8. МАЛИЙ: Лінь
Руда взагалі схотіла мені на голову сісти. Призначила помічником до новачка Фіми. Мізків у нього в голові, можливо, й більше ніж у мене. Геній… Стрихніну мені в чай… Але призначати польового агента у підсобні робітники до мамчиного калькулятора?!
Хоча дивуватися немає чого. З того часу, як Ірина назагал оголосила про свої наміри одружитися зі мною, вона весь час намагається осідлати свого майбутнього судженого.
Нічого у неї не вийде.
Ні, я в цьому питанні не є наївним і самовпевненим. Я достатньо досвідчений, щоб розуміти природу речей. І мені відомо, що якщо її прабабця Стелла дійсно була пророчицею і розрахувала найкращий варіант життєвого шляху для своєї рудої онуки, то, на жаль, я таки одружусь з нею. І це ніяк не залежить від моєї думки зараз, у даний конкретний момент.
Я добре запам'ятав, як мене, мов те сліпе кошеня, мордою в молоко тицяли, щоб зрозумів «тонкий» натяк часового маркера і взяв на роботу в Гільдію саме Руду. Часові ланцюжки невблаганні й непередбачувані, якщо ти не провидець, звісно.
До факту свого одруження ставлюся спокійно. Бо, все одно, колись же треба. І якщо я на цей момент і не хочу ні з ким одружуватися, то це зовсім не суттєво. Колись можливо й схочу. Інакше як я міг опинитися у видіннях Стелли? Примусом мене до вівтаря не потягнуть, це точно. Схочу – одружуся. Але зараз – не хочу.
Та й не скажу, що це такий вже поганий варіант. Фігурка у Рудої хоч мініатюрна, але саме те, що мені подобається. І очі також гарні. Тож, чом би й ні? Але оце ось цей булінг і приниження на робочому місці від шмаркачки я терпіти не збираюся!
Мої роздуми перервав телефонний дзвінок. Про моє існування згадав Куратор:
– Вітаю, Малий! Якби ти тільки знав, як гарно на Канарах?
– Та ви що?! А я думав, що порушена обіцянка і заплямована совість не дадуть вам насолодитися вкраденим у мене відпочинком.
– Не розумію про що ти кажеш. Чого турбую. Тут така справа. Мені зателефонував мій старий товариш. Просив взяти до нас у Гільдію тямущого хлопця. Контакти я скинув тобі на пошту.
– Кураторе, ми ж недавно Фіму взяли по протекції. Хто буде оперативну роботу виконувати?
– Не вередуй, Малий. Бери те, що тобі начальство дає. Можливо це саме те, що тобі треба. Там Баба Люба запланувала новачків у штат, тож моя кандидатура має пріоритет, бо, сам розумієш, обіцянки й борги треба виконувати.
– Ой, як треба, Кураторе. Я оце сиджу в офісі, у період обіцяної мені відпустки, мов той весільний генерал і розумію, що таки треба! Але чомусь моє начальство не застосовує це правило до мене…
Та Куратор, звісно, вирішив не слухати мій обурений спіч і поклав слухавку раніше, ніж я доніс йому свою цінну думку.
Ну що ж, не було щастя, то нещастя допомогло. Я зайшов у кабінет до Фіми.
– О! Малий! Я вже думав тебе викликати. У нас же є завдання. Я вирішив, що ти…
– Фімо! Я завжди знав, що ти гориш на роботі! Але я також не хочу пасти задніх. Посунься, – я підсів до його комп'ютера, відкрив свою пошту і витяг на екран лист від Куратора. – Ось! У нас завдання знайти двох стажистів. Одного я вже знайшов. Але я не буду відбирати у тебе всю роботу, тож лишив тобі можливість довести Бонді свою вправність. Щоб злі язики потім не казали, що Фіма виїжджає на Малому. Шукай другого! А я на сьогодні вільний, оскільки більше ніяких завдань від Рудої не отримував. Адіос, мучачо!
Закривши за собою двері кабінету, я з чистою совістю пішов додому.
∞
Наступного ранку, коли я прийшов у офіс, у приймальні вже сиділо наше підкріплення у вигляді двох стажистів.
Вкотре поскаржився долі на свою лінь. Хочеш, щоб справа була виконана гарно, виконай її сам. Фіма, завдяки своїй тонкій творчій натурі, взяв на стажування дівчинку.
Отже, якщо ще й Куратору його «старий товариш» підсунув таке ж офісне лайно як Фіма, то мені знову в полі одному працювати доведеться.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!