Дія І Село і люди. Сцена 1. Початок
Баба Ліда була жінка прогресивна. Спершу вона, як усі, мріяла скніти в хуторі до смерті. Та діти подарували смартфон на день народження...
Як побачила – роззявила рота. Не вірила очам, що таку цяцьку оно в телевізорі бачила – і їй дарують. Подумала: може, купу грошей відвалили?
– Ні-ні, – кинулася відмовлятися, – не треба так тратитися. Мені і конхфет хвате. І те, що приїхали в гості.
Син почухав потилицю: не до смаку йому каприз матері. Зараз певності у світі нема, а вона одна як палець. Ще й благенька Nokia робе день через день.
Тож упрохував усіляко, а слідом сестра підключилася. І так підходили, і сяк – не хоче! Не витерпів – забрав кнопочний та прирік користуватися новим. Плакалася стара на сина: що він безсердечний, що її не любить, не поважає...
Але вмить затихла, коли внуки вийняли з коробки сенсорку та взялися пояснювати. Ого, ніколи б не думала, що в малій витребеньці стільки всього поміщається! І дзвінки є, і камера, і-і... – інтернети! Подружки подібного не мають – заздритимуть не один тиждень!
Звісно, складна падлина, зате якщо вірити пуголовкам, то можна знайти в... як воно... ґооґле! – і новини, і турецькі серіали, і прогноз погоди. Усе, що душа бажає! Навіть показали, як це робиться. Уключити йоутубе, наклацати... Краса і годі! Можна й перемотати ведучих, що толком два слова не зв'яжуть, та добро вивалять! Тьфу на них! Колись срамоту до камери не пускали.
Всучили в руки – і поки не розбіглися, усю малечу перефоткала. Усіх дістала! Самі винуваті. Вона ж то не знає, де знімки глянути, не вміє відео перемкнути. Але! Логіка якась у тому є. Не зря бухгалтером у колгоспі працювала – уже поволі петрає що до чого. Суть відчула!
Під вечір зависла Баба Ліда в телефоні – світу не бачить: то щось гуглить, то у відео залипла. Забула і про гостей, і про застілля. Син дивиться – не натішиться. Тільки час притискає: мають закруглятися.
Не відриваючи іменинниці, онуки самі прибрали й помили посуду. Невістка заварила кави та чаї, а дочка дістала з холодильника і порізала торт. Чоловіки в той час попорали худобу: порося та кури – невеликий клопіт. Добре, що торік умолили корову продати.
Варто озирнутися жінці – на десерт накрито. Глядь на годинник – аж руками сплеснула. Куди це час пролетів? Хотіла до худоби, та син заспокоїв: накормили. Розгубилася, нещасна, – незручно перед дітьми стало. Від її вигляду всі засміялася – й сама за ними.
Ач, щораз жалілася на внуків і телефони, а тепер не ліпша від них!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!