Традиційно-обрядове

П'ю я оце своє ранкове какао, милуюся красою засніженого Орівського хребта і трохи з сумом зауважую, що цій розкішний бойківській зимі ще не довго лишилося. Воно то, звісно, в нас може і в червні снігом кинути, але це вже інша історія, яка викликає зовсім інші емоції... Бо попри холоднечу і відсутність електрики я, признаюсь, таки страшенну люблю оці ясні морозні ранки, оцей вид з вікна на димок з коминів одногоповерхової забудови на фоні гірського пейзажу, оцих несміливих снігурів, сойок і синиць, що боязко прилітають подзьобати якісь крихти з мого підвіконня (голуби і горобці тусуються тут цілодобово, тому мають нахабство навіть невдоволено заглядати у вікно з осудом, чому їх сніданок не подано).

І от надихнувшись естетикою цього гарнезного зимового ранку, напишу вам сьогодні про останнє велике зимове християнське свято — Стрітення. В церковному календарі воно ознаменує остаточне закінчення різдвяних свят. Але і до великодніх ще далеченько, тож Стрітення стоїть десь посередині, наче розділяючи ці два цикли. Саме звідси, мабуть, і пішло повір'я, що на Стрітення зима з весною стрічається (ну там взагалі зустрічався Ісус з Симеоном, але людям ж треба все по-своєму переграти🤷). А звідси, відповідно, всі оті спостереження за поведінкою ведмедів, борсуків та інших звірів-синоптиків, що лякаються чи не лякаються власної тіні залежно від того, ясний день чи похмурий.

Десь в глибших пластах нашого фольклору можна також віднайти згадки про те, як в цей день мандрівник в зимовому лісі зустрічав зиму і весну в подобі жінок, що запекло б'ються між собою, і допомагав весні перемогти, після чого зима за правилами такої війни мала відступити. А іноді і не хотіла, тому вигадувала різні хитрощі і погодні катаклізми. І так кожного року новий герой-мандрівник має допомогли молодій весні прогнати стару зиму.

А ще на Стрітення в церкві освячують свічки, яких ще називають "громовими", бо наші предки, що особливо боялися грому і блискавки, запалювали їх як оберіг. Та і не тільки при негоді — її світили при тяжко хворих і вмираючих. І коли наряжали в труну свіжого ще небіжчика, йому в руки, поки не задубіли, теж вкладали цей артефакт. А ще в нього є більш веселе призначення — воском стрітенської свічки можна писати писанки, але про це говоритимемо ближче до Паски.