди аури моєї теперішньої хазяйки. Отже, він завітав до неї на відвідини.

Підійшовши до віконця рецепції я пильно подивився на адміністраторку і дівчина відразу заходилася записувати щось у журнал відвідин.

Молодик, втративши контакт з дівчиною, здивовано повернув голову у мій бік і, лишень наші погляди зустрілися, обм'як, розслабився і стер зі свого обличчя надто солодку посмішку, яку вважав сексуальною.

– Навіщо прийшов до неї? — підкріпив я словами зграю потойбічних мацаків, що за моєю командою обліпили його голову.

– Я адвокат. Маю залагодити справу мого клієнта. Зараз біля палати зібралися всі зацікавлені. Я трохи спізнився.

– Як маєш намір діяти? Залякування чи підкуп?

– Спробую і те і те. Але з підкупом важче. Маю ліміт лише сотню тисяч, але об'єкт отримає спадщину від покійного діда. Там сума кругленька і маєток. Тож у підкуп я не вірю, гроші можуть не справити враження на багату онуку. Буду тиснути на страх.

– Що з її дідом?

– Помер вночі. Вона ще не знає.

– Сам помер?

– Мені невідомо. Але достеменно знаю, що все облаштували так, що пошкодження від побиття, на момент смерті, начебто, загрози для життя вже не становили. Старий пішов уночі до вітру, спіткнувся і невдало впав. Тож, оскільки позивач лишився живим, а помер пізніше, і не від нападу, справу можна зам'яти. Лишилося якось умовити його онуку, щоб від свого позову відмовилася.

– Наскільки мені відомо, нападників було четверо. Хто твій клієнт?

– Максим Овсянніков.

– А… цей мерзотник… – Я трохи задумався над сценарієм. – Скоро й до нього доберусь. Хазяйка трапилася мстива. Одним точно не задовольниться, – взявши однією рукою адвоката за обличчя й здавивши щоки пальцями, з прихильністю подивився в очі. – Ух ти ж гнида юридична… Мордєль така вгодована… Всі на одне лице. Слизькі угодники Феміди. Без таких, як ти, я з голоду здох би. Подобаєшся! Подо́баєшся мені! Живи, жабеня!

Відпустивши, гидливо витер руку об його дорогий піджак:

– Слухай сюди, адвокат. Ти вдома забув… Що ж ти забув? Праска є?

– Так.

– Добре. Тож ти вдома забув праску увімкненою. Щойно згадав. Тепер маєш швидко їхати вимикати, бо квартира не застрахована, і кредит за неї ще не сплачений. А як приїдеш додому і зрозумієш, що марно перелякався, і з праскою твоєю все добре, від образи на злу долю, ляжеш трошки відпочити й спатимеш до завтрашнього ранку. Все. Вільний.

Очі небораки поволі наповнилися страхом. Адвокат, притиснувши портфель з паперами до грудей, чкурнув на вихід. Я ж, одягнувши на себе закляття відводу очей, рушив до палати, в якій вже майже місяць лікувалася моя хазяйка.

В коридорі, навпроти палати, знаходився куточок відпочинку. Пару диванів, журнальний столик, в кутках дві діжки з фініковими пальмами, що вимахали вже аж до стелі. Цю локацію окупували троє. Одна жінка і двоє чоловіків. В палаті окрім хворої був ще хтось.

Я вільно розташувався на одному з диванів і, прикривши очі, нашорошив вуха, отримуючи інформацію звідусіль. Окрім розмови трійці, я міг вільно слухати, що відбувалося в палаті.

З часом я зрозумів, що присутні жінка й адвокат одного учасника нападу й адвокат другого учасника нападу. Ще двох адвокатів очікували. Всі присутні були у змові проти постраждалої. Наразі вони обговорювали стратегію впливу на жертву з метою вийти сухими з води.

Загалом це мене не цікавило. Мої інтереси повністю на боці моєї хазяйки.

Тож я зосередився на розмові, яка відбувалася в палаті. Там був присутній працівник слідчих органів, якого змовники відправили першим, щоб, коштом авторитету своїх погонів, вмовити постраждалу відмовитися від позову.

Слідчий обрав довгий шлях. У цей момент Інна, саме так звали мою хазяйку, напевно, всоте розповідала слідчому все, що трапилося того вечора. Я там був присутній лише в останні хвилини, майже від моменту, коли дівчина знепритомніла.

