Весь тягар минулого залишу на папері

Настала весна, а мене дратувало все. Емоції кидалися немов би звірі в клітці, або зиркали десь з-за хащів неначе голодні, яким хотілося, щоб їх приручили й вони знали, що можуть бути спокійними та розслабленими.

Я не відразу могла розуміти, які саме емоції ховалися за роздратуванням! Хотіла ясності від свого майбутнього і своєї дівчини. А вона не йшла на розмову про майбутнє, бо їй це не потрібно було. Через це і я не бачила з нею майбутнього, щоб не залишитися в тих ілюзіях, де ми щасливі.

Я хотіла почути від неї про її почуття, чи кохає вона мене, чи хоче бути зі мною до кінця життя. Але і я не могла їй сказати, які мої почуття. Мої почуття ховалися за певною байдужістю, що одночасно і дратувало, бо не хотіла знову поспішати та почути, що вона ще не готова.

Згодом настав мій день народження. Мої 30 років продовжувалися. Я купила квитки на рок-симфонію й пішла на концерт з особливою для мене дівчиною, якій також подарувала квиток на її день народження (в нас в один день ДН). Щоправда, для неї це був сюрприз. Також зняла будинок на двох в Києві. Крім основного подарунка (срібної підвіски, яку вона дуже хотіла й букету з кіндер-сюрпризів) ще подарувала фотосесію. Власне мені було цікаво, чи буде в неї бажання зробити спільну фотосесію, або принаймні декілька світлин разом… Але в неї такого бажання не було.

Протягом 4-х днів, які пройшли надзвичайно швидко, ми відвідали (в перший день) Артцентр Пінчук, завітали в піцерію Містер Кет, яка розташована на 17 поверсі, прогулялися територією ВДНГ. Другого дня ми поїхали плавати на човні по Дніпру, після чого дотрималися обраного маршруту на рок-симфонію. А ввечері відвідали портер-паб. Прогулюючись після, вирішили опанувати їзду на електросамокатах. Третього дня був дощ. Але це нас не зупинило, адже ми прямували на фотосесію, яка була на стадіоні просто неба. Під час фотосесії дощ припинився, і розпочався знову після її завершення. Решту вечора ми провели в портер-пабі, де насолоджувалися одна одною, танцювали повільний танець, де я встигла перша її запросити. Четвертого дня ми зустрілися з її подругою. Після зустрічі відвідали музей води, знову опановували електросамокати аж до музею фотоілюзій. На цьому наші мінівихідні завершилися. Це було дійсно круто розділити такі миті, з тією, яка підходила у моєму розумінні під опис – дівчина моєї мрії, хоч на той час ми вже не зустрічалися. Але мені хотілося показати свою любов до неї і, щоб це було не лише на словах, а й у діях. Навіть погодилася на стосунки «секс по дружбі».

Вона мені подарувала на ДН ортопедичну подушку і свою присутність.

В стосунках «секс по дружбі» мене турбувало, що вона може піти від мене в будь-яку мить. Я розуміла, що вона мені й не належить. Чи кохала я її? Ні, але любила і хотіла, щоб це почуття було світлим. Якби вона захотіла піти, то щоб я могла її відпустити. Щоб вона мене пам’ятала з теплотою. Адже, напевно для багатьох людей найбільший страх, що їх забудуть, як для живих так і для загублених душ. Але якщо людина нічого не зробила для того, щоб її пам’ятали, то хай і не претендує на це й буде готовою до того, що її забудуть і вона зникне. Не бути кимось або чимось одержимим і утримувати поруч. В такому разі ніхто не буде щасливим. Через одержимість всі страждають.

Можна любити та зберігати світлі почуття. Це чудово, коли з людини випромінює позитив, добро, а не злість, оскільки його й так дуже багато.

Але повертаючись до мене, що ж мені не давало розслабитися? Чому я відчувала напругу?

Вихор думок, бажань, емоцій бунтував й пролітав у моїй підсвідомості. Не всі моїми були і я намагалася виділити, віднайти, які ж належать мені.

Квартира, що розташована на 3-му поверсі 9-типоверхівки, потонула в дрімоті. Нас троє, я яка бадьора і двоє котусиків, які сплять і приймають вахту бадьорості в ту мить коли я лягаю спати.

Від безсоння намагалася зрозуміти свій потік свідомості. Що я боялася? Чому боялася? Що відчувала? Обманювала себе? Чула себе? Приймала себе? Що відчувала до тієї дівчина, яка була присутня в моєму житті – з якою в нас секс по дружбі?

Задумувалася над тим, що ще не до кінця себе сприймала, оскільки не могла легко і відкрито говорити, що мені подобаються дівчата. Але маленькими кроками я до цього наближалася.

Чого я насправді хотіла? Як це впливало на мене і моє подальше життя?

Хотіла і хочу бути щасливою! Найбільше почуваюся щасливою тоді, коли поруч та дівчина, яку я кохаю і це взаємно. Було, де я кохала (але для цього закохувалася не в тих дівчат), де мене кохали (а може і ні), де знову я кохаю, а мене ні. Щоправда, відсутні пристрасть, емоції.

Але коли я зчитувала її емоції й почуття тоді відчувала їх сильніше, коли вони виривалися з куточків глибин її душі. Навіть тоді, коли вона їх заперечувала через страх, якщо вона зізнається в почуттях, її кинуть.