Страшна гільдія. Демон рівноваги.

Зала засідань. Сиджу за столом голови. Щоб вжитися в роль, спробувала погойдати ногою. Ефекту ніякого. Бонда помітила. Зараз розрегочеться і весь авторитет мені зіпсує.

Не подобається мені посада керівника. Начебто і владу маю, але все одно мушу чекати тих декілька хвилин до початку наради. В чому тоді сенс бути начальницею?

Та й електорат у мене ріденький. Двоє вже тут. Фімі, звісно, Бонда цікавіша за мене, тож наразі я, як начальниця, можу претендувати на увагу лише однієї з моїх підлеглих.

І Малий. Куди ж без цього пупка землі? Я своєчасно відправила йому повідомлення потойбіччям, тож якби він прийшов хоч трохи раніше, то могли б уже й почати.

Хвилина. Вочевидь, Малому таки набридло жити. Не дай Боже спізниться. Я йому…

Звісно весело отак збиткуватися над отим невдахою, але якщо дійсно спізниться? Які у мене є важелі впливу на недолугого підлеглого? Треба посадо́ву інструкцію перечитати, бо негідно великої шефині поблажливо ставитися до свавілля підлеглих.

Докотилася, відьмо! Скоро перетворюся на самодержицю на мінімалках і буде у мене паства холопів…

Десять секунд… Вісім.. Три…

Відчинилися двері й до зали з кислим виразом обличчя зайшов Малий:

– Що, зібрала вже своїх курчат на ранкову лінійку?

– Святі крученики! Нарешті до нас завітало наше велике Цабе… Ой! Перепрошую! Сплутала! Наше «мале» велике Цабе. Малий, що сталося? Наш «дюйм-хлопчик» за сніданком, помилково, замість половини, з'їв цілу зернинку і в туалеті мав подвійний раунд бомбометання?

– Прошу відмітити для протоколу, що я прийшов вчасно і зараз ця мала руда цюцюрка, користуючись службовим становищем, піддає мене булінгу і шеймінгу! – Малий, звично огризаючись, підтримав нашу традиційну ранкову сварку й пройшов до свого столу.

– Терпи, малеча. Це ще квіточки. От коли прийдеш до мене свататися, скуштуєш ягідок. Ще не забув, що з часом до тебе в голову завітає розумна думка на мені одружитися? Я про всяк випадок нагадую.

– Як таке можна забути? Це знання не дає мені спати ночами. Але, здається мені, твоя баба Стелла таки стратила на старості років. Це, напевно, бо вона не знала, що мангусти не спарюються з рудими крокодилами.

– Баста! – ледь підвищивши тон спокійним голосом буденно промовила Бонда. – Привіталися, підвищили присутнім рівень настрою, і досить. А тепер або знайдіть собі для любощів окремий кабінет, яких зараз повно по всьому нашому поверху, або давайте вже починати.

– Радий тебе бачити, Бондо. Ти єдина квіточка, яка не дає моїм очам сльозитися від постійного споглядання рудих земноводних.

Промовивши комплімент, Малий показово закрився руками від ревнивого погляду Фіми.

Так. Пора починати. Я підвелася:

– Почнімо засідання. Сьогодні планова перевірка службових артефактів і аналіз їх на доцільність. Також сьогодні треба подумати, чим ми будемо займатися всі три тижні, поки начальство відпочиває.

– Пропоную і нам відпочити. Можна йти додому, пані начальнице? – вставив свої п'ять ша́гів Малий.

– Ти що?! Як я можу свого майбутнього чоловіка відпустити без нагляду? Посидь трошки. Зараз Ірина Ігорівна все спланує і ти дізнаєшся як будеш жити наступні двадцять днів.

– Пані Руда! А може не варто вдавати з себе розумну? Не соромтеся розповісти нам, що й ви ще не є богинею і маєте над собою каральну указку начальства. Відкрийте шухлядку, дістаньте звідти журнал Баби Люби й прочитайте план подій, щоб також дізнатися, як ви разом з вашими підлеглими проживете наступні двадцять діб.

– Слушне зауваження, пане Малий, – я дістала зі столу журнал і, відкривши його на закладці, дійсно побачила там список запланованих подій на майбутнє.