Звісно ці події записані в джерелі знань і я їх уже дослідив, але зараз я з задоволенням харчувався враженнями самої потерпілої. Її праведне обурення діяло на мене краще за ін'єкцію чистого адреналіну.

Того вечора Альберт Жук святкував день народження. Душа вимагала свята. Ідея була запросити своїх найближчих друзів, Костянтина Жданова, Руслана Ригу і Максима Овсяннікова, викликати дівчат і напитися до зелених чортенят. Загалом відірватися на повну. Альберт – відомий забудовник, Руслан і Максим і Костянтин також при грошах. Тож центром події обрали доволі престижний заклад. Орендували на всю ніч, без зайвих очей. З обслуги лишилося двоє офіціантів.

Не бачилися чоловіки давно, тож вечірка відразу набрала ознак змагання. Мірялися всім чим могли: машинами, квартирами, гаманцями тощо. Коли градус в головах піднявся до статусу «Ти мене поважаєш?», черга дійшла до дівчат.

Кожен учасник вікторини хотів викликати своїх «перевірених». Врешті, кожен викликав по декілька і певний час четвірка реготала мов ті коні, обговорюючи, що вони будуть робити з такою ватагою повій.

Потім всі разом захотіли до вітру. Оскільки туалет у закладі один, то компанія певний час грала в благородство. Кожен намагався довести, що потерпить, поки решта сходить до вбиральні.

Коли всім вже несила було терпіти, в Костянтина виникла ідея начхати на туалетні обмеження і возз'єднатися з матінкою природою, а саме, вийти на поріг закладу і сцяти з порогу в одному напрямку, щоб потім заміряти довжину струменю й визначити найсильнішого сцикуна.

Саме в той момент, коли компанія вийшла надвір і гуртом зображала римський фонтан Треві, неподалік проходили старий Панкрат зі своєю, дорослою вже, онукою Інною.

Дівчина до ночі затрималася в гостях у діда і той проводжав її на стоянку таксі.

Першим був знову Костік. Він заволав: «Дєвкі!» і, не застібаючи ширінку, кинувся до Інни. Про якісь перемовини чи хоч краплю здорового глузду вже не було й мови. Старому Панкрату вимкнули світло з одного удару.

Інну, мало не рвучи на шмаття, гуртом потягли в приміщення ресторану. Коли вона закричала, той же Костік одним сильним ляпасом розбив їй губи й мало не відірвав голову. Крик застряг у горлі.

Коли всі вчотирьох намагалися затягнути Інну по сходах, не втрималися на ногах. Утворилася куча мала і дівчина в той момент опинилася знизу. Хребет не витримав вагу чотирьох здоровенних чоловіків, але за криками й реготом ніхто цього не помітив.

Далі для Інни почалося пекло. Вона була при тямі. Страшенно боліла спина. Нижньої половини тіла дівчина не відчувала, ні дихати, ні кричати не могла.

Повними страху й відчаю, широко розплющеними очима Інна мовчки, немов стороння, спостерігала, як її ґвалтували по черзі всі четверо. Першим був Костік. Останнім виявився іменинник. Альберто, так його називали товариші, вдавав із себе чуйного, гладив її по закривавленому обличчю і просив потерпіти ще трохи.

Спочатку її тримали. Потім, коли побачили, що вона лежить непорушно, покинули.

Коли до неї прилаштувався по другому колу Костік, у приміщення ресторану хитаючись зайшов дідусь.

Поки трійко злодіїв гиляли його носаками, він встиг лише декілька разів крикнути «Клич рогатого!»

Інна знала, що він має на увазі. Але вона настільки в це не вірила і їй настільки було важко рухатися, що навіть в таку мить вона деякий час роздумувала чи варто взагалі щось робити?

Врешті вона вирішила зробити це, хоча б для того, щоб виконати прохання дідуся. Думки плуталися і їй здалося доцільним виконати його волю, щоб потім, коли все це скінчиться, він на неї не образився. Воно ж повинно колись скінчитися?

Дівчина на мізинці носила колечко. Непримітне, прозоре, ніби тоненька скляна смужка обхопила її за палець. Якщо не придивлятися, то й помітити важко. Дідусь подарував його онуці на вісімнадцятиріччя.

