Пролог
Мабуть, так завжди буває, коли втрачаєш усе: ти раптом розумієш, що здатна на що завгодно.
Джоджо Мойєс "Червоні лабутени"
Осінь приходила до Блеквуд-Холлоу тихо, на м'яких лапах, як стара кішка. Вона стелилася туманами по низинах, запалювала червоним та золотим дерева і шепотіла старі історії вітром крізь віконниці покинутих будинків. І кожного року, напередодні Хелловіну, Жаринка поверталася, щоб послухати їх.
На старій, порослій бур'яном стежці, що вела до старого будинку на околиці містечка, застигла руда, витончена кішка. Її хутро, яке сяяло в останніх променях сонця на опалому листі, здавалося єдиною живою плямою в цьому застиглому пейзажі.
Вона дивилася на старий будинок, і її зелені очі, що бачили більше століття людського горя і радості, наче намагалися побачити не стіни, а спогади, що ховалися за ними.
Будинок розсипався. Дерев'яна обшивка посіріла і потріскалася, шибки були вибиті, а подекуди крізь дах вже проростали тонкі пагони дикого винограду. Це був привид будинку, чия душа повільно розчинялася в осінньому повітрі, так само як душі тих, хто колись жив у ньому.
Жаринка сиділа нерухомо, вбираючи кожну деталь: облуплену фарбу на вхідних дверях, крізь яку проступала стара, майже стерта синя, тіні дерев, що танцювали на стінах у вечірньому світлі. Вона пам'ятала, як пахло тут свіжим пирогом, як сміялася Розалінд, як Абігейл сварилася на неї, на кішку, що завжди крутилася під ногами. А потім сталося те, що сталося.
Зітхнувши (або зробивши щось, що було котячим еквівалентом зітхання), Жаринка нарешті підвелася і повільно, ледь торкаючись лапами зів'ялої трави, пішла геть. Її шлях завжди лежав в один бік — через високі, сухі бур'яни, які ховали стежку, що вела до старого цвинтаря.
Там, під віковічним дубом, стояли два похилені поросли мохом кам'яні пам'ятники, майже злившись із землею. На одному, трохи більшому, все ще можна було розгледіти стерті букви: "Абігейл..."
Жаринка обережно застрибнула на невеличкий горбик біля пам’ятника і лягла, згорнувшись клубком. Вона дивилася на місяць, що почав підійматися над деревами, і її очі засвітилися дивним, стародавнім світлом.
Сьогодні був Хелловін. І вона знову була тут. На своєму місці.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!