Прочитала вголос:

– Пункт перший: провести планову перевірку артефактів. Цим ми зараз займемося. Пункт другий: слід найняти в офіс двійко стажистів і за відведений час ознайомити їх з офісом і роботою.

– Ну нарешті! А Фіма таки майже пророк! Я неодноразово мав цінну думку, що ця подія таки має статися і знайдеться людина, яка буде готувати мені каву! А то весь офіс на мені їздить!

– Пункт третій… Йосип драний! – я впустила журнал на стіл і з острахом сховала руки за спиною.

– А в пункті четвертому сказано, що нам робити з паном Йосипом, коли всі з ним скінчать? – ще раз нагадав про себе Фіма.

Жарт зайшов і всі втрьох засміялися. Але помітивши що мені непереливки, замовкли.

– Руда? Мені вже починати хвилюватися? – поцікавилася Бонда.

Я взяла себе в руки:

– Ні, все нормально, – сіла в крісло. – Четвертого пункту немає, тож пан Фіма може лишити пана Йосипа собі й виховати з нього шанованого члена демократичного суспільства, – важко зітхнувши, я пильно подивилася на агентів Гільдії. – У третьому пункті написано, що часовим ланцюжком надійшла інформація і нашій групі належить за час відпустки начальства провести захід під кодовою назвою «Пігмаліон». Комусь відомо, що це значить?

Всі троє негативно покрутили головами.

– Що там ще? – запитав Малий, підвівся й підійшовши зазирнув через моє плече у журнал. – Дивно, коли я читав раніше, цього не було. Баба Люба вміє дивувати. Ось. «Решта інформації по події засекречена навіть для мене, проте зазначено, що наша з паном Куратором присутність заборонена. Тож відпустки вчасно. Пані Рудій слід очолити проведення Пігмаліона.» І приписка: «ПиСи. Іринко, якщо нас до справи не залучено, то там нічого складного не передбачається. Певна, ти впораєшся. Баба Люба.»

Малий, скорчивши задумливий вираз обличчя, повернувся за свій стіл:

– А пані Рудій відомо, що означає той Пігмаліон?

Я спохватилася:

– На жаль, дещо відомо. Основне, що вам слід знати, що це не ігри. Від цього моменту і до останнього дня Пігмаліона життя всіх присутніх у небезпеці. Слід бути вкрай обережними. І почнемо зводити оборону просто зараз. Фіма відсядь від Бонди. І не треба робити перелякані очі. Малий її в тебе не забере. Мені треба, щоб у кожного був окремий стіл. Тепер кожен хай викладе перед собою всі амулети, які має. Всі, а не лише ті, які має носити згідно зі своєю посадою в Гільдії.

Взявши вільний стілець, я підійшла до стола Фіми й сіла навпроти. Він вже встиг зняти з шиї мотузок з декількома мініатюрними амулетами різних форм. Їх поєднували мотузок і вартість заготовин. І звичайний хрестик, і руни, й мініатюрні статуетки звірів та птахів виконані ювеліром на замовлення.

Фіма, на жаль, ще незрячий у плані потойбіччя. Можливо так ніколи й не прозріє. Все ж, всі амулети його бабця Роза, для своєї кровиночки, зарядила і виготовила на совість.

Хоча, поки що, користуватися він ними не може, тож атакувальні й допоміжні амулети йому взагалі не потрібні. А захисні – занадто низького рівня.

Бабцю Розу розумію. Вона думає, що влаштувала двоюрідного онука під тепле крильце Куратора і він там буде під захистом. Та все ж зараз Куратора немає і за життям її онука пильнувати треба краще. Знявши всі ювелірні вироби з мотузка, під жадібним поглядом Фіми, декілька відкотила по столу ближче до себе:

– Ці слід замінити. Бу́льку! – покликала свого домовика.

Домовичок Бу́лько, що опікувався моїми приміщеннями, зіткався в потойбіччі біля моєї ноги.

– Принеси з лабораторії скриньку з орнаментом із блискавок.

Малеча зникла і за мить на столі біля мене стояла чималенька скринька для прикрас, інкрустована золотом.

Коли я її відкрила, звідти немов потойбічний прожектор ударив.

