Сцена 2. Релакс-терапія
Після святкування Баба Ліда довго не була в подруг. Не показувалася на вулиці чи в магазині. Селом літає чутка, що вона того – ноги відкинула. Але сусіди головою махають: дурниці, ранок і вечір коло худоби порається.
Гадає старече віче – що скоїлося? Може, захворіла? Чи, не дай Боже, домашній арешт? Здавалося би – куди він пенсії. Але син такий!... Не злякається сивини!
Рішили лавочкою відправити Тітку Віру в розвідку. Якраз ровесниці, в одному класі навчалися, а бігати один до одного – хуткі. Та – не відхрещувалася. Сама на місці не всидить від цікавості. Піти – не пішла раніше: не у звичці напрошуватися.
Не барячись, увечері й потупцяла. Взяла із собою олівець, зошит у клітинку – щоб перемалювати узор із вишивки. Навіть придумала з якої. Давно один цікавив, а тепер – і привід, і нагода.
Наблизилася до калітки. Постукала раз – не відповідає. Удруге – знову тиша. Що за чудеса? Зрозуміло, якби зима – тоді нема резону на вулиці стояти. А так, літо – Баба Ліда як не на городі, то в садочку. На підстраховку гукнула. Без відповіді. Чи вдома?..
Відчинила браму, ступила на подвір’я – пусто і скрізь трава по коліна. Диву не надивується. Невже в будинок для літніх…? Серце завмирає від страху – уже й спішить до хати. Стукає у двері. За ними щось забурчало, зарухалося – і…
Ліпше би пансіонат! Навпроти усміхалася потвора. На голові волосся – ніби торнадо закрутило. На обличчі маска – чи то глина, чи то… товчені груші? Ними пахне. А на очах – Господи, це кабачки? Якраз з одного ока зняла й пускала бісики. Та замість привітатися – потягла всередину.
Тітка Віра не знає, коли й опинилася у вітальні. Упала на диван, озирнулася – зробила великі очі. У будинку – гадюшник, на столі – лабораторія божевільного. Ложечки, лієчки, тертушка, гребінець, вино, йод, спирт, трави… Геть як у наркоманів!
Ошелешена, сидить і мовчить – язик проковтнула. Тяму вернула господиня:
– Ото я видивилася в інтернетах. Кажуть, 10 років знімає ця масочка… – і як защебече про те, як у світі молодяться. Співрозмовниця слухає й гадає: “Куди це попала? Здається, дурка в іншому районі”.
– А взагалі, у мене релакс-терапія, – добила товаришку. – Сиджу, слухаю звуки моря – розслабляюся… Стільки стресу, ти не представляєш!
– Що за стрес? Десь я чула… Хвороба няка? – не второпає селянка.
Баба Ліда сплеснула руками від її неуцтва.
– От у тебе картопля торік не вродила. Пам’ятаєш, як нервувалася? Це і є стрес.
Гостя замялась, зіжмакала нервово зошит – так спом’янулася, по що прийшла:
– А я тут хотіла узор перемалювати…
Та хазяйка замахала.
– Які ще узори? Ти з дуба впала? – і зачала плести, як китайці штампують блага цивілізації. То навіщо пальці об голку мозолити?
“Ліпше з дуба, ніж із місяця”, – ледь здержала язик за зубами слухачка, та й не опускає повз жодного словом. Хоч лапша, та гарно на вуха вішає.
Зрештою балакуха закінчила ахінею. Подруга вставила п’ять копійок:
– Де це довідалася?
– В інтернетах! – і похизувалася новим телефоном. Тітка Віра аж охнула й перехрестилася.
Сучасні технології в селі має тільки молодь. Їм же як діти віддадуть стару плазму – велика радість. Більшого й не осилять. Щоправда, мало хто пробував.
Тож не втрималася – випитує. Баба Ліда радо розповіла про день народження, а слідом – про пристрій. Показує і те і се – співрозмовниця дивиться, мов баран на нові ворота. Не повірила б ніколи, що є настільки цікава штука!
Зрештою включили якеся шоу. “Молодиця” змила масочку – лице ніби посвіжішало на пару літ! Приятелька теж хоче. Зробили змовниці нову, наклали обом та переглядають слідства. Часом доноситься: “Що у світі твориться…”.
За тим минув вечір – про узор і забулося. Схопилися тоді, коли стемніло. Привели себе в лад, розцілувалися, попрощалися. Намітили на вихідних зійтися знову. Біжить Тітка Віра додому й бурмоче: “До чого люди дійшли! Город! А ми? Село селом!”.
Наступного дня приходить на лавочку. Пиндриться: чується на 10 років молодшою. Усім не терпиться – допитуються: “Що? Як? Гаразд там?”. Вивідниця не спішила – зручно сіла, зі смаком оглянула присутніх і не менш смачно сплюнула.
– Окультурилася! Нам до неї як до неба рачки! – й похвалилася, як розквітла Баба Ліда зі смартфоном. Не те, що вони.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!