Традиційно-обрядове

Сію, сію, посіваю. Нову версію Аркуша бажаю. З тим прийдешнім новим роком вас, парафіяни! Чуток передихнувши від Різдва, сміливим кроком ступаємо у новий етап святкувань, адже, як голосить коляда, "А той другий празник — святого Василя". Традиційно-обрядово воно у нас завжди якось новий рік з Василем асоціювалося, видно від старих часів трималося. А тепер все стало на свої місця. Хоча заради справедливості треба нагадати, що в геть давні часи новий рік в нас святкували і 1 вересня (цю дату досі рахують початком церковного року), і весною, коли прокидається нове життя.

Як ви мабуть і самі здогадуєтеся, традиції чекати 12:00, щоб випити шампанського і запустити салют під бій курантів у бойків і лемків не було. Святкування починалося рано-ранесенько: хлопчики набирали повні жмені, кишені, рукавиці, торбинки зерна і бігали від хати до хати засівати зі спеціяльно розученими невеликими віршиками-побажаннячками — посівалками. Треба було встигнути обсіяти все своє село і родичів по сусідніх ще до початку утрені, щоб ви собі розуміли. Сучасні галицькі посівальники не такі ранні пташки і розтягують свою почесну місію на весь день, що теж прикольно.

Чим сіють? Зерно використовується головно пшеничне, але перемішують його також з рисом, гречкою, логазою, горохом. Колись ячмінь / жито ще додавали, але його нині нема в АТБ. Булгуром, кунжутом чи насінням чіа в мене ще не посівали, але думаю, цього року все можливо. Зате по-блату посівали зерном вперемішку з дрібними монетками і льодяниками. Але це прям "по-багатому".

В посівалках традиційно бажають щастя-здоровля і всіляких гараздів. Дуже багато в цих обрядових віршиках збереглося також трохи архаїчних як для сучасних жителів багатоповерхівок побажань типу "молока від корови і бика", "коноплі по пояс, льон по коліна", "лани розложистої капусти" і т. п., але ми це все ретельно бережемо, адже, по-перше, їсти-то всі любимо, а по-друге, це наш культурний спадок. Але і новинки серед посівальників теж трапляються на кшталт побажань "твердої крипти" чи "сто літ без відключень світла". Фольклор він розвивається, самі розумієте.

Ще трійко цікавих новорічних обрядів Галичини вам розповім нині при святі. Перший це перебИранці — аналог вертепу, що водився саме на Василя, ну і подекуди ще напередодні — на Маланки. Але був він не релігійного сюжету, а саме отакою злободенною соціально-політичною сатирою. Я бачила перебиранців лише кілька разів у дитинстві, тож достеменно вам все не розпишу, але пам'ятаю, що з персонажів там був власне Василь, Маланка, Коза (іноді коза Маланка), а також різні "земні" персонажі (лікар, вояк, поліцейський), а також могли бути реальні чи вигадані медійні персони. Якщо порівнювати це дійство з вертепом, то останній має прогнозований біблійний сюжет і всі знають, що за чим і як закінчиться, а перебИранці можуть змінювати сюжет, як їм заманеться: тут більше простору для креативу, гумору і плотвістів, що робить перформенс цікавим і непередбачуваним.

Другий обряд на Василя — водити шопку. Ви мабуть чули, що таке шопка, — це такий бутафорний дерев'яний будиночок з яслами по центру, що імітує стаєнку, де родився Ісус. По ньому розставлені фігури вертепних персонажів: в яслах немовля, над ним Йосип і Марія, пастушки, царі, янголи, звіздарі, діти, вояки, ослики, воли, вівці... Бувають шопки геть крихітні, настільні, а бувають в натуральну величину, куди ви можете самі зайти і поклонитися Новонародженому. Такі часто ставлять біля церков чи на міських площах. В Дрогобичі років п'ять-сім тому навіть була шопка — справжня стайня з живими овечками і козочками, яких можна було погладити. Типу і шопка, і контактний зоопарк, два в одному. Так от, на Василя на Старосамбірщині виготовляли ляльковий театр у вигляді шопки з ляльками — персонажами вертепу і відповідним сценарієм. Її носили від хати до хати з виставами виключно дівчата на противагу посівальникам-хлопчикам.

І ще одну цікаву посівальну традицію фіксують в окремих селах Галичини, щоправда я ніколи не бачила того наживо, лиш чула. На подвір'я дівчат на виданні сівачі заїжджають гарним таким парадово спорядженим конем. Сіють в хаті, виводять дівчину, саджають на коня і почесно вивозять за фіртку, що символізує побажання, щоб дівчину пошвидше забрав з рідного обійстя наречений.

Ось такий багатий на традиції новий рік на Галичині. А нам досі намагаються впарити якесь непонятне олів'є, палене шампанське і галубой аганьок. Але вибір завжди є і був за нами.