Багато про нього розповідав. Казав, що це старовинний артефакт, виготовлений аж за часів княгині Ольги. Що з тих часів їхній рід береже цю реліквію. Що це портал для виклику демона і як стане зовсім непереливки, треба омити його власною кров’ю, промовити слово і допомога прийде. Всі вороги будуть покарані на горло.

Інні смішно було слухати, як професор фізики й атеїст розповідає про демонів. Онука ніяк не могла зрозуміти як в її дідусеві уживається така суперечлива інформація.

Але в той момент їй було вже все одно. Скосивши погляд на ліву руку, помітила на мізинці колечко. Немов металеву гирю підняла руку і мазнула по обличчю. Кров з розбитих губ лишилася на руці. Пару краплин потрапило й на кільце, розтеклися й обмежили його на пальці двома темно бордовими лініями.

З останніх сил вказавши мізинцем на Костіка, Інна промовила початок слова і додала:

– Ти маєш померти в муках…

«Господи, я вже хапаюся за соломинку… Який відчай…» – пронеслася в голові остання думка.

Костік відбив її руку і дав чергового ляпаса, від якого Інна остаточно втратила свідомість.

Їй не вистачило якоїсь секунди. Я майже миттєво в безтілесній іпостасі з'явився на виклик, але нічого Костіку заподіяти вже не міг, бо моя хазяйка була без свідомості й не встигла закінчити слово.

Істоти потойбіччя, прив'язані до артефактів, без матеріальної підтримки мало на що здатні. Мене вистачило лише підтримувати в хазяйці життя і спостерігати продовження подій. За часи свого існування я такого надивився вдосталь, тому, лише запам'ятав аури присутніх, на випадок того, що вони, коли прийдуть до тями, вирішать накивати п'ятами.

Решту часу я пив агресію, сексуальну насолоду, тріумф, самолюбування. Ці коктейлі на основі віри мені не дуже до вподоби, але я останній десяток років подорожував лімбом тому в перші миті після виклику навіть таке пійло вживав з насолодою.

Скінчивши випитувати у потерпілої й обсмоктувати всі пікантні подробиці події, слідчий перейшов до наступного етапу підготовки. Завіривши дівчину, що обов’язково всіх винних покарають, почав ставити каверзні питання мовою пацаків:

– Скажіть, Інно, а чи існує, виключно гіпотетично, можливість, що ваш тодішній стан міг стати причиною часткової втрати контролю? Чи дійсно ви впевнені, що саме того чоловіка, ви бачили по телевізору на відкритті новобудови на Троєщині?

Така обробка свідка на сумнів, може привести слідство до висновку, що вона бачила зовсім не те, що каже. Після такого допиту можна тиснути на жертву і робити з нею що завгодно. Навіть повісити на постраждалу вину за власне зґвалтування.

І все б нічого, якби це була не моя хазяйка. А згідно зі старенькою угодою на крові першого володаря артефакту, я маю захищати хазяїна від нападу сторонніх духів. Наразі відбувається саме напад і моя господиня при тямі. Тож маю можливість дати відсіч ворогові.

Інна вже зрозуміла, по який бік барикад стоїть слідчий. Вона також зрозуміла, що в цьому світі лише дідусь зможе їй чимось допомогти. І варто оперу саме зараз сказати їй про смерть дідуся, вона остаточно зламається. Ось в очах забриніли сльози.

У мене на обличчі з'явився хижий вишкір. Ображати мою хазяйку маю право лише я!

Зайшовши в палату і прикривши двері я з полегшенням спостерігав, як сльози розпачу в очах дівчини за одну мить висохли й змінилися подивом.

Це добре, що не страхом.

Для хазяйки закляття відводу очей не є перепоною. І до того ж вона бачить мене і в реальному тілі й у потойбічній іпостасі одночасно. А для такого випадку я одягнув у потойбіччя класичний християнський образ демона. Зріст під два метри, високі роги, вогонь в очах, загострені вуха, червона шкіра. Все за канонами релігійного залякування:

– Спокійно, моя королево! Кавалерія прибула! Ви під моєю охороною! Герцог Флаурос має честь служити вам! Хочете, я у вас на очах відкручу голову, цьому паца́ку? Це буде весело!