Традиційно-обрядове

Отже, перша зупинка мого етнотрамваю — Зелені свята. Ну бо Трійцею їх мало хто в нас назива. Починаються вони в задушну суботу. В цей день пасувало би "замаїти" хату — прикрасити кімнати, ворота, балкони, двері гілочками липи, рідше — берези. Дорогі екозахисники, розумію ваше цілком доцільне обурення нищенням дерев, але не спішіть кидати в галицькі звичаї рваним сандальом. Справа в тому, що чагарники в нас ростуть, як дурні, тож чуток прорідити їх, зірвавши кілька гілок, не вважалося гріхом. Ще в цей день прийнято молитися за небіжчиків (ну того ця субота, власне, і задушна) і прибрати врешті-решт на цвинтарі, якщо не зробили цього раніше: покосити буйні трави, які теж ростуть в травні-червні, як дурні, надсадити якихось людских квітів на могилах. Через тонких зв'язок з померлими, цей день також обріс купою-купенною забобонів, а от яких саме — то вже і не пригадаю, шукайте самі.

Далі власне сама Трійця — в неділю. Канєшно всі порєдні греко-католики шурують до церкви. І не просто шурують, а парадово. По дрескоду: або вишиванка або будь-який відтінок зелені. А якщо нап'ялиш на себе вишиванку ще й зеленими нитками, то гарантовано зробишся іконою стилю всія УГКЦ.

Ще в цей святковий день в кінці літургії освячують букети польових квітів. Але не городових, бо городові святять на першу Матку Божу. Звісно, ксьондз вам без питань покропить і півонії чи троянди, але тоді не дивуйтесь, якщо котрась цята ортодоксальна галичанка закотить очі, побачивши вас з "не тими" квітами. Я живу в місті, то освячую, що знайду по парках і лісопосадках: ромен, жовтець, пупавки, бусячий вогень, перестріч, польові (не городові!) дзвіночки, червону, а іноді і білу конюшину, дикі півники, люпин чи які інші літоцвіти, назви яких мені не відомі.

Бабці ж мої і навіть трохи мама підходили до збору бУкету на зелені свята значно відповідальніше, адже потім його засушували і активно використовували протягом року, тож рослини були переважно лікарські. Аптечну ромашку заварювати, якщо хтось траванеться. В рум'янку купали малих дітваків. М'яту і мелісу пили, коли не спалося, липу — коли кашлялося, пижмою і полином травили глистів. З дикої ружі обскубували пелюстки і могли додавати їх до мармуляди чи якихось настоянок, аби файно пахло. Ще в бУкеті мали бути звіробій і деревій. Всі знали що ці двоє — дуже помічні, але ніхто за роки так і не пояснив мені від чого. Ще іноді по селах бачу традицію після освячення маїти бУкетом ворота, але то не всюди.

Крім літургії завше на цвинтарях правився парастас і самі могилки часто-густо прикрашалося маєм. А ще весь наступний тиждень після зелених свят називали русалчиним, бо типу русалки в ті часи шастають, як неприкаяні. Але про те я більше знаю з літератури, ніхто в нас по селах русалок не бачив (або бачив і не признавався). Також сформувалися на святій Галичині і традиційні до того свята страви: пляцок з румбамбару і голубці з молодої капусти. Але це досить нова, теперішня кулінарна трациція.

Третє свято — зелений понеділок, день Святого Духа. Тут дуже вдало, як на мене, переплелися сенси: третя свята особа Бога — Бог-дух святий, міфічні духи природи, які в цей день вшановуються і духи померлих родичів, яких поминаємо. Теж своєрідна трійця.