2
2020 рік впевнено йшов до завершення. Дарма що карантин через Covid-19, рік для мене був вдалим. Я трішки розібралася в собі. Більше відпочила, навіть без подорожей на море або ще кудись.
Через місяць, в листопаді, вже Аліса мені запропонувала зустрічатися, але ця пропозиція була більш від мого тиску чим від її бажання. Вона вчилася й одночасно викладала програмування. Красива, розумна, сексуальна і збуджувала мене. І найголовніше – це було взаємно. Вона мені подобалася і звісно я погодилася зустрічатися з нею.
Як і вона, я не поспішала з почуттями, намагалася зрозуміти їх. Інколи не могла звикнути, що в мене була дівчина. Інколи відчувала певну байдужість до всього. Інколи, частенько відчувала радість, інколи смуток. Напевно захисна реакція, щоб не було боляче і таким чином стримувала свої почуття, так думала я довгий час.
А ще я її ревнувала до минулого. Чому? Бо я хотіла бути єдиною для неї. Але ж так не буде, бо в неї свій життєвий досвід. І мені залишалося його прийняти.
Я хотіла бути впевненою, що ми потрібні одна одній і з бажанням бути разом, що у нас є сьогодні й завтра, яке ми розділимо навпіл.
Хотіла зрозуміти, що для неї означає стосунки без стосунків, і як при цьому можна зустрічатися. Хотіла зрозуміти її та те, що з нею коїлося.
Я їй подобалася, я її збуджувала, як і вона мене. Але в неї виникало бажання бути одній, коли я хотіла бути разом. Вона відчувала, що в неї є дівчина і що зустрічається, а я ні.
Спочатку виникала претензія, що я чекаю перший крок, бо не телефоную, а чекаю, коли вона буде телефонувати. Ніби це вирішили. Почала телефонувати. І дня не пройшло, можливо день, як їй забагато мене стало і вона хотіла більше побути одна або час проводити з мамою. Це були перші червоні прапорці, які я помічала, але через надію, що може все налагодитися ігнорувала.
Я їй безмежно вдячна за її відвертість. Проблема не завжди в мені, як я це вважала, а у невизначеності Аліси. Але як завжди є але….
Я недостатньо потрібна, якщо дівчата вагалися та обирали інших. Значить частково і в мені була проблема. Точніше не проблема… я навіть не знаю, як сказати.
Для себе вирішила, що буду жити не кінцевим результатом, а діями, якими буду створювати майбутнє, щоб не втратити можливості, які даються зараз.
Інколи, щоб споглядати щось велике, потрібно зробити кілька кроків назад.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!