Традиційно-обрядове

Ні, любі мої читачі, Перша Матка — це не ранковий запис в робочому графіку гінеколога, а народна назва Успіння Пресвятої Богородиці, Матки (Матері) Божої. Це свято ознаменовує кінець успенського посту, або ж Спасівки, а одже дозволяє пишне святкування. Але спершу до церкви! В чому? Ну ви як маленькі, чесне слово. Авжеж у вишиваному, якщо маєте ґонір. Якщо не маєте — п'єліть, шо вже є парадового. Священник і прислуга трациційно будуть в блакитному, як і личить на богородичні свята, тож можете і ви щось схоже підшукати. Але не забудьте квіти. Ні, я не плутаю з Зеленими Святами, диви, які мудрі! Принципова різниця між бУкетом на Трійцю і на Успіння в тому, що останнє передбачає не дикорослі, а городОві квіти, а також колоски пшениці та іншого збіжжя. Тут вже кожна порєдна галичанка п'ялиться показати, яка вона ґаздиня і які ладні виростила маки, дзвіночки, волошки, ружі, півники, чорнобривці, чи шо там в неї під під'їздом цвіте. Колоски, само собою, теж бралися найліпші, найналитіші. З них ще, кажуть, плели потім дідуха на Різдво.

Свято це загалом асоціюється зі світлим спокоєм, умиротворенням, адже Діва Марія не померла, а була забрана Христом на небеса, звідки ще одна назва свята — Внебовзяття Пресвятої Богородиці.

До речі, на Успіння в мене на парафії празник. Ви взагалі в курсі, що це? Ні, це не русизм. Празник — це конкретно храмове свято, бйоздей оф чарч, короче)) І церква тому відповідно називається церквою Успіння Пресвятої Богородиці (якщо празник на Петра — парафія Петра і Павла, якщо на Зелені Свята — парафія Трійці, ну ви поняли). Про празнИки трохи детальніше оповім у наступному блозі, а поки пориньмо у спогади.

Пам'ятаю, як вже геть дорослою дівкою тримала разок на святочній літургії фану (святкову хоругву). Як ви знаєте, УГКЦ загалом доволі лояльна конфесія, де в церквах є лавки і ви цілком можете хоч всю службу сидіти і ніяка бабця вас не спопелить за це своєю катарактою (ну хіба шо на "Отче наш", "Вірую" і ще кілька молитов традиційно пасує підняти дупцю з лавиці, але палицею вас звідти ніхто зганяти не буде). Інша справа — хоругва: ви ж не триматимете її сидячи. В більшості сіл тримати фану — то була велика честь. Довірялася така роль виключно дівчатам "на виданні": найближчу до престолу хоругву тримала найстарша відданиця, а останню — наймолодша, і довго затримуватися з передньою фаною вважалося поганим тоном (ох вже ці упередження...). В мене на парафії такого порядку не було, тож тримав, хто попався. Та й не сильно дівчата горіли бажанням стовбичити всю службу посеред церкви: ні сісти, ні на вулицю вийти. Я ж загалом любила тримати процесію, бо змалечку любила увагу, ну ви в курсі)) Стоїш така ладна, в новій сукенці, всі на тебе дивляться... До чого це я? А, згадала. От тримала я якось на Успіння фану. А купила собі перед тим дуже прям красиві італійські мешти на карколомних (в прямому сенсі на них мож було скрутити собі карк) підборах. В коліжанки купила, запівдурно, тій мама з Італії передала, а розмір не підійшов. Але по ходу і мені не підійшов, так ня натиснули, шо аж сльози виступили. А сіти не можу — фану тримаю. І роззутися не айс — не пасує. Короче, стою, сльози горохом. Баби на лавицях дивляться на мене зачудовано: яка, мол, богомільна дівчина, так пройнялася проповіддю ксьондза, аж просльозилася. А я стою і думаю, коли ж то ся скінчит.

Мораль: носіть, бляха, зручне взуття. Або красиве. Або босоніж. Нема моралі, короче. Отакий якийсь дуже церковний вийшов розділ. Але все так не буде. А як буде, то вже по ходу зорієнтуємося. З тими святами!