– О-о-го-о… Фімо, тобі сьогодні щастить. Щиро позаздрив Малий.

Я взяла зі скриньки й поклала перед Фімою декілька простеньких на вигляд ґудзиків. Вже декілька років, як я зрозуміла, що матеріал пластикових ґудзиків, отих, де чотири дірочки, гарно підходить для створення амулетів. Дешево і збіса сердито.

Тож, відтоді, для естетичної насолоди, де б не була, завжди заходжу в магазини біжутерії й купую декілька різноманітних ґудзиків, ніби для колекції.

Але Фіма не сприйняв за чисту монету заздрісні погляди Малого і Бонди, які чудово розуміли, що са́ме я пропоную Фімі, замість його іграшок:

– Нє-е-е… Фіма вам не лох якийсь, Фіма справу знає! Фіма вам таки скаже правду за такий бізнес. Нащо пані Руда пропонує Фімі гуано замість реальних речей?! Он те маленьке левенятко, що ви щойно підступно прибрали до своїх загребущих рученяток, взагалі із чистого золота! Два з половиною грами!

– Бонда? – не повертаючись, звернулася до подруги за підтримкою.

– Фі-імочка, – голос Бонди став приторно-медовим. Ці чудові амулети так тобі личать! Ти в них такий солідний мужчина…

– М-м-м… – парубок відразу поплив. – А бабця Роза…

– Фі-імочка, якщо бабця Роза, поглянувши на таку красу, хоча невдоволено скривиться, я особисто тобі гарантую, що пані Руда поверне тобі все, до останньої прикраси!

– М? – Фіма перевів запитальний погляд на мене.

– Зуб даю! – підтвердила я. – бабця Роза також буде у захваті й не злізе з тебе, доки ти їй не скажеш, де взяв таку красу. Але відразу попередь її, що з Гільдії у ковен я не піду ні за які коржики.

Бонду я майже не перевіряла. Моя найкраща подруга під моїм наглядом завжди упакована по першому слову.

У Малого справи були найгіршими. Амулет емпатії був взагалі розряджений.

Примусила його дати мені на зарядку і пряжку від ременя, і черевики, з прихованими в них металевими пластинами, які він довго й неохоче знімав, і всі три обойми набоїв зі срібними кулями, і сам пістолет, і ніж, і навіть розкладний кийок.

Коли Малий вже сяяв у потойбіччі, мов новорічна ялинка, я витягла зі скриньки ще один непоказний ґудзик і додала йому до моніста з амулетів. Світло амулетів відразу стихло й аура гільдійця стала аурою звичайної людини.

Весь час покращення свого магічного іміджу Малий з легким острахом дивився на мене. Потім серйозним тоном запитав:

– Все аж на стільки серйозно?

Я скривила іронічну мармизку:

– А ще, Малий, я хрестиком вишивати вмію! Ти, Малий, у нас, польовий агент. Ризикуєш найбільше. І щоб в кінці кожного робочого дня до мене на підзарядку. Це наказ!

– Ти не відповіла! – не бажав переводити все в жарт Малий.

– Ну, що?! – мене так просто на відвертість не виведеш. – А якщо моєму майбутньому чоловікові якась нечисть хазяйство відкусить, як я у вічі іншим відьмам дивитися буду? Не вберегла, скажуть? Це питання особистого іміджу! Все! І до речі, може у тебе там на хазяйстві який пірсинг є? То давай і його підзарядимо..? Не смикайся, агенте! Це було риторичне питання. Підзарядка статевих стимуляторів виключно у сторонніх спеціалістів і виключно власним коштом. Тут тобі не бордель, а Страшна Гільдія!

Я віддала Бульку свій інструментарій і знову сіла за стіл голови:

– А тепер партійне завдання! Фімо, зараз тобі належить знайти в базі для Гільдії двох надійних стажистів. Малий, допоможеш йому. І не криви мені своє… що там у тебе замість обличчя! А ми з Бондою поки сходимо пообідаємо. Я знайшла гарненьке кафе неподалік від офісу.

Малий, підіймаючись з-за столу, пробурмотів:

– Рабовласниця…

А Фіма, отримавши собі в поміч аж цілого польового агента, навпаки, щасливо усміхався.